Від Рейсхтагу до Іводзіми. У полум'ї війни. Україна та Українці у Другій світовій - Володимир В'ятрович

значними. Після додаткової мобілізації, яку УПА-«Північ» провела в листопаді 1944 р., кількість її бійців була доведена до 10 000 осіб, іще 3000—4000 перебували в рейдових загонах УПА-«Південь», 20 000 — 22 000 — в УПА-«Захід». Окрім цих сил УПА, існувало також збройне підпілля ОУН, яке подвоювало кількість бойовиків. Так, лише на території сучасної Івано-Франківської області восени 1944 р. діяло 70 озброєних груп УПА й ОУН чисельністю 21820 осіб. Упродовж 1944 — початку 1945 рр. повстанці почувалися настільки впевнено, що регулярно захоплювали районні центри. По черзі в їхніх руках побували Острог, Деражне, Тучне, Володимирець, Висоцьк, Морочне, Городниця, Нові Стрілиська, Більшівці, Богородчани, Лисець, Войнилів, Солотвине, Тисмениця, Сколе, Ланівці, Тлумач, Коломия, Єзупіль, Журавне, Новий Яричів, Рава Руська, Яремне, Снятин, Войничів, Глибочок, Радехів, Жаб’є, Ємільчене, Березне, Магерів, Клесів та інші населені пункти. Загалом протягом 1944 р. та зими-весни 1945 р. загони УПА захопили 38 райцентрів, при цьому деякі по кілька разів.

У радянських звітах зафіксовані великі втрати внутрішніх військ у боротьбі з підпіллям. Так, у серпні-грудні 1944 р. лише в одній Станіславівській області радянська сторона зазнала через повстанців таких втрат: 1704 особи убитими, 350 — пораненими й 731 — полоненими. Намагаючись змінити ситуацію на свою користь, органи НКВС провели мобілізацію місцевого польського й частково українського населення до так званих винищувальних батальйонів і груп сприяння (у яких на зламі 1944—1945 рр. налічувалося майже 25 000 бійців); зверталися до повстанців із закликами скласти зброю, обіцяючи амністію; полонених упівців привселюдно страчували. Також із колишніх червоних партизанів і перевербованих повстанців створювали спеціальні провокативні групи, які діяли під виглядом загонів УПА. До середини 1945 р. було організовано 157 таких груп чисельністю 1808 осіб, які за допомогою провокацій убили 1980 й полонили 2013 упівців, але при цьому захопили лише 439 гвинтівок, 31 кулемет, 172 автомати й 79 пістолетів. Цієї зброї, як влучно зауважують сучасні науковці, не вистачило навіть для того, щоб озброїти убитих, що свідчить про те, що до категорії загиблих і полонених «бандитів» часто потрапляли цивільні громадяни, які не мали стосунку до підпілля.

Активізуючи антиповстанську боротьбу, керівники НКВС на початку 1945 р. розгорнули практично в усіх районах Західної України масштабні військово-чекістські операції, які увійшли в історію під назвою 1-ї Великої блокади. З 10 до 31 січня 1945 р. внутрішні війська, конвойні війська НКВС, прикордонники, армійські частини та винищувальні батальйони повністю блокували ліси Львівської, Станіславської, Тернопільської, Дрогобицької, Чернівецької, Рівненської та Волинської областей. Особливо пильнували ліси Прикарпаття й Галичини. Запеклі бої з повстанцями точилися наприкінці січня в районі Космача, де існувала повстанська «республіка» й внутрішнім військам, як було відзначено в радянських звітах, не вдалося отримати «очікувані результати». Фактично через низьку ефективність 1-шу Велику блокаду довелося продовжувати в лютому й березні 1945 р., тобто тоді, коли в лісах лежав сніг і партизани були особливо вразливими. ЦК КП(б)У поставив перед НКВС УРСР завдання завершити розгром УПА до 15 березня 1945 р.

