Українська література » Наука, Освіта » Мати чи бути? - Еріх Зелігманн Фромм

Мати чи бути? - Еріх Зелігманн Фромм

Читаємо онлайн Мати чи бути? - Еріх Зелігманн Фромм
вигадки, роблячи таким чином істину заручницею позірної раціональності.

Звісно, твердження, що істина пригнічується, ґрун­тується на передумові, що нам відома істина і ми приду­шуємо це знання, або, інакше кажучи, що є «позасвідоме знання». Мій досвід психоаналізу — застосованого не лише до інших, а й до себе самого — підтверджує правильність цієї тези. Ми осягаємо реальність, і не можемо не осяга ти її. Наші органи чуття влаштовані так, що ми бачимо, чуємо, відчуваємо на запах і на дотик, коли вступаємо у контакт із дійсністю; розум же наш влаштований таким чином, щоб пізнавати реальність, тобто бачити речі таки­ми, які вони є, сягаючи істини. Я, звичайно, маю на увазі не ту частину дійсності, вивчення і пізнання якої вимагає застосування наукових інструментів і методів, а той її бік, який осягається за допомогою зосередженого, допитливо­го «бачення», надто ж коли це реальність, прихована в нас самих та в інших людях. Коли ми зустрічаємося з небез­печною особою, ми знаємо, що вона небезпечна; коли ж перед нами людина, якій можна повністю довіряти, — ми також знаємо це; ми знаємо, коли нас ошукують, коли нас експлуатують, водять за носа і коли нам вдається пере­мудрити самих себе. Ми знаємо майже все, що потрібно знати про людську поведінку, так само, як колись наші пращури володіли дивовижними знаннями про рух зірок. Але вони були свідомі свого знання і застосовували його на практиці, ми ж своє знання придушуємо, бо, якби воно було усвідомленим, життя стало б надто складним і, як ми самі себе вмовили, надто «небезпечним».

Легко відшукати докази такого твердження. Вони — у тих численних снах, де ми виявляємо здатність глибоко осягнути сутність самих себе, а також інших людей, — здатність, яка повністю втрачається нами вдень. (У книзі «Забута мова» [42] я наводжу приклади «віщих снів».) Ін­шим доказом є окремі випадки, коли якась людина panтово постає перед нами цілком по-новому, а згодом нам починає здаватися, ніби ми завжди знали її такою. Ще од­ним доказом може бути феномен опору, коли гірка правда загрожує вилізти назовні в обмовках, помилкових словах, у стані трансу або тоді, коли людина промовляє ніби сама до себе слова, що суперечать тим думкам, яких вона за­вжди дотримується, а потім за якусь мить здається, що ці слова вона вже забула. Справді, більшу частину своєї енергії ми витрачаємо на те, аби приховувати від самих себе відомі нам речі, і значення таких приглушених знань важко переоцінити. У Талмуді є легенда, де в поетичній формі викладено концепцію придушення істини: коли на світ з'являється немовля, янгол торкається його скронь, щоб воно забуло істину, яку знало в момент народження. Якби дитина не забувала її, то подальше життя стало б не­стерпним.

Отже, повернімося до нашої основної тези: буття належить реальній, а не спотвореній, сповненій ілюзіями картині життя. У цьому сенсі будь-яка спроба розшири­ти сферу буття означає глибше проникнення в реальну сутність самого себе, інших та довколишнього світу. По­долання зажерливості і ненависті — головна етична мета юдаїзму і християнства — нездійсненна без того фактора, який є головним у буддизмі, хоча відіграє певну роль і в юдаїзмі, і в християнстві: шлях до буття — це проникнен­ня крізь оманливу видимість до сутності реальності та піз­нання цієї сутності.

ПРАГНЕННЯ ВІДДАВАТИ, ДІЛИТИСЯ З ІНШИМИ, ЖЕРТВУВАТИ СОБОЮ

У сучасному суспільстві такий спосіб існування, як володіння, вважається закоріненим у людській природі і відповідно незмінним. Така сама ідея виражена в догмі, згідно з якою люди у своїй основі є ледачими, пасивними, не хочуть працювати, нічого не роблять, якщо їх не спону­кає до цього матеріальна зацікавленість, голод або острах перед покаранням. У цій догмі мало хто сумнівається, і на ній переважно ґрунтуються наші методи виховання і праці. Насправді ж вона є не чим іншим, як виявом ба­жання виправдати всі наші соціальні установки, буцімто вони відповідають потребам людського єства. Уявлення про вроджені лінощі та егоїзм здалися б членам багатьох інших суспільств — як у минулому, так і сьогодні — на­стільки ж дивними й безглуздими, наскільки нам видасть­ся протилежне.

Істина полягає в тому, що потенційними можливос­тями людської природи є обидва способи існування — і володіння, й буття; щоправда, біологічна потреба в само­збереженні призводить до того, що принцип володіння на­багато частіше переважає; та все ж егоїзмом і лінощами не вичерпується внутрішній світ людини.

Нам, людським істотам, властиве глибоко вкорінене бажання бути: реалізувати свій хист і здібності, бути ак­тивними, спілкуватися з іншими людьми, уникати в'язниці самотності й егоїзму. Істинність цієї тези підтверджується таким розмаїттям прикладів, що їх вистачило б на ще одну книгу. Сутність цієї проблеми узагальнив Д. О. Хебб [63], констатувавши: єдина проблема поведінки полягає в тому, щоб пояснити відсутність активності, а не активність.

Наведені дані підтверджують цю загальну тезу[13].

1. Поведінка тварин. Експерименти й безпосередні спостереження свідчать, що чимало видів із задоволенням виконують складні завдання навіть тоді, коли не отриму­ють за це матеріальної винагороди.

2. Результати нейрофізіологічних експериментів, які свідчать про активність нервових клітин.

3. Поведінка дітей. У щойно проведених дослідженнях було виявлено здатність і навіть потребу немовлят активно реагувати на складні стимули, що суперечить припущенню Фрейда, нібито дитина сприймає зовнішні стимули лише як загрозу і мобілізує свою агресивність, щоб усунути цю за­грозу.

4. Поведінка у процесі навчання. Численні досліди свідчать, що діти й підлітки ледачі у тих випадках, якщо навчальний матеріал подається сухо і нудотно й не може ви­кликати в них справжньої зацікавленості; якщо ж матеріал викладають у жвавій і цікавій формі, без примусу і нудьги, вони стають надзвичайно активними та ініціативними.

5. Поведінка у процесі роботи. Як показав класич­ний експеримент Е. Мейо [78], навіть надокучлива сама по собі робота може стати цікавою, якщо робітники зна­ють, що вони беруть участь у досліді, який проводиться енергійною та обдарованою людиною, здатною викликати і стимулювати інтерес до цього експерименту. Це підтверджує досвід низки заводів у Європі та США. Для підприємців стереотипне уявлення про робітника таке: робітник не зацікавлений у тому, аби активно брати участь у діяль­ності підприємства, він бажає тільки одного — підвищен­ня заробітної плати, отож участь у прибутках може бути спонукальним мотивом для збільшення продуктивності праці, але не для активнішої участі в роботі підприємства. Хай підприємці й мають рацію стосовно пропонованих ними методів роботи, однак досвід, вельми переконливий для великої кількості підприємців, показав, що робітники, яким дали змогу проявити власну активність, відповідаль­ність і компетентність, виразно змінюють

Відгуки про книгу Мати чи бути? - Еріх Зелігманн Фромм (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: