Українська література » Наука, Освіта » Стежкою легенд - Ігор Іванович Якимушкін

Стежкою легенд - Ігор Іванович Якимушкін

Читаємо онлайн Стежкою легенд - Ігор Іванович Якимушкін
— і миттю щезає казкова чарівність лісової таємниці. У нас в руках… шматок гнилого дерева.

Звичайний гниляк, але ж як чудово світиться! Принесемо його додому. Першої ночі він буде світитись і в кімнаті. Потім світло меркне. А за добу зовсім згасне. Коли в приміщенні задуха, то гнилючок не світитиметься і першої ночі. Виходить, що для світіння потрібен кисень. Таємниче мерехтіння відьомських вогнів — всього-на-всього наслідок повільного горіння, окислення речовин, які містяться в організмах, що живуть у гнилому дереві. Які ж це організми?

Ви здивуєтесь, дізнавшись про це. Світло виділяють не самі гнилючки, а гриби, які поселяються на. гнилих пеньках. Усім добре знайомий і, здавалось би, нічим не знаменитий гриб опеньок належить, виявляється, до родини світних грибів.

Ви ніколи не бачили світних опеньків? І не дивно — адже в опенька світяться не шапинка і не ніжка, а підземні «корені» — міцелії. Тонким мереживом обплітають вони весь трухлявий пеньок, розгалужуються між його корою і деревиною. Тонесенькими ниточками міцелії промикаються навіть між клітинами деревини і невидимою павутиною огортають усе дерево.

Коли в темряві за сприятливої погоди міцелії опенька починають світитися, здається, ніби світиться саме трухле дерево. Ось чому не всякий гниляк світиться, а лише «зачарований», тобто пронизаний міцеліями світних грибів.

У тропічних краях наш опеньок має багато світних родичів, і світяться в них не «корені», а спори, тобто грибне сім'я під шапинками. Отакі мініатюрні лампочки під абажурами! Сотнями стоять вони на вологій землі серед гниючого коріння. З-під шапинок струменить м'яке жевріюче світло, і міріади нічних комах летять на ці вогники.

Випромінюване грибом сяйво, ніби світло маяка, править дороговказом крилатим мандрівникам, які шукають гриби, щоб відкласти в них свої яйця. А грибам теж є користь від комах, бо ті на своїх лапках по всьому лісі розносять грибні спори.

Серед тропічних грибів є один диво-гриб, ім'я якого оточене в місцевих легендах містичним ореолом. Це знаменита «Дама під серпанком» — рослина з усіх поглядів дуже дивна.

Почнемо хоча б з того, що росте вона не днями і навіть не годинами, а хвилинами. Зростання «дами» не тільки можна побачити, але й… почути. З білосніжного «яйця», з тріском роздерши шкаралупу, з'являється гриб — живий витвір ювелірного мистецтва. Яка тонка «тканина» його серпанку, яке ніжне світло струменить з-під лакованої шапинки! Недарма цьому грибу жителі бразільських джунглів поштиво поклоняються, вважаючи його втіленням життєдайного духу природи.

Ріхард Крумбгольц, письменник і мандрівник з Німецької Демократичної Республіки, відвідав недавно Південну Америку. Він розповідає про свою зустріч у бразільських лісах з «Дамою під серпанком».


«ДАМА ПІД СЕРПАНКОМ»

Мандрівник вибрався із заростей на галявину і мало не наступив на якесь дивне яйце. Воно було щиро білого кольору й чітко вирізнялося на тлі зеленого моху. Спершу він подумав, що то гніздо гокко — «глухаря» бразільських лісів. Та зразу ж роздумав: жодний птах не відкладатиме свої яйця просто на вологий мох. Може, це яйце ягуани — гігантської ящірки?

Загадкова річ — пружна і вкрита шкірястою оболонкою. Р. Крумбгольн хотів був підняти його й роздивитися зблизька, та раптом помітив, що яйце… росте. Збільшувалося на очах! Вузька шпаринка розколола його оболонку і побігла далі, розпорюючи її на дві сфери.

Краї тріснутої шкіри на вершечку «яйця» розійшлися, і з шпарини між ними виповзла, вірніше вискочила, жовтогаряча лакована шапинка. Вона сиділа на довгій білосніжній шийці. Шийка швидко видовжувалася: щохвилини збільшуючись на п'ять міліметрів!

Що воно за чудасія: небачений звір, птах чи рослина?

Зрештою загадкова річ набула чітких обрисів. Це був гриб! Прямий як свічка, на стрункій білосніжній ніжці, він виріс за дві години на цілі півметра заввишки.

Та ось нова дивина вразила дослідника: з-під жовтогарячої шапинки гриба з тріском вискочив ажурний білий серпанок. Він упав майже до самої землі і, мов широкий кринолін, обвив ніжку дивовижної рослини. В той же час сильний і відразливий сморід падлини поширився від лісового дива на всі боки.

Одна за одною на сморід почали злітатися мухи й нічні метелики. За кілька хвилин їх уже стільки кружляло навкруги «пахучого» гриба, що Р. Крумбгольц змушений був відступити, аби звільнити їм місце.

Тим часом смеркало. Багато нічних комах, що кружляли навколо гриба, запалили на своєму тілі маленькі «ліхтарики». А гриб? Гриб теж світився — яскраве смарагдове сяєво струменіло з-під його шапинки. Світився й серпанок ніжним матовим відблиском.

«Наступного ранку, — пише Р. Крумбгольц, — я прийшов на галявину ще раз поглянути на дивовижний гриб. Та ба! Надибав лише невеликий клубочок слизу, — все що залишилося від чудової рослини.

Згодом я дізнався, що гриб, який так швидко й пишно переді мною розквітнув, місцеві жителі звуть «Дамою під серпанком», а вчені — дзвониковим диктиофором. Багато всіляких байок про нього ходить серед забобонних людей. Горе людині, яка звабиться його світлом. Проте я ніколи не жалкував, що майже всю ніч милувався цим рідкісним явищем природи».


«ВОГНІ ГНОМІВ»

Потрапивши до підземних гротів, люди інколи помічали на стінах печер чудесні переливи золотаво-зелених леліток. Здається, ніби там, у безодняві мороку, розкидані купи самоцвітів. Легенди розповідають, що воно й насправді так. Працьовиті гноми, невтомні золотошукачі, що добувають з гірських порід самоцвіти, склали тут свій добуток.

Здивований спостерігач підходить ближче, аби краще роздивитися дивне видіння. Набирає повну пригорщу блискучого «каміння», виносить його на поверхню, а в руці… лише грудочка вологої землі.

Та придивіться уважно до цієї землі. Бачите в ній тонкі матово-зелені нитки? Це молоді паростки печерного моху — шизостегу. То вони світяться в глибочині похмурих підземель.

Відгуки про книгу Стежкою легенд - Ігор Іванович Якимушкін (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: