Крах Симона Петлюри - Данило Борисович Яневський

збаламутити та затуманити перед народом те, що діється тепер в Україні». Суть документа – переконати цей самий «український трудовий народ» у тому, що «не окремі люде (тобто персонально Винниченко і Петлюра. – Д. Я.) повстали проти гетьмана та його поміщиків, а весь народ». «Оповіщення» містило всі вже відомі на той час ідеологеми – і про «соціалістичні та демократичні партії, за якими йде весь народ», і про «обране» ними «тимчасове правительство» тощо. Документ містив програму з 10 пунктів, яку з повним правом можна назвати першою у нашій історії політичною програмою під умовною назвою «10 кроків назустріч людям». Кроки планувалися такі:

– «скинути гетьмана та його правительство і вернути назад» УНР,

– «поскидати скрізь гетьманських старостів та варту»,

– ліквідувати «поміщицькі “карательні отряди”,

– «передати власть народові, його виборним людям»,

– «одібрати землю у поміщиків і передати її трудящим безземельним та малоземельним»,

– «повернути людям» вже стягнуті з них «контрибуції»,

– «відновити <…> права городського робочого класу»,

– запровадити «робітничий контроль» над виробництвом,

– відновити права вільних зборів, свободи слова, друку газет,

– створити кабінет міністрів та забезпечити «обрання передпарламенту», «видання закону про землю, про установчі збори та інші державні та громадські справи».[129]

Задля реалізації цих величних цілей Директорія негайно оголосила про запровадження таких заходів: утворення військово-польових судів (наказ Петлюри та Осецького від 22 листопада), скасування свободи слова, зібрань та друку (постанова Директорії «Про заборону агітації проти УНР» за підписом Винниченка, 26 листопада), оголошення мобілізації) до війська УНР, в якому, згідно з заявою Петлюри та Осецького, вже перебувало більше 30 тис. багнетів. Видала директорія наказ від 27 листопада невідомо ким і коли призначеним губернським і повітовим комендантам і комісарам: «негайно припинити всяку порубку лісів і розгром фабрик і заводів республіки». Наказала створити реквізиційні комісії на місцях з метою забезпечення війська всім необхідним (30 листопада). Вдруге заборонила «антиурядову агітацію» (8 грудня) і втретє – вже після 26 грудня.[130]

«Передача» влади

Поки що в нашому розпорядженні немає документально підтверджених даних, де були і щоб робили члени Директорії, військове керівництво повстання між 8 та 14 грудня. Достеменно відомо лише, що з 12 по 14 грудня вони перебували у Вінниці, але про це трохи нижче. Саме 14 грудня[131] Скоропадський підписав документ такого змісту: «Я, гетьман всієї України, впродовж семи з половиною місяців всі свої сили клав на те, щоб вивести край із того тяжкого становища, в котрому він був. Бог не дав мені сили виконати цю задачу. Тепер з огляду на нинішні обставини, керуючись виключно благом України, я зрікаюся влади. Павло Скоропадський».[132]

«На мене вплинула кулеметна тріскотнява, що лунала десь удалині, – пригадував він, – і я подумав… мабуть, є чесні люди, які б'ються доти, доки не отримають відомості, що вони звільнені від своїх обов'язків і від присяги, і написав тут же на місці своє зречення від влади. А потім наказав начальникові штабу здати його полковникові Удовиченку. Офіцер повіз ці два папери в штаб Долгорукова. Це приблизно було близько другої дня…»[133]

Влада перейшла до гетьманського уряду, який о 15.00 того самого дня, 14 грудня, ухвалив такий документ: «Засудивши вимогу Директорії, Рада Міністрів ухвалила скласти з себе повноваження та передати владу Директорії». Підписи поставили Голова Ради Міністрів Гербель, міністр торгівлі та промисловості Меринг, міністр внутрішніх справ Кістяківський, міністр фінансів Ржепецький, міністр народної освіти Науменко, державний контролер Петров, міністр праці Косинський[134]. 0 20.00 Київ цілком захопили повсталы. «І з цього часу і до 19 грудня, – пише відомий сучасний історик, – вся повнота влади в Києві була передана командиру Січових стрільців коменданту Києва Євгену Коновальцю та Київському Тимчасовому ревкому на чолі із Володимиром Чехівським»[135]. Як на нашу думку, цей список треба скоротити на одну персону, залишивши в ньому одне прізвище. За Чехівським, на відміну від Коновальця, ніякої реальної сили не проглядалося.

Хто такий Євген Коновалець?

Народився 14 червня 1891 р. в с. Зашків поблизу Львова в сім'ї управителя народної школи. 1909 р. після закінчення Львівської української академічної гімназії працює секретарем Львівської філії товариства «Просвіта». В 1909—1914 рр. – студент правничого факультету Львівського університету. В 1914—1915 рр. – поручник полку ландверу у Львові. У квітні 1915 р. потрапив до російського полону. В листопаді 1917 р. вступив добровольцем до Галицько-Буковинського куреня січових стрільців. 19 січня 1918 р. обраний командиром куреня. В січні 1918 р. курінь зробив вирішальний внесок у придушення більшовицького повстання в Києві. З листопада 1919 р. у польському полоні. З 1920 р. на еміграції в Чехословаччині, Німеччині, Швейцарії, Італії. Емігрував до Чехословаччини. 1920 р. заснував Українську військову організацію (УВО). 1929 р. був обраний першим головою Проводу Організації українських націоналістів (ОУН). Загинув 23 травня 1938 р. внаслідок атентату НКВС.

Євген Коновалець.