Небратнi - Максим Іванович Кідрук
О 12:30 на Майдані почалося Всеукраїнське віче, на якому лідери опозиції озвучили план дій і оголосили про створення Штабу національного спротиву (ШНС), який розмістили на першому поверсі Будинку профспілок (навпроти Майдану Незалежності). До складу ШНС увійшли керівники та депутати трьох опозиційних партій («Батьківщини», «Свободи» й «УДАРу»), громадські діячі, журналісти, активісти із націоналістичних і патріотичних організацій. Серед них — Арсеній Яценюк, Віталій Кличко, Олег Тягнибок, Степан Кубів, Андрій Парубій (комендант наметового містечка Євромайдану), Борис Тарасюк[59], Едуард Леонов, Ольга Герасим’юк[60] та ін. Начальником Штабу національного спротиву призначили Олександра Турчинова[61].
У цей час мітингувальники вилазили на каркас Кривавої ялинки, чіпляли до балок конструкції українські прапори, антиурядові й антипрезидентські плакати.
Близько 13:00 півсотні невідомих молодиків спортивної статури — у масках, із касками на головах — почали трощити вікна та двері першого поверху будівлі Київської міської державної адміністрації (КМДА; знаходиться на вулиці Хрещатик на півкілометра південніше від Майдану Незалежності). Міліція, попри невелику кількість нападників, не чинила опору провокаторам. До групи агресивних молодиків приєдналися півтора десятка активістів організації «Правий сектор»[62] і журналістка Тетяна Чорновол[63]. Разом вони виламали центральні двері в будівлі КМДА, після чого провокатори розбіглися, розчинившись у натовпі. Пізніше залишену напризволяще будівлю КМДА поступово зайняли мирні мітингувальники. У ній розташувались на ніч демонстранти, що приїхали до Києва з інших міст.
Після того як віче на Майдані завершилося, ще одна група провокаторів-«тітушок»[64] імітувала штурм Адміністрації Президента, що знаходиться на вулиці Банковій, на два квартали західніше від Хрещатика. Вони закидали працівників міліції бруківкою та футбольними фаєрами. Потому, захопивши невідь-ким залишений неподалік Майдану величезний навантажувач «LongGong CDM833», спробували прорвати ланцюг силовиків, що охороняли підходи до Адміністрації. У натовпі перебував співак, лідер гурту «Тартак» Олександр Положинський і майбутній голова держави Петро Порошенко, які закликали демонстрантів не піддаватися на провокації та намагалися втримати невідомих молодиків від активних дій. Напад імітували 50–60 осіб у масках, решта мітингувальників, які поступово підтягувалися на Банкову з Майдану та Хрещатика, просто спостерігала[65].
Як згодом виявиться, псевдоштурм із ефектним наїздом навантажувача, яскравими фаєрами, кийками, ланцюгами та грізними викриками невтомно знімали російські журналісти, причому, судячи з окремих кадрів, деякі з них перебували в приміщенні Адміністрації.
Присутній Петро Порошенко переконував, що в нападі на правоохоронців під Адміністрацією Президента брали участь наймані владою провокатори, так звані «тітушки», а учасники Євромайдану та члени націоналістичної партії «Свобода» до організації проведення штурму не мали жодного стосунку. Думку Порошенка підтвердила депутатка Інна Богословська, яка вийшла з лав Партії регіонів 30 листопада. Колишня регіоналка заявила, що, за словами очевидця, працівника готелю «Київ», провокаторів завезли до цього готелю напередодні, обіцяли після завершення акції заплатити по 250 гривень за день. Ще більш вагомим доказом є викладений в Інтернеті відеоролик, на якому видно, як о 12:00, приблизно за дві години до псевдоштурму, два білі автобуси із державними номерними знаками АА9967ВВ та АА9965ВВ завезли до внутрішнього двору одного з будинків на вулиці Банковій півсотні «тітушок». На відео також чути, як невідомий чоловік за кадром каже: «Коля, тут ще тітушок завезли»[66]. У ході вивчення зібраних журналістами фото-та відеоматеріалів несподівано виявили, що окремі учасники недільного штурму вільно перетинали ланцюг правоохоронців, опинялися на території, яку захищали внутрішні війська, та спілкувалися зі співробітниками МВС; потім так само вільно проходили на бік демонстрантів і продовжували чинити провокації[67]. Були й інші докази організації штурму Адміністрації тодішньою українською владою: шлях для велетенського китайського навантажувача, який нападники використали під час спроби прорвати кордон із бійців внутрішніх військ, заздалегідь очистили, що зафіксовано на записах із камер спостереження, та жоден із правоохоронців не намагався зупинити «LongGong CDM833» дорогою до Адміністрації Президента; бійців внутрішніх військ навмисне виставили проти натовпу без щитів і в значно легшому, ніж у «беркутівців», які згодом розганяли натовп, захисному спорядженні: якби провокація вдалася і демонстранти, що прийшли із Хрещатика та Майдану Незалежності, пішли на штурм, без жертв серед правоохоронців не обійшлося б; протягом трьох годин (!) від початку заворушень на подвір’ї Адміністрації за рядами незахищених бійців внутрішніх військ стояли краще оснащені та підготовлені до оборони загони «Беркуту», які не робили спроб відбити навантажувач у нападників, розгін почали лише після того, як безпосередні учасники колотнечі з міліціонерами залишили територію; після псевдоштурму молодики в масках, які вдавали агресивно налаштованих українських «націоналістів», відпочивали та робили фото на згадку в приміщенні, яке нагадувало вестибюль одного із входів до Адміністрації Президента.
О 16:30, коли провокатори щезли та ситуація стала більш-менш стабільною, «Беркут» кинувся у наступ. Людей погнали назад до Майдану та Хрещатика. Тих, кого спецпризначенцям удалося наздогнати, валили на землю та жорстоко били. Кількох захоплених мітингувальників «беркутівці» притягли на подвір’я за Адміністрацією Президента, де продовжили з них знущатися. Після розгону 1 грудня було заарештовано декілька осіб за звинуваченням в організації масових заворушень. За словами журналіста української служби ВВС Романа Лебедя, всіх затриманих жорстоко побито. Він поговорив із рідними та друзями восьми з дев’яти заарештованих і з’ясував, що ніхто з ув’язнених не перебуває в жодних політичних організаціях і раніше не притягався до відповідальності за сутички з міліцією. «Беркутівці» просто затримували тих, кого змогли наздогнати.
За даними «Громадського телебачення», того дня було побито не менш ніж 22 журналісти, фотокореспонденти й оператори (реальна кількість значно більша, адже багато хто з постраждалих зі зрозумілих причин побоявся звертатися до лікарів). Нікого з них не врятували яскраві жилети із надписами «ПРЕСА» та поспіхом витягнуті журналістські посвідчення[68]. Навпаки — всі спроби пояснити, що вони є представниками медіа, викликали ще більшу агресію «беркутівців». На журналістів налітали гуртом, валили на землю, трощили їхні камери й, обзиваючи, молотили ногами до крові.
Незважаючи на те, що операторам російських ЗМІ вдалося краще й детальніше, ніж представникам української преси, відзняти штурм Адміністрації, на сьогодні невідомо, щоб хоч один російський журналіст постраждав від атаки «Беркуту» 1 грудня 2013 року. Більше того, на записах російських операторів чомусь немає моментів, коли знавіснілі бугаї з «Беркуту» лупцювали ногами їхніх беззахисних українських колег. Після того
