Стежкою легенд - Ігор Іванович Якимушкін

Що ж так настрахало відважних мисливців джунглів?

Вогненна куля! 3 лісу на іншому боці річки раптом вихопилася вогненна куля. «Враження таке, — розповідає Аркадій Фідлер, — ніби хтось розмахує смолоскипом. Але там нікого немає. Вогненна куля діаметром майже в метр пливе у повітрі, блакитнуватим світлом осяваючи дерева. Потім падає на воду, відскакує від гладіні, знову падає й повільно ковзає уподовж річки».

— Бойтата! Бойтата! — усіх охопив жах.

І справді, є чого боятися: серед ночі у нетрях, сповнених таємничого шереху та вигуків, раптом не знати звідки з'являється величезна вогненна куля й летить у повітрі, ніби жива! І незабобонна людина може бути ошелешена цим дивним явищем. А й справді, що це за штука — таємнича Бойтата?

Ось ще одна загадкова подія, в якій головною дійовою особою була вогненна куля. Сталося це в Англії. В якомусь будинку під час грози несподівано завалилась стінка каміна, і з проламу раптом вихопилась якась вертка вогненна куля завбільшки з футбольний м'яч. Дивна річ плавно й повільно облетіла всю кімнату. Від її поверхні йшло яскраве сяєво, проте люди в кімнаті не почували ніякого жару. Куля наблизилася до ніг переляканої людини, піднялася вгору до її голови, і людини, ледь жива від страху, відвела голову вбік, аби не зіткнутися з цією «диявольською штукою».

Потім куля попливла у повітрі назад до каміна, влетіла в комин і піднялася на дах. За кілька секунд вона вибухнула там з такою силою, що рознесла комин, а його скалки розбили дахи сусідніх будівель.

«Злих духів» давно вже ніхто не бачив у Європі, але вогненні кулі, як бачите, стрічаються й тут. За тисячолітню історію європейської культури назбиралося багато повідомлень про різні «подвиги» дивних вогненних куль. Деякі з цих куль пробивали гранітні стіни, руйнували будівлі, переносили в повітрі каміння й людей, трощили корабельні щогли, висаджували в повітря літаки і навіть — розповідають церковні історики — калатали в дзвони та викрадали вино з монастирських погребів.

Не ручаючись за достеменність двох останніх повідомлень, фізики, однак, уважають, що руйнівна сила вогненних куль, описана численними спостерігачами, цілком відповідає дійсності. Справа в тому, що «злий дух» Бойтата, вогненна куля, що вибухнула в каміні, летюче блюдце, що знищило літак Ментелла, та інші такі ж «порушники спокою» — це кулясті блискавки.

Кулястими блискавками називають округлі й рухливі утворення, що виникають під час грози. Вони мають незвичайну вибухову силу. Розмір вони мають від п'яти сантиметрів до кількох десятків метрів. Німецький фізик Ленерт пише, що навіть великі кулясті блискавки мають таємничу здібність проходити через дуже маленькі отвори. Іноді вони дістаються до кімнати через кватирку, шпару в дверях або навіть замкову щілину!

У фізиці існує кілька гіпотез, які пояснюють виникнення цих дивовижних блискавок. Звичайно вважають, що грозовий розряд розщеплює молекули азоту й кисню. У повітрі утворюється розжарений вихор з озону, атомів азоту, твердих часточок пилу й диму. Цей вихор несе величезний запас енергії і збоку має вигляд світної кулі.

Кулясту блискавку такого типу вперше вдалося виготовити в лабораторії радянському вченому — професору Г. І. Бабату. Повітря, вміщене в кварцову рурку, розігрівалося в магнітному полі струмом високої частоти. Всередині рурки виникав вихор розжарених газів, що стрімко обертався. Магнітне поле надавало газовій хмарі форми світної кулі.

1952 року шведський учений Бенедікс опублікував цікаву працю, в якій пропонує іншу теорію походження кулястих блискавок. Насамперед, говорить він, сама назва «куляста блискавка» неточна. Правильніше було б назвати її «блискавковою кулею», бо куляста блискавка зовсім не блискавка і ніякого електричного заряду не має. Вона виникає лише внаслідок великого грозового розряду, породжується блискавкою. Бенедікс вважає, що кулясті блискавки утворюються в насиченій парами води атмосфері внаслідок сильного електричного розряду. Електричний розряд на своєму шляху так розігріває повітря, що молекули пароподібної води розщеплюються на складові частини — атоми водню й кисню. На шляху розряду утворюється, так би мовити, довгий циліндр із суміші цих розжарених газів, який згодом розпадається на кілька окремих «вогненних куль». Замість багатьох маленьких кульок може виникнути одна велика.

На поверхні кулястої блискавки внаслідок охолодження й зворотного сполучення водню з киснем утворюється вода. Вона й надає кулі характерного металевого блиску, що його численні спостерігачі відзначають у летючих тарілок.

Звичайно куляста блискавка разом з потоками повітря плавно ширяє у небі. Та, коли порушується рівномірність її охолодження, вона під дією реактивних сил, які виникають на її поверхні, починає рухатися з величезною швидкістю, ніби ракета. Куляста блискавка може поступово повністю перетворитися на воду, без шуму й вибуху. Проте нерідко трапляється, що, наштовхнувшись на якусь річ або з інших причин, вона вибухає. Вибух буває дуже руйнівний [40]. Адже суміш кисню й водню у пропорції, близькій до їхнього співвідношення в молекулі води, — дуже сильна вибухова речовина. Її звичайно називають гримучим газом! Не мудра річ, що літак Ментелла, переслідуючи природний «балон» з гримучим газом розміром з Хеопсову піраміду, розлетівся вдрузки, коли цей газ вибухнув.

Підраховано, що кожного року на Землі відбувається шістнадцять мільйонів гроз. Щосекунди спалахує на небі сто блискавок! Можна уявити, скільки летючих тарілок виникає в земній атмосфері внаслідок незліченної кількості грозових розрядів! Як бачимо, сама природа нашої планети удосталь виготовляє горезвісні «космічні кораблі» Правда, перелякані обивателі частенько сприймали за летючі блюдця не лише кулясті блискавки, а й інші найрізноманітніші речі та явища. Наприклад, метеорити, супутники, відблиск у хмарах сонця або полярного сяйва і навіть метеорологічні балони, як це сталося в Голландії та Франції.

Радянський учений, академік А. А. Арцимович пише [41],