УПА у вирі боротьби - Юрій Борець

На другий день, уже перед вечором Кузьмину лишали останні ворожі транспорти, забираючи із собою дев'яносто два трупи й біля сотні поранених.

Втрати сотні пропорційно невеликі: п'ять убитих і дев'ять поранених. Але вони все-таки дуже болючі, а до того додався ще й страх за життя сотенного - він же є душею цілої сотні. Тимчасовим сотенним на місце командира Громенка полковник Коник призначив командира Орського з іншого району. В терені запаїгував спокій, і сотня квартирувала по кілька днів у селах Добрій, Улючі, Яблонці та Грушівці.

Сотенний Орський середнього росту, досить скромної будови, мав ясне просте волосся й тоненький ніс та був великим педантом. Виглядав цілковито на директора школи, й виявилося, що він ним таки був у дійсності. Але без Громенка вояки почували себе так погано, наче б їм бракувало півсотні…

Полковник Коник дотепер дуже рідко відвідував сотню Громенка, який, до речі, був заступником курінного, а скеровував свою увагу на інші сотні, командири котрих мали менший командний досвід. Проте після кузьминської баталії він перебував із сотнею, яку повстанці та населення й далі називали сотнею Громенка. Насправді це була перша сотня четвертого району. Тутешній терен відзначався тепер спокоєм від трикутника, де на карті сходилися кордони Польщі, Словаччини й Совєтського Союзу аж до Перемишля. Він знаходився під повним контролем УПА, за вийиятком самої Бірчі, де й далі була дуже сильна ворожа база. Цей спокій час від часу нарушували дбайливо охоронювані транспорти з Перемишля до Бірчі. Вони посувалися шляхом і вбік не звертали ані кроку, хіба що застави сотні Бурлаки заганяли ворогів у цей страшний для них ліс.

Сотня готувалася до зими, й тепер багато праці мав бунчужний та господарський відділ. Придбали нове взуття, білизну і плащі, а цілій сотні пошили білі накидки-маскувальннці з капюшонами. В лісі замагазинували кілька бочок м'яса.

Ще кілька днів тому розмокла земля тепер перетворилася у тверде груддя. Листяний ліс обвітрів, став голий, і тільки шпилькові насадження лишилися вірними повстанцям.

Почав сіяти перший дрібненький сніг, такий білий і чистий, аж очі разив. Усього пару років тому кожний повстанець у цивільному житті тішився б цим першим снігом, а нині який він не є гарний, усе-таки для повстанців дуже страшний. Зима - це надто важка пора року для повстанських відділів, одначе закони природи тяжко змінити. Зима почала своє панування. Сніг падав кілька днів безперервно, і його шар сягав до кінця халяв повстанських чобіт. Не допомагало навіть втручання сильного сонця, яке в полуднє намагалося злизати цей величезний білий кожух із цілої Лемківщини, але вже ввечері завзятий дід-мороз брався до своєї роботи й покривав молоденький сніг блискучою скляною плитою.

Від довшого часу в околиці не з'являлися ніякі ворожі частини. Підпільне життя текло нормальним руслом, і навіть деякі канцелярії були перенесені з бункерів до хат. Полковник Коник зарядив денне таборування по лісах, і воно відбувалося роями. Кожний рій розпалював ватру, й біля неї проходили повстанські будні. Частина вояцтва відбувала службу на заставах, а деякі підстаршини переводили вишкіл призначених до сотні новаків із СКВ, що їх в останніх тижнях було розв'язано.

Грабові й букові колоди горіли дуже сильно, а полум'я сягало дуже високо. Досить було котромусь із зв'язкових подивитися на ліс із гори, щоб зорієнтуватися, де перебуває сотня, а коли він іще порахував і кількість димів, то знав стан роїв.

Одного разу полковник Коник і сотенний Орський, сидячи при ватрі, вели між собою дискусію і щось плянували. Полковник малював патиком на снігу велику мапу, а відтак її знову загортав. Лагідний і бунчужний час від часу гріли пальці, які відмовлялися тримати олівці й щось ними писати, а отець капелян Кадило, політвиховник Зорян і дентист Зубенко ходили від ватри до ватри й жартували із друзями.

Трохи осторонь поміж двома величезними деревами розклали свою ватру сотенні «аси». Тут був чотовий Бартель, Журба, Калина, Кармалюк, Чумак, санітар Зірка й Іменний. До них згодом долучалися «рейдуюча» група під командою отця Кадила. Одні гріли спини, інші сиділи на звалених стовбурах.

Чумак відкрив німецьку «ферфляшу», простягнув її отцю Кадилові і сказав:

- Отче, напийтеся теплої кави.

Чемно подякувавши, отець Кадило потягнув дещо завеликий ковток, закашлявся і якийсь час не міг вимовити ані слова. Аж по хвилині хрипким голосом додав:

- Оце то справжня «аква віта!»

Всі мимоволі усміхнулися, а він передав «ферфляшу» по колу, кажу

- Не забудьте трохи лишити, бо я ще добре не розкуштував! Одначе пляшка до нього не дійшла, й Бартель був змушений запропонувати свою. Потягнувши з неї на цей раз уже маленький ковток, отець Кадило промовив тоном знавця:

- Це ячмінянка, і її можна пити лише тоді, коли людина має катар і не чує запаху.

Такої «кави» більше ніхто не мав, і друзі почали споживати холодне м'ясо, попиваючи вже правдиву ячмінну чорну каву. Декотрі пригрівали це м'ясо на вогні.

- Як чується сотенний? - запитав Зорян отця Кадила.

- Набагато краще, - відповів капелян, який мав змогу вчора відвідати Громенка в підземному шпиталі, - але з ним було направду погано. Знаєте, на протязі перших трьох днів він переживав такі страшні болі, що у нього мусили відібрати пістоль, бо ним він хотів угамувати свої терпіння. Але тепер почувається краще й надалі за два місяці буде знову з нами. Їх там є сімнадцять, сестра Наталка й німець-ветеринар. Ця сестра мусить сама прибирати й варити, а до всього того бункер дуже малий і невигідний. Напрошується питання - що сталося з тими лікарями? Чи всі вони мусили вийти на еміграцію?

- Чи ж лише лікарі? - відізвався Зорян. - Там напевно є багато наших старшин, включно аж до генералів.

- А скільки революціонерів «М»? - іронічно докинув Бен. Іменний не витримав.

- Е-е-е! Прошу не зачіпати моєї колишньої партії! - промовив жартівливим тоном.

- Чому ж! Там не було так зле, - почав знову Зорян, який колись жив у Кракові. - Полковник Мельник - це дуже гарна людина, добрий штабовик і пляновик. Між ним і Провідником Бандерою ніколи на існувало ненависти, й вони обидва могли б добре співпрацювати. Причиною всього лиха були інші люди, наприклад, Книш, Сушко й Барановський. Вся їхня революційна діяльність була звернена на знищення Степана Бандери й Романа Шухенича, а ті чини спричинилися до невтралізації великого гурту колишніх добре підготованих