Справжня історія Стародавнього часу - Олексій Мустафін

рай, грішників — пекло.Ахура-Мазда. Рельєф з Так-е Бостана

Згодом всі ці настанови пророка були викладені у священній книзі — Авесті. До неї увійшли й Гати, гімни Ахура-Мазді, укладені самим Заратуштрою. Послідовники Заратуштри спочатку не будували храмів, але згодом почали зводити вівтарі, в яких постійно підтримували священний вогонь. Жерців нової релігії називали магами. Саме від цієї назви походять українські слова «магія» — мистецтво чаклувати — та «магічний», тобто чарівний і водночас таємничий. Небіжчиків послідовники Заратуштри не ховали, а залишали у високих вежах — на поталу птахам.

Арійське жрецтво, звинувачене пророком у служінні злим духам, зустріло появу нового вчення надзвичайно вороже. Від Заратуштри відмовилися його одноплемінники, реформатора переслідували, він змушений був тікати світ за очі та зрештою був убитий одним із супротивників. За життя пророкові вдалося навернути до своєї віри лише одного з іранських володарів, але й того невдовзі перемогли сусіди — вороги Заратуштри. Але після смерті проповідника його вчення швидко поширилося цілим Іраном. Чимало мешканців країни, щоправда, поруч із Ахура-Маздою продовжували вшановувати й «старих» богів, насамперед — Мітру.

2. Джайнізм. Майже одночасно із Заратуштрою проповідники нових релігійних вчень з’явилися і в сусідній Індії. Одним із перших був Вардгамана, який жив у 599—527 роках до нашої ери. Він походив із впливової кшатрійської родини з гани Лічхаві. З дитинства Вардгамана вирізнявся неабиякою хоробрістю. Та найбільше прагнув нових знань. Після смерті батьків він залишив рідний дім і жив у пустелі, прагнучи пізнати найвищу мудрість.

Вардгамана. Кам’яна скульптура з Еллори

Зрештою Вардгамана дійшов висновку, що люди зможуть стати справді щасливими лише тоді, коли не завдаватимуть страждань іншим — не лише людям, а й будь-яким живим істотам, навіть комахам. Ця настанова мудреця отримала назву ахімси. Вардгамана засуджував криваві жертви, що їх приносили жерці — знавці Вед. Переселення душ він не заперечував, але, на його переконання, метою людини мало бути не краще життя після «чергової» смерті, а вихід із кола постійних перероджень, «перемога» над власною кармою. Саме тому Вардгаману почали називати Джиною (з індійської — «переможцем»), а його вчення — джайнізмом.

Ченці. Малюнок з джайнського рукопису (Колекція Велкома)

Від своїх послідовників мудрець вимагав беззастережної віри та суворого дотримання встановлених ним правил. Усі джайни разом становили громаду, яку так само, як і державу без царської влади, називали сангхою. Найпалкіші прихильники нового вчення ставали ченцями — тобто відмовлялися від мирського життя і цілком присвячували себе пошуку істини і пропові­дям. Чимало ченців ходили без одягу і навіть борід не голили, а просто виривали в себе волосини — одну за одною. Найзатятіші джайни цілком свідомо доводили себе до голодної смерті.

3. Виникнення буддизму. Сітгарха Гаутама жив у 566—486 роках до нашої ери і походив із царського роду. За легендою, його батько дізнався від провісників, що син стане або завойовником світу, або ж учителем усього людства. Як справжній кшатрій батько бачив свого нащадка насамперед полководцем, тож всіляко відмовляв царевича від роздумів над змістом життя. І лише коли Сітгарха виріс, то з подивом дізнався, що у світі існують хвороби, старість і смерть. Обурений, він втік із палацу і почав шукати мудрості.

Народження Сітгархи. Фотографія рельєфу з Гандхари (Британська бібліотека)

Врешті-решт Сітгарсі відкрилися «чотири шляхетні істини», які стали основою нового вчення. Він зрозумів, що життя — це цілковите страждання, причиною якого є бажання і пристрасті, а позбутися страждань можливо, лише відмовившись від цих пристрастей і ставши на «праведний шлях». Самого Сітгарху відтоді почали називати Буддою (тобто «просвітленим»), а його вчення згодом дістало назву буддизм.

Буддійське святилище — ступа — у Вайшалі (сучасний вигляд)

Будда не відкидав «старих» богів і не запроваджував «нових». Він просто вчив, що доля людини насамперед залежить від неї самої. Праведністю й усвідомленням вищої істини будь-хто може досягти найвищого ступеня самовдосконалення, і тоді, стверджував Будда, людина не помиратиме й народжуватиметься для нових страждань, а перейде до особливого стану блаженства — нірвани.

Будда вчив своїх учнів вести просте і доброчесне життя, приборкувати власні бажання, бути щедрим до всіх і в жодному разі не чинити насильства, навіть у відповідь на насильство. Громаду буддистів, так само, як і спільноту джайнів, називали сангхою. Приймали до неї усіх охочих, незалежно від їхнього походження і статків. Були у буддистів і свої ченці, які жили у своєрідних гуртожитках — монастирях. Ченці не мали ніякого іншого майна, окрім плаща і миски для збирання пожертв.

4. Індуїзм. Завдяки палким проповідям Будди і його послідовників нове вчення стало відомим не лише в Індії, а й далеко за її межами. До буддійської громади охоче приєднувалися ті, хто шукав кращого життя або ж був незадоволений суспільною нерівністю.

Але більшість індійців, насамперед селяни, нових вчень не сприйняли. Вони, як і раніше, молилися за правилами, викладеними у Ведах, шануючи водночас і тих богів, яким вклонялися найдавніші мешканці Індії. Згодом першими серед небожителів почали вважати творця всесвіту Брахму, бога-руйнівника Шиву та бога-рятівника Вішну. Індійці вірили, що Вішну може з’являтися перед людьми як власною персоною, так і в різноманітних аватарах (тобто «втіленнях»). Такими аватарами вважали, наприклад, бога-скотаря Крішну, царя-героя Раму і навіть Будду — бог таким чином нібито перевіряв людей, «нестійких» у вірі.

Десять втілень бога Вішну. Індійська мініатюра (Музей Вікторії і Альберта)

Водночас під впливом проповідей Джини, Будди та їхніх прихильників і ведичні ритуали зазнали певних змін. Скажімо, вірні відмовилися від кривавих жертв, а корову визнали «священною твариною», якої не можна не лише вбивати, а й навіть завдавати їй найменшої шкоди. Вживання коров’ячого м’яса чи жиру як їжі взагалі було заборонене. «Оновлену» релігію давніх індійців називають індуїзмом, а її прихильників — індусами.

Стародавній Ізраїль

1. Переселення давньоєврейських племен до долини Йордану. Від часів, коли Єгипет був захоплений кочовиками, в цій країні оселилося багато вихідців із Азії. Завойовники заохочували переселення, бо не довіряли місцевим мешканцям. Серед прибульців були і давні євреї — племена скотарів, що колись жили в