Погода, яка змінила світ - Маркус Розенлунд

ТОБА, ІНДОНЕЗІЯ

Якщо виверження на Флегрейських полях 40 000 років тому посприяло зникненню неандертальців, то останнє виверження вулкана Тоба майже визначило долю Homo sapiens.

Виверження, про яке йдеться, сталося 75 000 років тому, що збігається в часі з уже згаданим ефектом «пляшкового горла» в еволюції людини (та й багатьох інших видів). Людство тоді складалося з кількох жалюгідних тисяч індивідів, очевидно, через вулканічну зиму, спричинену вибухом Тоби. Вплив виверження на клімат піддається сумнівам, принаймні щодо інтенсивності.

Утім ніхто не може заперечити, що це виверження – одне з найбільш руйнівних. Виверження Тоби за шкалою VEI оцінюється у 8 балів, себто найвище. Апокаліптичне, іншими словами: йдеться про найбільше відоме людству виверження вулкана. Вибух створив кальдеру розмірами 30 кілометрів стократ. Кількість викинутої вулканом магми оцінюється приблизно у 2800 кубічних кілометрів, що в сто разів більше за найбільше виверження вулкана сучасності, уже розглянуте виверження Тамбори 1815 року.

З цієї цифри майже 800 кубічних кілометрів випало у вигляді попелу. Цей попіл і досі вкриває майже усю Південну Азію п’ятнадцятисантиметровим шаром. Той же попіл знайдений у зразках відкладу, взятих із дна Південно-Китайського моря, що може вказувати на те, що оціночна кількість викинутої магми, 2800 кубічних сантиметрів, – це лишень найменша цифра.

Тоба – один із найважливіших етапів у еволюції сучасної людини. Виверження стало стартовим пострілом і шпорою для людства, яке саме збиралося покинути свій прадім, Африку, і розійтися світом. Проте й цього разу не обійшлося без жертв. Відоме прислів’я каже: «що нас не вбиває, робить нас сильнішими». Тоба, зрештою, доклав руку, аби зробити нас сильнішими, але через вулкан наше життя висіло на волосині.

ЄЛЛОУСТОУН, США

Уявіть собі, що ви маленька блоха, яка живе у великому лісі. Десь поблизу лунає собачий гавкіт. Збагнути, звідкіля лине гавкіт – складно, але, зважаючи на глухий, гучний гавкіт, це мав би бути великий собака. Ви ходите лісом і шукаєте кілька тижнів поспіль, але ніде ніякого собаки не знаходите.

І нарешті одного прекрасного дня ви усвідомлюєте, що не можете його знайти через те, що стоїте простісінько на ньому. Ліс насправді лісом не є, жодних дерев немає, усе навколо – собаче хутро.

Схожим чином осяяло вулканологів наприкінці 1970-х, коли вчені, нарешті, знайшли в північно-західній частині США вулкан Єллоустоун. Довго вважалося, що у багатій на гейзери та термальні води місцевості, як-от, власне, Національний парк Єллоустоун, мусить бути вулкан. У Єллоустоуні також відносно часто трапляються маленькі землетруси, а отже, поблизу стовідсотково дрімає вулкан – такі робили висновки.

Коли вчені поглянули на перші зняті із супутника на початку 1970-х знімки місцевості, то роззявили роти. «Гаразд, – сказали експерти – ось чому ми не бачили жодного вулкана». Виявилося, що весь регіон був супервулканічною кальдерою, рештками старої магматичної комори, яка вибухнула. Єллоустоунська кальдера завдовжки 90 кілометрів і завширшки 50 кілометрів.

Взагалі, термін «супервулкан» не є чітко визначеною науковою дефініцією. Слово ввели в обіг ЗМІ, які обожнюють додавати префікс «супер» перед назвами небуденних явищ. Як і у випадку із «супермісяцем» – насправді звичайним повним місяцем, який, обертаючись на своїй еліптичній орбіті, максимально наблизився до Землі.

