Українська література » Наука, Освіта » Мати чи бути? - Еріх Зелігманн Фромм

Мати чи бути? - Еріх Зелігманн Фромм

Читаємо онлайн Мати чи бути? - Еріх Зелігманн Фромм
сучасності, висновок з його міркувань: на того, хто піддається ірраціональним пристрастям, неминуче чекає психічне захворювання. Тією мірою, якою ми досягаємо оптимального розвитку, ми не лише стаємо (відповідно) вільними, сильними, розумними, щасливими людьми, а і психічно здоровими; якщо нам не вдається досягти цієї мети, ми невільні, слабкі, пригнічені і не досить розумні. Як на мене, Спіноза був першим із сучасних мислителів, хто визначив, що психічне здоров'я і психічні захворюван­ня є наслідком відповідно правильного чи неправильного способу життя.

Отже, для Спінози психічне здоров'я — це, зрештою, свідчення правильного способу життя, а психічна хворо­ба — симптом невміння жити відповідно до вимог люд­ської природи. «Але якщо скнара думає лише про гроші й майно, марнославний — лише про славу, ніхто не визнає їх несповна розуму, лише бридкими; зазвичай їх зневажають. Насправді ж скнарість, честолюбство тощо являють собою різновиди божевілля, хоча й не зараховані до хвороб» ([103], 4, 44). У цьому твердженні, такому далекому від способу мислення нашої доби, пристрасті, що не відповідають по­требам людської природи, Спіноза визначає як патологічні; фактично він вважає їх однією з форм безумства.

Спінозівське розуміння активності й пасивності яв­ляє собою радикальну критику індустріального суспіль­ства. На відміну від поширеного нині уявлення, ніби люди, якими рухає жадоба грошей, наживи або слави, є нормаль­ними і добре пристосованими до життя, Спіноза вважав таких людей вкрай пасивними і, по суті, хворими. Активні особистості в розумінні Спінози — а сам він являв собою яскравий приклад такої особистості — виняток; вони на­віть вважаються в певному сенсі «невротичними», бо по­гано пристосовані до так званого нормального життя.

Маркс у своїх «Економіко-філософських рукописах» [74] писав, що «вільна свідома діяльність» (тобто людська ді­яльність) становить «родовий характер людини». Праця, за Марксом, символізує людську діяльність, а людська діяль­ність — це життя. Навпаки, капітал, на думку Маркса, — це накопичене, минуле і, зрештою, мертве (Grundrisse). Аби повністю зрозуміти, наскільки емоційно забарвленою була для Маркса боротьба між трудом і капіталом, слід взяти до уваги, що для нього це була боротьба життя і смерті, тепе­рішнього й минулого, людей і речей, буття і володіння. Для Маркса питання стояло так: хто ким має правити? Чи по­винне живе владарювати над мертвим, а чи мертве — над живим? Суспільство, в якому живе здобуває перемогу над мертвим, — це, за Марксом, соціалістичне суспільство.

Уся критика капіталізму Марксом і його бачення со­ціалізму побудовані на ідеї, що капіталістична система паралізує людську активність і що метою має бути відро­дження людства через відновлення активності в усіх сфеpax життя.

Якщо не зважати на формулювання, де дається взна­ки вплив класиків політекономії, то можна стверджувати, що погляди Маркса є повною протилежністю поширено­му кліше, усталеному уявленню про нього як про детермі­ніста, який перетворив людей на пасивний об'єкт історії та позбавив їх активності. У цьому може легко перекона­тися кожен, хто читав Маркса, а не лише ознайомився з окремими висмикнутими з контексту висловами. Погляди Маркса неможливо висловити краще, ніж він сам це зро­бив у такому твердженні: «Історія не робить нічого, вона не володіє жодним неосяжним багатством, вона не воює в жодних битвах. Не „історія“, а саме людина, реальна жива людина — ось хто все здійснює, всім володіє і за все бо­реться. Історія не є якоюсь окремою особистістю, яка ви­користовує людину як засіб для досягнення своїх цілей. Історія — не що інше, як діяльність людини, яка дбає про власні цілі» (Маркс і Енгельс, «Святе сімейство» [77]). Па­сивний характер «активності» нашої доби ніхто з найближ­чих наших сучасників не осягнув з такою проникливістю, як Альберт Швейцер: у дослідженні занепаду й відроджен­ня цивілізації він описує сучасну людину як уярмлену, не­досконалу, нецілеспрямовану, патологічно залежну й «аб­солютно пасивну».

