Погода, яка змінила світ - Маркус Розенлунд

Літо 1783 року видалося найспекотнішим в історії. Згідно з деякими джерелами, спека принесла сильні грози із градом, що міг побити й навіть забити худобу на полі. Така погода трималася, доки туман не розвіявся з приходом осені. Британський природознавець Гільберт Вайт, який жив у Сельбурні в Південній Англії, занотував, що влітку стояла така спека, що м’ясо у різниці заледве було їстівним наступного дня після забиття тварини.

Того ж року прийшла сувора й люта зима. Лише у Великій Британії від холоду загинуло понад 8000 осіб. Винахідник, науковець і письменник Бенджамін Франклін, посол США у Франції в ті роки, записав, що послаблене сухою імлою сонячне світло не могло достатньо нагріти поверхню Землі. Це призвело до того, що перший осінній сніг не розтанув, це лишень охолоджувало повітря, приносячи більше снігопадів. Франклін зробив правильний висновок щодо того, що туман прийшов з Ісландії, хоча його підозри й падали на вулкан Гекла, який де-факто цього разу не причетний. Виверження Гекли сталося кілька десятиліть тому, в 1766 році.

Інший бік Атлантичного океану також відчув наслідки виверження Лакі. Вздовж Східного узбережжя США середня температура впала на 4,8 °С. Південні штати замела потужна хуртовина, річку Міссісіпі в Новому Орлеані скувала крига, а Мексиканською затокою плавали крижини.

У Норвегії через холод, що йшов слідами виверження Лакаґіґару, сильно страждали люди. У Фінляндії у 1783–1784 роках панував голод. У Швеції справи йшли не ліпше. Шведський історик Карл Ґрімберг у 1921 році у книжці «Дивовижна доля шведського народу» пише про «Великий голод 1783–1784». Ґрімберг описує зиму 1783–1784, що видалася незвично суворою – ще й у березні «дороги окутував такий шар снігу, що їздити кінською запрягою було майже неможливо». Крига сковувала моря до травня, а озера аж до червня.

У Франції посуха, сильний дощ і руйнівний град декілька років поспіль зумовлювали неврожаї. Упродовж 1783-го та наступного року у Франції до болю бракувало їжі, водночас спостерігається різкий ріст бідності, через що в 1789 році починається Велика французька революція.

Точну й остаточну кількість опосередковано загиблих від виверження Лакі ми не дізнаємося ніколи. У будь-якому разі, підтвердженим фактом є спричинене виверженням катастрофічне та довготривале похолодання в усьому світі, а надто в Північній півкулі. Що також призвело до послаблення мусонів і зменшення кількості опадів у Північній Африці, на Аравійському півострові та в Індії. Наслідки нечуваного природного явища могли вкоротити віку цілих п’яти-шести мільйонів людей. Коли так, то Лакаґіґар можна вважати найбільш руйнівним вулканічним виверженням, що ставалося в наш час.

Чи могло б щось подібне трапитися сьогодні? «Жодних сумнівів», – сказав мені ісландський сейсмолог Рейнір Бедварссон, коли я брав у нього інтерв’ю від імені «Svenska Yle»[26] на початку 2010-х. За його словами, ризик навіть зростає в такт потеплінню.

«Через глобальне потепління об’єм і вага ісландських льодовиків останнім часом суттєво зменшилися», – розповідає Бедварссон. Це означає, що зменшилось і навантаження на земну кору, тому газам у підземній магмі потрібно менше тиску, аби розпочати виверження.

Бедварссон також зазначив, що європейці не зовсім розуміють небезпеки великого виверження вулкана в Ісландії. Сейсмолог уважає, що донести цю інформацію політикам важко, адже ті міряють геологічні явища людськими мірками. Тобто: «якщо цього не сталося за три покоління, то більше й не станеться», що насправді помилкове припущення. Рік 1783-й був майже вчора, коли дивитися на геохронологічну шкалу. Але людям це складно збагнути, особливо коли йдеться про великі та, здавалося б, нечасті події. Ось тут і криється велика небезпека. «Маленьке виверження Еяф’ятлайокутлю у 2010 році, яке на тиждень вбило повітряний трафік, блідне на тлі того, що станеться після по-справжньому великого виверження в Ісландії», – попереджує Бедварссон.

Хоча виверження вулкана, безсумнівно, може призвести до великих руйнувань і безпосередньо – лавою та попелом, – і опосередковано – викликавши екстремальні погодні явища, є і зворотний бік медалі. Заради справедливості, треба звернути крихту уваги на той факт, що ми й усі живі створіння насправді повинні завдячувати вулканам життям. Без впливу вулканів на клімат життя заледве було б можливим. Виверження вулкана стає причиною не тільки похолодання – у довготривалій перспективі це також спричиняє потепління. А потепління – це не завжди погано, хоча це, певна річ, зле, коли йдеться про потепління, спричинене нині людьми.

Ті, хто сумнівається в антропогенному глобальному потеплінні, зазвичай зазначають, що вуглекислий газ – незамінний для життя на Землі, що ми маємо бути вдячними за його існування. Вони, звісно, мають цілковиту рацію. Вуглець – це не лишень хімічний наріжний камінь усієї земної біології. Вуглець, що в повітрі існує у формі вуглекислого газу, також відіграє ключову роль у створенні парникового ефекту, що затримує в атмосфері тепло – хоч атмосфера містить не більше за приблизно 0,04 відсотка вуглекислого газу. Без діоксиду вуглецю сонячне тепло поверталося б у космос, відбиваючись від поверхні Землі, а океани замерзли б і найважливіші передумови існування життя зникли. Або ж радше життя ніколи первісно не виникло б.

Аби життя було можливим, необхідно, щоб був налагоджений не лише колообіг води, а й вуглецевий цикл. Забраному з повітря вуглецю необхідна система, яка б повертала його в атмосферу.

Повітря втрачає вуглець, наприклад, через дощ і хімічне вивіт­рювання гірських порід. Вуглець також можуть споживати всі живі організми, а помираючи, відкладати в землю. Тут і втручаються вулкани.

Вулкани не лише створюють нову родючу землю для рослинності. Їхній вплив на цьому не зупиняється, а йде значно далі: Земля, ймовірно, була б нині мертвою планетою, якби не колишня вулканічна активність і цілковита мерзлота між двома полюсами.

Коли заводських коминів і вихлопних труб автомобілів не існувало, вулкани мільярди років забезпечували атмосферу Землі вуглекислим газом, необхідним для підтримання середньої температури вище нульової позначки. А щодо заводських коминів, саме час зазначити, що люди з їхніми димарями виробляють вуглекислий газ у 100–300 разів ефективніше, ніж вулкани. Річний вулканічний викид діоксиду вуглецю становить від 130 до 380 мільйонів тонн, тоді як людські викиди – приблизно 35 мільярдів тонн. Щороку.

Упродовж років вулкани мали непросте завдання – нагрівати планету. Не бракувало й критичних випадків, коли холод хапав Землю за горло міцною рукою. Одним із найбільших прикладів цього є суперзледеніння, яке відбулося приблизно 2,4 мільярда років тому, – гуронське зледеніння, також його можна назвати «Земля-сніжка», з причин, які доволі легко собі уявити.

Це холодний період в історії Землі, безпрецедентний як за територіальним охопленням, так і за тривалістю. Ніхто не знає достеменно, чи Земля на піку зледеніння і справді замерзла між полюсами. Можливо, екватором і пролягала водяна