Хроніка війни. 2014—2020. Том 1. Від Майдану до Іловайська - Олександр Віталійович Красовицький
І ось ця підстроєна фаза: багато журналістів чекали на провокацію, що ми відкриємо шквальний вогонь. Ми ж зробили все правильно: підходимо, а коли всі побачили, що ми справді на БТРах і зі зброєю, всі, хто там був, втекли.
Це була фактично розвідка боєм. Зайшовши, ми трохи постріляли — це була неприцільна стрільба, зайшли на сам комбікормовий, а блокпост противник залишив.
Ми все перевірили — було багато табличок «Заміновано», провели комплекс заходів, але нам бракувало людей. За нами йшла колона десь до 70 осіб, але, щоб утриматися на позиції, ми повинні вистроїти логістичну складову: підвезення боєприпасів, розвідка… Тобто ми провели розвідку боєм, огледілися, що являють ці споруди, що там визначено (вони від страху підпалили це, і вогонь був як сигнальний маячок), познімали всі їх прапори й закріпилися на комбікормовому зводі. Була спроба ворожої групи підійти з боку Слов’янська, тож відбувся вогневий контакт без трагічних наслідків.
Розташування блокпостів сил АТО в районі Слов’янськ — Краматорськ у травні-червні 2014 року. Фото censor.net.ua
План блокування міста був таким. Північний напрямок: блокпост № 1, так званий «Рибгосп», дорога біля ставків; блокпост № 2 — Слов’янський комбікормовий завод, розвилка доріг перед селами Соболівка й Хрестище. Східний плацдарм: блокпост № 3 — місцеві його називали скорочено «БЗС — бензозаправна станція» на трасі М-03 Київ — Харків — Ростов; блокпост № 3 — перехрестя на Райгородок і дорога на Красний Лиман. Південний фланг: блокпост № 4 — найвіддаленіша наша позиція на шляху Слов’янськ — Бахмут. Блокпост № 5 — позиція на шосе Слов’янськ — Краматорськ. Блокпостом № 6 назвали панівну висоту над містом — гору Карачун із телевежею на півдні в районі села Андріївка. І блокпост № 7 — на західній околиці міста в тій самій Билбасівці, де вперше добровольці «Правого сектору» в ніч на 20 квітня 2014 року атакували сепаратистів. Разом із контролем силами АТО над аеродромом Краматорська це створювало необхідні плацдарми для блокування міста.
Мирослав Гай, волонтер, блогер, у травні 2014-го — доброволець Першого резервного батальйону Національної гвардії України:
— Сідаємо, завантажуємось у бронетранспортери і говоримо: ми покинемо це місце, ви ж хочете, щоб ми поїхали, ми їдемо — і все. Ні, кричать, ми вас не випустимо. А потім — вистрілюйте боєкомплект в повітря! Починаємо вистрілювати боєкомплект в повітря, розуміючи, що як тільки закінчиться останній патрон, щось почнеться. Вже дзвенить в повітрі ця напруга. Але хлопці молодці — не все вистріляли, деякі взагалі не стріляли, але було відчуття масової стрілянини. У якийсь момент ось цього шуму вже видно, що на задньому плані з’являється одна людина в камуфляжі, друга в камуфляжі, якісь цивільні, якісь жінки, все волають-кричать. І тут хрясь —летить коктейль Молотова, і спалахує перший БТР. У цей момент під ним вибухає граната, і гине перший хлопець, який там стояв. Ми розуміємо, що це все — кінець. Починається стрілянина в повітря, частина цивільних, які були звичайними роззявами, розбіглася, а частина натовпу ми бачимо на більш небезпечній відстані. І все — вже почали гинути наші перші хлопці. Відразу загинуло двоє хлопців, один водій БТРа і другий не пам’ятаю — з 95-ї? Починається стрілянина над головами, а потім обстріл хлопців. В першу чергу ми відкриваємо стрілянину по ногах. Підбігає до нас «Ти нікуди не підеш» — за ним стрілянина. Наш боєць Сашка побіг розтягувати шини, що попереду БТРів, так йому прострелили наскрізь палець, розворотило до чортової бабусі автомат. Куля мітила у серце, і якби не автомат, він би загинув. Далі ми починаємо на цих БТРах виїжджати, хлопців обстрілюють, ми відстрілюємося кудись в темряву, потім цією колоною вириваємося, нарешті, в якийсь момент розуміємо, що ми вирвалися, врятувалися. Ось з цього момент я зрозумів, що немає ніякого мирного населення, що є дуже конкретна тактика: під виглядом мирного населення проплачені хлопці з російськими паспортами, в основному кримінальної зовнішності, підходять максимально близько до техніки, в цей момент у них з-за голови летить або коктейль Молотова або граната.
Гвардійці з десантниками тоді вирвалися з пастки й зайняли вночі панівну висоту над містом — гору Карачун, де була телевежа. Однак для відновлення знищеного противником телерадіомовлення знадобився тривалий час.
Ворожа медіапропаганда впала на підготовлений ґрунт. Вона істерично перетворювала на кривавий штурм кожне просування наших військ уперед. А їм треба було закріплюватися й посилювати вже контрольовані блокпости піхотою з гвардійців і захоплювати нові вигідні позиції для щільнішої блокади. Адже бойовики зберігали під своїм контролем головний шлях постачання у Слов’янськ зброї, боєприпасів, провіанту: з Луганської області — через Сіверськ, Миколаївку та селище Семенівка на стратегічно важливому перехресті міжнародної траси М-03 Київ — Харків — Ростов. У боях 2 травня 2014 року вперше сили АТО втратили за один день два бойових армійських ударних гелікоптери Мі-24… їхні екіпажі загинули.
Але вертольоти потрапляли під обстріл. На превеликий жаль, тактика дій вертолітників мала характер шаблонності — вони постійно йшли за одним і тим самим маршрутом. Сепаратисти це вирахували. Вони вирили окопи в полі на відстані десь близько кілометра від Слов’янська, і за класичною схемою, як у статуті протиповітряної оборони, — з двох позицій здійснили запуск по дві ракети по кожному вертольоту.
Коли впав перший гелікоптер, потім другий, ми почали розшукові заходи, щоб евакуювати екіпажі. Це був такий перший знаковий момент, що досить сильно морально вплинув на вертолітників. Це була комплексна сильна бойова операція, яка показала, що будуть втрати, й змусила замислитися, що гелікоптери — це не таксі, не засіб доставки, а бойова одиниця, яка буде під прицілом № 1. Тому що ворог відчував, що за допомогою вертольотів можна змінювати ситуацію і хід ведення бою. Це купа вогневого ураження, до того ж можливість доставки в будь-яку точку будь-чого.
Противник серйозно підготувався і, як я знаю, вантажівками завозили протиповітряні засоби безпосередньо у Слов’янськ.
25 квітня 2014 року
• Зведення новин
Антитерористична операція триває. Про це повідомив міністр внутрішніх справ Арсен Аваков. «Отже, жодного припинення АТО у зв’язку із загрозою вторгнення збройних військ Росії, як поспішили заявити багато ЗМІ — немає. Ця інформація не відповідає дійсності. АТО триває. Терористам варто остерігатися цілодобово. Мирним жителям боятися нічого», — написав він на своїй Фейсбук-сторінці.
• Між Україною та Кримом установлено державний кордон Російської
