Корсунь-Шевченківська битва: сторінки історії. - Анатолій Чабан

Попереду на великій швидкості їхав танк сержанта Шевцова. Перш ніж німецькі артилеристи встигли закласти снаряд, танк Шевцова важко перевалив через бруствер гарматного окопу, і гусениці його заскреготали по металу, підіймаючи і ламаючи гармату. За кілька секунд всі чотири гармати були розчавлені, і танки вискочили на дорогу, захаращену возами і машинами.

Полум’я виривалося з довгих стволів гармат, жарко дихали вогнем кулемети, гусениці шматували все на своєму шляху. Ворожі солдати з криками розбігались по обочинах, обозники шмагали коней, гонячи їх прямо через засніжене поле, машини важко з’їжджали з дороги в сніг і, безпорадно буксуючи, зупинялись.

Удар з тилу відразу зрушив усю фашистську колону, що розтягнулась на кілька кілометрів. На дорозі діялось щось неймовірне. Позаду маса людей, повозок, машин рвалася вперед, скажено напираючи на тих, хто загороджував їм дорогу. Передні, ще не знаючи, у чому справа, чинили опір цьому натиску, але не могли стримати його. Грузовики і повозки наїжджали на людей, зіштовхувались, закупорюючи дорогу безнадійними пробками, солдати збивались у купу, а радянські танки обсипали їх снарядами і давили гусеницями.

Колона втратила будь-який порядок, розсипалася, розлилася по полю. Гурти солдатів, рештки обозів панічно кинулись геть від Шендерівки до Комарівки і Хильок, де вело бій ядро їх колони. Танки переслідували втікачів, підганяючи їх вогнем. За кілометр від Комарівки до початку садів Хильок, що спускалися з далекого підгірка, вдалину і вширину розкинулось велике поле, вкрите пагорбами, порізане ярами. Місцеві жителі називають його Бойковим полем.

Цього холодного хуртовинного ранку 17 лютого 1944 року Бойкове поле стало центром усієї Корсунь-Шевченківської битви. На його просторах, затягнутих густою, клубчастою завісою бурану, скупчилась уся маса оточених німецьких військ. Тут вели бій ударні загони другої колони, які відчайдушно і безуспішно намагалися пробити собі шлях на південь. Тут, у сніговому мороці, метались, рятуючись від вогню, жалюгідні залишки розгромленої першої колони, які вже не помишляли про організований опір, але ще таїли надію відшукати яку-небудь щілинку у вогняному кільці, що скрізь загороджувало дорогу до Лисянки. Сюди ж, переслідувані танками, кинулись від Шендерівки обози. Машини і повозки розтікались по всьому полю, з неймовірними зусиллями пробираючись по глибокому снігу.

Білі вихори бурану ховали все навкруги. Лише на відстані кількох кроків можна було розпізнати що-небудь. Ця біла темрява, що заважала бачити всю картину бою, набагато збільшувала паніку. Втративши всяке орієнтування, безглуздо кидаючись то в один, то в інший бік, натовпи мерзнучих, грузнучих у снігу солдатів, сотні повозок і машин наосліп кружляли по полю, штовхаючись, натикаючись на кулеметний вогонь, потрапляючи під артилерійські нальоти, скупчуючись у долинах, куди рідше залітали снаряди й міни і де не так дошкульно пік крижаний подих бурану.

Часом звідкись долинав протяжний крик атакуючої піхоти, який відразу заглушувався дрібною тріскотнею рушнично-кулеметної перестрілки. З усіх боків лунали зойки і стогони поранених, що благали порятунку. Крізь свист бурану раз-у-раз проривалось протяжне виття снарядів, що завмирало на низькій ноті і закінчувалось дзвінким гуркотом розриву. І, покриваючи всі ці звуки, важко і могутньо гула навкруги канонада.

Цей гул наростав з ночі, у міру розширення фронту битви, у міру того, як, підходячи до поля бою, у сутичку вступали все нові й нові сили. Від громових перекатів здригались ближні пагорби, стрімкий вітер доносив гримотіння бою до Лисянки, де до нього з тривогою прислухались солдати дивізій Хубе, знаючи, що там, на півночі, відбувається розв’язка корсунської трагедії. Цей далекий грім чули Шпола і Сміла, Канів і придніпровські села. А тут, на Бойковому полі, приреченим на загибель, майже божевільним солдатам Штеммермана цей всенаростаючий, роздираючий нерви гуркіт і справді здавався ревучою трубою страшного суду, що провіщає кінець світу.

Тим часом за вогневою лінією, що оперезала Бойкове поле, закінчувались приготування для останнього смертельного удару. До східного краю поля підходили наші танкові колони. З боку Хильок до місця бою просувались кавалерійські ескадрони селівановців.

Останні судорожні зусилля докладав ворог, щоб проторити собі шлях через вогняне кільце. Залишки загонів прориву кинулися в нову атаку по всьому південному краю Бойкового поля. І відразу в тилу атакуючих рознеслась чутка про те, що оборону росіян прорвано, з усіх кінців поля на південь кинулися натовпи солдатів, потік машин і повозок.

У цю хвилину з командного пункту генерала Конєва був переданий умовний сигнал. На башті головної машини танкового з’єднання командир махнув прапорцем. Сигнал, що передавався від одного танка до іншого, як електрична іскра, пробіг по всьому цьому стальному ланцюжку. Разом гнівно заревіли сотні моторів, і стальна хвиля з глухим гудінням накотилась на затягнуте бураном поле.

А на другому боці Бойкового поля майже в цей же момент перед нерухомо завмерлим строєм кіннотників командир кавалерійської частини, донський полковник Мороз, підвівшись на стременах, вихопив із піхов шаблю. Блискучий клинок зі свистом описав коло над головою полковника, і ставний гнідий кінь Мороза, здригнувшись від різкого поштовху шпор, птахом кинувся вниз по схилу пагорба. І відразу свиснули в повітрі сотні клинків, і, розгортаючись в атакуючий ланцюг, грімкотячи розкотистим «ура», кавалерійські ескадрони понеслись за своїм командиром.

Чутка про прорив німецьких авангардів виявилася неправдивою. На південній частині поля потік солдатів, що кинулися із тилу, зіткнувся з відступаючими після невдалої атаки ланцюгами піхотинців, за якими по п’ятах котився вогневий вал радянської артилерії. Автоматники, які щойно вийшли з бою, і тиловики, які кинули свою непотрібну зброю, охоплені панікою обозники і шукаючі порятунку поранені, все це змішалось в один хаотичний багатотисячний натовп, на який відразу ринула хвиля артилерійського вогню. Натовп важко метнувся назад, намагаючись врятуватися від зливи снарядів.

І тоді зліва, з боку Комарівки, почувся глухий, одноманітний шум — рокіт сотень моторів, який посилювався з кожною хвилиною. Тривожно прислухаючись, натовп на мить зупинився. Рокіт перетворився у