Проте, авжеж, ніякої буденності у виверженні вулкана, який викидає тисячу кубічних кілометрів лави та попелу заразом, немає. Подібним феноменам епітет «супер» пасує нівроку. Перший ужиток слова «супервулкан» відстежується в документальному телесеріалі на телеканалі BBC у 2000 році, але останнім часом це слово все частіше з’являється у серйозних вулканологічних статтях наукового характеру.

Єллоустоун розташований над гарячою точкою земної мантії. Вважайте виверження вулканів результатом такої собі погоди у бурхливих, гарячих надрах землі. Потік гарячого повітря де-не-де підіймає магму догори так само – щоправда, значно повільніше, – як потік повітря над пустелею здіймає птахів до небес. Потік магми, що підіймається, називається «мантійний плюм».

Саме мантійні плюми утворюють так звані гарячі точки в корі землі. Гарячу точку можна порівняти зі зварювальним апаратом під літосферною плитою, який пропалює вверх яскравий стовп. Щоправда, стовп є не гострим світлом ацетиленового полум’я біло-синього кольору, а потоком розплавленого каміння, що повільно здіймається. Сповільненому газовому різаку, у випадку Єллоустоуна, вдавалося проштрикнути товсту кору літосферної плити майже кожні 600 000 років. Такі гарячі точки розташовані всією Земною кулею, наприклад на Гаваях і в Ісландії.

Єллоустоун іноді лютував надмірно, навіть як для супервулкана. Вулкани такого штибу не вивергають скромні лавові бульбашки, як мальовничі вулкани з гавайських листівок. Зазвичай супервулкани просто-таки злітають у повітря, наче величезні порохові бочки. Подібний Єллоустоуну вулкан має магматичну комору, яку можна порівняти з величезною банкою із содовою. Протягом тисячоліть її насичують вулканічні гази із земних глибин; гази, які нікуди з комори не вивітрюються. Тому утворюється тиск, наче в добряче збовтаній банці содової. Рано чи пізно тиск дається взнаки – банка запаморочливо вибухає.

Американський письменник Білл Брайсон порівнює вибухову силу Єллоустоуну з начиненим динамітом – аж до найвищих шарів стратосфери, що на відстані тринадцять кілометрів над землею, – регіоном розміром із Род-Айленд (або Ґотланд)[28].

Останнє виверження Єллоустоуну відбулося 630 000 років тому. Тоді вулкан викинув близько 1000 кубічних кілометрів вулканічного матеріалу. Викинутий вулканом попіл окутав майже весь захід сучасних США від Чикаго.

А до цього виверження були 1,3 мільйона та 2,1 мільйона років тому. Це ж треба, майже 600 000-річний інтервал – за такою простою математикою, можна підсумувати, що нового виверження можна чекати незабаром. Але невже все так просто? Досить Землі у регіоні вулкана небуденно здригнутися, ЗМІ починають активно волати, що скоро почнеться нове величезне виверження. Коли вірити геохімікові Іллі Біндеману, одному з авторів статті, в якій досліджувалася роздвоєна магматична комора Єллоустоуну, – усе куди складніше.

В інтерв’ю для «Chicago Tribune» Біндеман, навпаки, сказав, що Єллоустоун, можливо, «наблизився до кінця своєї еволюції», тому що велика частина матеріалу у верхній коморі – це вторинна переплавлена магма минулих вивержень. Передовий дослідник Геологічної служби США, Майкл Поленд, у тій же науковій статті порівнює виверження зі стравою, яка кілька разів остигає, а її знову і знову розігрівають у мікрохвильовці. Кулінарного феєрверку чекати марно, врешті-решт.

Нікому не відомо достеменно, коли Єллоустоунська кальдера дасть про себе знати новим великим вибухом. Якщо та коли це станеться, уся Північна Америка та незабаром увесь світ зазнають катастрофічних наслідків, що триватимуть не одне десятиліття. Проте, нагадують дослідники, нічого не вказує на наявність на порядку денному майбутнього супервиверження.

ДЕКАНСЬКІ ТРАППИ[29], ІНДІЯ

А