БУТТЯ ЯК РЕАЛЬНІСТЬ

Розкриваючи в попередньому тексті значення по­няття «буття», я протиставляв його поняттю «володіння». Ще один не менш важливий аспект буття можна виявити, протиставляючи буття — видимості. Якщо я видаюся до­брим, хоч моя доброта лише маска, що приховує моє нама­гання експлуатувати інших людей; якщо я видаюся мужнім, тоді як насправді мені властиве марнославство, а може, й схильність до самоіубства; про людське око я люблю свою вітчизну, хоч насправді дбаю лише про власні егоїстичні інтереси, — в цих випадках моя відкрита поведінка пере­буває в жорсткому протистоянні з реальними силами, що мотивують мої вчинки; моя поведінка не відповідає моєму характеру. Структура моєї вдачі, справжня мотивація ста­новлять моє реальне буття. Моя поведінка частково може відображати моє буття, але зазвичай це маска, яку я ношу заради якоїсь своєї мети. У біхевіоризмі така маска роз­глядається як достеменний науковий факт, а справжнє пізнання зосереджене на реальності внутрішнього світу людини, який зазвичай не піддається усвідомленню і спо­стереженню. Концепція буття як «зривання масок», визна­чена таким чином Екхартом, перебуває в центрі вчень і Спінози, і Маркса та становить основу фундаментального відкриття Фрейда.

Розуміння невідповідності між поведінкою і харак­тером, між маскою, яку носить людина, і реальністю, яку вона приховує, — це і є головним досягненням психо­аналізу Фрейда. Розроблені ним методи (вільних асоціацій, аналізу снів, трансферу, опорів) спрямовано на розкрит­тя інстинктивних (переважно сексуальних) потягів, при­душених у ранньому дитинстві. У наступному розвитку теорії і практики психоаналізу більшого значення, ніж ін­стинктивному життю, стали надавати подіям у сфері ран­ніх міжособистісних взаємин, що завдають травм, одначе зміст лишився той самий: придушуються ранні і — як я вважаю — пізніші захоплення та страхи, що травму вали; спосіб позбавлення від симптомів і взагалі від хвороб по­лягає в розкритті цього притлумленого матеріалу. Інакше кажучи, те, що подавляється, — це ірраціональні, інфан­тильні, індивідуальні елементи життєвого досвіду.

Широко побутує думка про те, що судження нор­мальних, тобто соціально адаптованих, людей зазвичай раціональні й не потребують глибокого аналізу. Це хиб­не уявлення. Усвідомлені нами мотивації, ідеї і переко­нання являють собою суміш з оманливої інформації, ір­раціональних пристрастей, раціоналізації і забобонів, у які зрідка вкраплено жалюгідні крихти істини, що надає нам оманливої впевненості, нібито вся ця суміш реальна і справжня. У процесі мислення робиться спроба навес­ти лад у цій суміші ілюзій відповідно до законів логіки і правдоподібності. Вважається, що цей рівень свідомості відображає реальність; це карта, якою ми керуємося, пла­нуючи своє життя. І хоча ця карта оманлива, свідомість не пригнічує її. Пригнічується знання реальності, знання того, що є істинним. Отже, якщо ми запитаємо: «Що таке підсвідомість?», то мусимо відповісти: «Крім ірраціональ­них пристрастей, майже все наше знання реальності». У своїй основі позасвідоме детермінується суспільством, яке породжує ірраціональні пристрасті і подає своїм членам всілякі

Відгуки про книгу Мати чи бути? - Еріх Зелігманн Фромм (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: