Погода, яка змінила світ - Маркус Розенлунд

Інший митець, який намалював вулканічно-червоне вечірнє небо, – британець Вільям Ешкрофт. Його настільки вразили вогняні вечірні небеса, які з’явилися після виверження Тамбори в 1815 році, що він написав не менше 500 тематичних картин упродовж 1815–1816 років. У деякі дні він навіть робив зарисовки щогодини, аби зафіксувати ледь вловимі зміни вечірнього світла.

Іще один британський метр, якого захопили породжені Тамборою вогняно-червоні заходи сонця, – Вільям Тернер. Навіть він присвятив майже рік написанню серії картин, які зображували мінливі червоні відтінки, які палали в небі після виверження Тамбори в 1815 році.

Отже, вулкани надихали митців на створення багатьох шедеврів, які зачаровують нас століття за століттям. На жаль, за дивовижну гаму кольорів довелося поплатитися людськими стражданнями, не в останню чергу впродовж «року без літа».

Наш час не може похвалитися асортиментом таких кольорів, але особисто я пригадую виверження Пінатубо на Філіпінах у 1991 році. Доволі велике виверження також викликало дивовижно видовищні заходи сонця наступного літа. А ще невеличке похолодання глобальної температури – на півградуса Цельсія.

Гарні, рожево-червоні вечірні небеса повсякчас були моєю слабкістю, тож, мабуть, варто відкопати мій архів діапозитивів на маминому горищі. Проєкт на наступне літо, певне. Або ж відмовлюся від цієї ідеї й насолоджуватимуся заходами сонця, які нині пропонує західний горизонт. І не обов’язково, щоб вони були видовищними, трохи нудніші сутінки – це маленька ціна за літо, яке взагалі настане.

У наступному розділі ми прогуляємось одним із найскладніших періодів у Європі після кінця льодовикового періоду. Йдеться про так званий Малий льодовиковий період, де народилося багато з того, що утворило сучасне людське суспільство. Малий льодовиковий період був певним чином найпишнішою миттю Європи – але й також її найтемнішою порою, сповненою страждань і принижень.

9. Найяскравіша та найпонуріша мить Європи

Час квітів наступає,

Приносячи красу.

Вже літо прибуває,

І пагінці ростуть.

Яснеє сонце м’яко

Життя всім принесе.

Обмаїть край всіляко,

Відродиться усе.

Ісраель Колмудін. Час квітів наступає

Походження псалма, що співають шведські й фінські школярі, йдучи на літні канікули, залишається таємницею. Деякі стверджують, що обожнюваний усіма літній гімн має коріння в еротичному вірші XIII століття. Проте також у його словах можна відчути відлуння масового голоду, що лютував у Швеції та Балтійських країнах наприкінці XVII століття. Від цього голоду особливо постраждала східна частина Шведського королівства – Фінляндія.

До кінця століття майже третина фінів піде в засвіти через один із найбільших голодів в історії Європи – Великий голод 1695–1697 років. Катастрофу зумовив дощ і холод так званого Малого льодовикового періоду та спричинені останнім неврожаї.

Отже, «Час квітів» – це не лише школярський гімн прийдешній безтурботності з купанкою та яскравим сонцем над головою. Його теж можна тлумачити як відчайдушну молитву Богові, який, схоже, забув свій народ і прирік його на голодну й холодну смерть.

Псалом уперше з’явився у шведській збірці гімнів у 1695 році. Його автором зазвичай вважають ґотландського священника та псалмоспівця Ісраеля Колмудіна. Автор, пишучи рядки «Яснеє сонце м’яко / життя всім принесе», не вкладав у них жодних метафор. Цим буквалізмом священник намагався вселити надію та мужність у людей, що страждали й впали у відчай, у людей, чиї діти помирали від голоду.

Узагалі, кінець XVII століття з його періодичними роками неврожаїв і скрути видався непростим часом для країн Півночі. Попри набожні прохання псалмістів про «яснеє сонце» у 1695 році, найгірші випробування ще чекали на людей попереду. Коли через шість років псалом з’явився у фінській збірці гімнів, ті, хто вижили, певне, співали його особливо благочестиво, як на мене.

Тогочасні біди безпосередньо пов’язані з Малим льодовиковим періодом – похолоданням клімату, що тривало приблизно між 1300-м і 1850 роком. Тоді ані Ісраель Колмудін, ані будь-хто інший не знав, у якому періоді живе, їм було лишень відомо, що життя коротке та сповнене страждань.

Малий льодовиковий період – це насичена парадоксами доба тривалістю 600 років: час відьомських багать і наукових винаходів. Час нескінченних воєн і дипломатичних перемог. Час голоду та найжорстокіших злиднів, але водночас розбудови імперій і захмарних статків. Сьогодення насправді мало у чому відрізняється.

Передовсім саме впродовж Малого льодовикового періоду Європа стала панівним міжнародним гравцем. Саме за цієї доби європейські вітрила з’являться майже біля всіх світових узбереж. В Індії, Америці та Австралії. Європейці роблять відкриття, торгують, грабують і колонізують. За принесену торговими компаніями та морськими імперіями славу й прибутки довелося дорого заплатити кров’ю корінних народів.

Завоювання світу зумовлене тим, що королівські двори Європи шукали нові джерела фінансування дедалі коштовніших війн, які вибухали через похолодання клімату. Варто зазначати, що XVII століття, найхолодніше століття Малого льодовикового періоду, і досі вважається найконфліктнішим століттям в історії Європи. А на війні всі засоби хороші. Рідко коли над цивільним населенням так сильно знущалися, як, наприклад, під час Тридцятилітньої війни 1618–1648 років. Наче ніхто не зводив кінці з кінцями та наче бракувало проблем із таким непроханим постійним гостем, як неврожай.

В академічних колах точаться суперечки навколо точного початку Малого льодовикового періоду. Якоїсь загальноприйнятої дати початку не існує. Одні пропонують приблизно 1250 рік, коли в Атлантичному океані почало з’являтися дедалі більше криги (зокрема, навколо норманської колонії в Ґренландії, див. розділ 6). Другі надають перевагу 1300-м, коли влітку в Північній Європі похолоднішало. Хтось пропонує приблизно 1550-ті, коли у всьому світі почали рости льодовики.

Хай там як, ідеться про найбільшу зміну клімату після того, як «справжній» льодовиковий період 11 000 років тому добіг кінця. Особливо сильно похолодання вдаряє Північну Європу, де середня температура у цей час була на 2 °С нижче, ніж у XX столітті. Особливо похолоднішали зими, але й улітку погода вирізнялася хиткістю: похолодніло та побільшало дощів, проте сильні спеки та посухи теж траплялися. У результаті вегетаційний період скоротився приблизно на п’ять тижнів, а врожайність упала. Це зумовило біди мало не біблійних масштабів: неврожаї, голод, зменшення кількості населення та повсюдні злидні.

Контраст із попередніми століттями разючий. Ми вже були там раніше: Середньовічний теплий період, що тривав приблизно між 1000-м і 1300 роком, був порою добрих урожаїв, економічного зростання та росту кількості населення.

Але це вже минувшина. Моя бабуня часто казала: «Сіверко холодний, звідкіль би він не дув». А дме він нині.

Важко виокремити якусь єдину причину Малого льодовикового періоду, адже ця доба зумовлена, очевидно, комбінацією кількох факторів. Не є він і одноцільним періодом холоду, адже особливо холодних періодів було лише три: середина