У березні 1945 р. на пленумі ЦК КП(б)У було підбито підсумки першого тотального наступу радянських силових структур на УПА. За офіційними даними, під час боїв на початку 1945 р. підпілля ОУН і підрозділи УПА втратили 11 000 осіб убитими й 26 000 полоненими; іще 22 000 вийшли з підпілля «з повинною»; також було затримано 13 000 осіб, які ухилялися від мобілізації до Червоної армії. За відомостями радянської розвідки, в УПА продовжувало перебувати 25 353 особи, які були згруповані в 496 відділів різної чисельності. Тобто, незважаючи на болючі втрати, підпілля продовжувало залишатися активним, численним і дієвим. ЦК КП(б)У встановив новий термін ліквідації самостійницького руху, який мав закінчитися в середині липня 1945 р. Відповідно квітень-червень 1945 р. ознаменувалися новими масштабними акціями проти мережі ОУН і загонів УПА. Особливу увагу було приділено «розкладанню» підпілля з допомогою агентури, захопленню або вбивству командирів загонів і керівників оунівської мережі. Уже до середини 1945 р. у західноукраїнському регіоні вдалося створити агентурну мережу НКВС, яка складалася зі 175 резидентів, 1196 агентів та 9843 інформаторів. Інфільтрація радянською агентурою підпілля змусила керівництво СБ ОУН розгорнути активні контррозвідувальні заходи й провести «чистку» своїх лав. Лише на Волині та Поліссі СБ ОУН у перші вісім місяців 1945 р. викрила й ліквідувала 835 підпільників, звинувачених у співпраці з органами НКВС.

Звіти радянських спецслужб дозволяють скласти уявлення про масштаби боротьби з підпіллям у першому півріччі 1945 р. До липня 1945 р. співробітники НКВС здійснили 9238 операцій проти ОУН та УПА. Під час боїв і облав загинуло 34 210 учасників самостійницького руху, було захоплено в полон 46 059 і вийшло з «повинною» 25 868 повстанців. Сумарно втрати підпілля мали б становити 106 137 осіб, не враховуючи заарештованих 5717 «бандпосібників» і висланих 12 773 членів родин «бандитів». Однак такі оптимістичні звіти, на нашу думку, виглядають не зовсім коректними, оскільки, за тими ж радянськими даними, в УПА в березні 1945 р. перебувало тільки трохи більше за 25 000 осіб. Навіть якщо припустити, що в мережі ОУН було ще 25 000, усе одно чисельність «нейтралізованих» повстанців буде вдвічі більшою від реальної кількості людей, активно задіяних у самостійницькому русі. Очевидно, що до статистики потрапили десятки тисяч звичайних громадян, які симпатизували або епізодично допомагали повстанцям, утікачі від мобілізації до Червоної армії чи на відбудовчі роботи в Донбасі тощо. Партійні керівники в Києві та Москві після отримання оптимістичних звітів НКВС, зі здивуванням виявляли, що боротьба самостійницького підпілля в Західній Україні тривала. 27 липня 1945 р. ЦК КП(б)У ухвалив чергову постанову «Про ліквідацію залишків банд українсько-німецьких націоналістів у західних областях УРСР». Придушити антикомуністичний рух слід було до кінця року. Розпочався новий, літньо-осінній наступ на підпілля. Особливо активні бої між УПА й внутрішніми військами розгорнулися на Прикарпатті: у Станіславському, Галицькому й Тлумацькому районах сучасної Івано-Франківської області, де в липні-вересні чекісти організували понад 2000 антиповстанських операцій.

Важливо відзначити, що в цей період, на завершальному етапі Другої світової війни, самостійницький рух активізувався, незважаючи на важкі втрати. Наприклад, якщо в серпні 1945 р. повстанці здійснили 77 атак, терористичних та саботажних акцій, то у вересні — уже 146 аналогічних операцій. Уперта й безкомпромісна боротьба українських самостійників із найпотужнішою державою повоєнної Європи тривала ще понад десять років після завершення війни, але перші два роки протистояння (1944—1945 рр.) були чи не найкривавішими. Протягом цього періоду ОУН та УПА здійснили на території СРСР 6600 акцій, яким радянські органи безпеки протиставили 39 773