ЕФЕКТ ЛЮЦИФЕРА. Чому хороші люди чинять зло - Філіп Джордж Зімбардо
Порадившись із начальником в’язниці, С’юзі повідомляє відвідувачам, що ув’язнені занадто довго вечеряють, тому нам доведеться обмежити час візитів до десяти хвилин і допустити до кожного в’язня не більше двох осіб. Відвідувачі незадоволені: засмучені такою нерозважливістю своїх дітей і друзів. «Чому лише двох?» — запитують вони.
С’юзі відповідає, що в тюрмі дуже мало місця, до того ж існує закон про пожежну безпеку, за яким регулюється кількість людей, що можуть одночасно перебувати в приміщенні. І ніби між іншим додає: «Хіба ваш син чи друг, запрошуючи вас, не говорив, що до нього можуть прийти не більше як дві особи?».
«Чорт! Ні, не казав!»
«Дуже шкода, можливо, йому випало з голови, але тепер ви це знатимете, коли прийдете до нього наступного разу».
Відвідувачі намагаються заспокоїтися, обговорюючи між собою це незвичайне дослідження. Дехто скаржиться на занадто жорсткі правила, але — що дивовижно — смиренно їх виконують, як і личить хорошим гостям. Ми готуємо підґрунтя для того, щоб вони повірили, ніби все, що вони бачать у цьому прекрасному місці, — абсолютно нормально, і не довіряли тому, що можуть почути від своїх безвідповідальних, егоїстичних дітей і приятелів. Тож відвідувачі теж стануть мимовільними учасниками нашої тюремної драми.
ВІДВІДИНИ: БЛИЗЬКІСТЬ І ВІДЧУЖЕННЯ
Першими у Двір входять батьки ув’язненого 819. Вони з цікавістю озираються, потім помічають сина, що сидить у кінці довгого столу посередині коридору.
Батько питає в охоронця: «Я можу потиснути йому руку?».
«Звісно, чому ні?» — з подивом відповідає той.
Потім його мати також тисне руку синові! Тисне руку? Жодних рефлекторних обіймів батьків і дитини?
(Такі незграбні вітання, з мінімальним фізичним контактом, притаманні побаченням у справжніх тюрмах суворого режиму, але ми ніколи не ставили це за умову відвідин у нашій в’язниці. Мабуть, наші попередні маніпуляції з очікуваннями відвідувачів спантеличили їх — вони не знали, як варто поводитися в цьому дивному місці. Якщо сумніваєшся — не роби зайвих рухів.)
Барден стоїть поруч із в’язнем і його батьками. Гельманн приходить і виходить, коли забажає, порушуючи приватність спілкування 819-го з рідними. Він маячить біля цієї сімейної трійці, яка вдає, ніби не помічає його, і продовжує звичайну розмову. Але 819-й знає, що в нього немає можливості поскаржитися на щось — інакше потім постраждає. Його батьки йдуть через п’ять хвилин, аби ще брат і сестра могли з ним поговорити. Вони знову тиснуть одне одному руки і прощаються.
«Взагалі-то тут досить непогано», — каже Стю (819) братові й сестрі.
Вони, як і друзі інших ув’язнених, поводяться інакше, не так скуто, як батьки, які загалом напруженіше це переживають. Вони тримаються невимушеніше, жвавіше і не такі нажахані ситуативними обмеженнями. Хоча охоронці постійно крутяться поруч.
Ув’язнений 819 продовжує: «Іноді у нас приємні розмови з охоронцями». Він починає описувати «карцер для покарань», але коли показує на нього рукою, Барден перебиває: «Більше жодних розмов про карцер, 819-й».
Сестра запитує, що означає номер на його сорочці, і хоче знати, що ув’язнені роблять упродовж дня. 819-й відповідає на її запитання й описує, як його заарештували поліцейські. Та щойно він починає говорити про конфлікти з охоронцями нічної зміни, Барден знову беземоційно зупиняє його.
Номер 819: «Вони будять нас рано-вранці... деякі охоронці — нормальні хлопці, прекрасні тюремні службовці. До нас не застосовують жодного фізичного насильства; у них є кийки, але...».
Брат запитує, чим він би зайнявся, якби міг вийти на свободу. Як і личить справжньому в’язню, 819-й відповідає: «Я не можу вийти, зараз я в цьому дивовижному місці».
Барден закінчує побачення рівно через п’ять хвилин. Увесь цей час за столом сидить Керос, а Ворниш стоїть поруч. Охоронців більше, ніж відвідувачів! Обличчя 819-го хмурніє, коли його гості, усміхаючись, прощаються.
Заходять батьки ув’язненого Річа (1037). Барден моментально сідає на стіл і суворо на них дивиться. (Я вперше помічаю, що Барден чимось схожий на злісного Че Гевару.)
Номер 1037: «Вчора був трохи дивний день. Сьогодні ми тут вимили всі стіни і прибрали наші камери... ми зовсім не орієнтуємося, котра година. Нас не виводять назовні, і ми не бачимо сонця».
Тато запитує, чи залишатимуться вони всередині повні два тижні. Син не знає напевно, але припускає, що так. Здається, побачення проходить добре, бесіда пожвавлюється, але матір явно турбує зовнішній вигляд сина. Джей Лендрі тиняється поблизу і починає балачку з Барденом. Обидва стоять досить близько, щоб чути розмову гостей і ув’язненого. 1037-й не згадує про те, що охоронці забрали його ліжко і тому він спить на підлозі.
«Дякую, що прийшли», — розчулено говорить 1037-й.
«Була рада тебе побачити... скоро побачимося, напевно, післязавтра». (Мама затримується — 1037-й просить її зателефонувати комусь від його імені.)
«Будь молодчиною і дотримуйся правил», — умовляє вона сина.
Тато обережно проводить її до дверей. Він знає, що якщо їхній візит затягнеться, інші ризикують утратити можливість поспілкуватися.
Усі охоронці пожвавлюються, коли у Двір входить чарівна дівчина ув’язненого Габбі (7258). Вона несе коробку капкейків, якими здогадалася їх пригостити. Охоронці охоче беруть і топчуть капкейки з гучним плямканням, нахваляючи здобич. 7258-му дозволяють з’їсти одну штуку. Вони з дівчиною жваво розмовляють. Здається, вони наполегливо намагаються не зважати на те, що охоронці буквально дихають їм у шиї. Барден увесь час тупцює поруч, вибиваючи стаккато кийком по столу.
У приміщенні звучить хіт Rolling Stones «Time Is on My Side»[78]. Але відвідувачі, які приходять і йдуть після коротких побачень, здається, не помічають іронії.
МАМА ЗНАЄ КРАЩЕ, АЛЕ МИ З ТАТОМ ХИТРІШІ
Я дякую кожному з гостей за те, що вони знайшли час у своєму щільному графіку, аби відвідати нас. Як і начальник, я намагаюся бути якомога люб’язнішим і доброзичливішим, додаю, що сподіваюся, вони цінують те, що нам доводиться тут робити, щоб вивчити тюремне життя в максимально реальних умовах, наскільки це можливо в рамках експерименту. Я відповідаю на питання про майбутні побачення, про передачу посилок і вислуховую прохання приділити особливу увагу їхньому синові. Механізм працює як годинник — залишилося всього кілька відвідувачів, і я зможу цілком зосередитися на можливій небезпеці, що загрожує нашій в’язниці. Однак від думок про це мене відволікає мати ув’язненого 1037. Я не був готовий до того, що вона виявиться настільки стурбованою.
