УПА у вирі боротьби - Юрій Борець

Чумак дивився вниз на море полум'я і страшенно переживав. Там ішов завзятий бій, а його успіх залежав від мудрих наказів та вказівок старшин і підстаршин. Адже найменша помилка могла зруйнувати цілу справу.

Із самого початку ворог відповів сильним вогнем, а його гармати вдарили по довкільних лісах. Чумак мимоволі підсміхнувся: - чому саме по лісах, коли повстанці знаходяться під мурами міста?!

Тим часом із міномета вилетіло останнє стрільно, й Міша задоволено затер руки.

- Наша робота скінчена. Поїхали! - гукнув до друзів.

Поклали міномет на сани й рушили. Йшли позаду них, час від часу приставали й дивилися на чудову панораму ще однієї ворожої бази на українській землі, яка горіла. З оборонних бункерів безперевно торохкотіли ворожі кулемети, які щокілька секунд заглушували гарматні сальви. Чим ближче до центру міста посувалося вогненне коло, тим сильнішим ставав вогонь ворога.

Польські родини, які мешкали довкола Бірчі, побільшили свої господарства кількакратно, бо позахоплювали маєтності українських селян, переселених на схід, і з їхніх хат поробили собі магазини, шпихліри, стайні тощо. Коли почалася акція, вони повтікали до міста, а за ними подалися й ті залоги, котрі знаходилися у присілках та на передмістях.

Всі ці хати повстанці спалили, а худобу забрали із собою, щоб передати її українським родинам. Крім того, вони перервали телефонний зв'язок і висадили в повітря всі мости довкола Бірчі, так що місто набрало вигляду своєрідної оази в пустелі. Не диво, що після цього ворог мусив доставляти амуніцію й харчі літаками або важкими панцерними возами. Що ж торкається достав українські води, то їх повстанці не могли перервати, бо вона була в самій Бірчі. Так само, виконуючи наказ, вони не здобували міста, оскільки така операція вимагала інших родів зброї та напевно потягла б за собою великі втрати в людях.

Мінометна група зупинилася в селі Липі й тут очікувала прибуття своєї сотні. Село не спало, й хоч уже було далеко поза північ, люди стояли гуртами на горбах, спостерігаючи велетенську заграву.

Все довкола Бірчі горіло…

Розділ 10. ВАРЕНИКИ

Коли упівські відділи розвивалися й удосконалювалися, то щораз небезпечнішими ставали теж і ворожі війська. До регулярних частин польської армії прикріплювалися спеціальні батальйони, які творилися з колишніх протинімецьких партизанів і добре орієнтувалися в партизанській тактиці. Після акції УПА на Бірчу, ворог значно збільшив її гарнізон, а, крім того, сюди також прибув один зі згаданих батальйонів та велике число большевицьких спеців. Через такий батальйон потрапив у велику халепу Міша, відважний і здібний підстаршина.

Як це сталося?

Сотня Громенка на протязі кількох днів була розльокована в селі Ясенові, а на заставу до присілку Жогатин під Бірчею вислала рій Міші, й він заквартирував у трьох хатах. Міша був у повстанських лавах уже давно, але велика кількість здобутих ним бравурних успіхів дещо притупила його повстанську чуйність і обережність, а це потягло за собою допущення помилки.

Коли рій розташувався в хатах під самим лісом, ройовий Міша, замість виставити на краю цього лісу заставу кулеметної ланки, обмежився лише одним стшковим, який вартував на подвір'ю. Життя у присілку протікало спокійно й досить весело, бо тут проживали дві дівчини.

Одна з них - Ганнуся - була низького росту, гарно збудована і струнка, мала чорні коси й іще чорніший від них колір очей. І хоч вона з кожним говорила й часто кожному всміхалася, то спостережлива людина одразу могла б помітити, що її думки не біля повстанців роя Міші - вони десь далеко-далеко. І справді, ці думки летіли під Перемишль, де при СБ служив її коханий Павло. Вона безперервно думала про нього й журилася, так немов би передчувала його незабарну смерть.

У другій хаті жила Зеня - бльондинка міцної будови, її не можна було назвати красунею, зате вона мала чудову вдачу: весела, балакуча, добре знала українську мову, а ще краще співала. Своїм співом вона притягала до себе кожного упіста.

Одного разу з-поміж кількох зголошоних Зеня вибрала двох - Півня і Юзя, - дала їм горщик пшениці, поставила біля жорен і наказала молоти зерно на борошно. Півень почувався трохи приниженим, він бачив насмішкуваті погляди друзів, але відмовити дівчині не мав відваги. Через кілька хвилин у сінях почувся гурків жорен, і звідти долетіли слова досить фальшиво співаної пісні:

Ми молодії хлопці лісовії,

Ми не боїмось нічого.

Ані слоти, ані роботи,

Ані морозу важкого.

В хаті вояки жартували із Зенею, а ройовий Міша тільки спостерігав, як вона ними командує, і то цілком успішно.

- Ти принеси води, - лунав її дзвінкий голос. - Ти йди оббирати бараболю! А ти, чорнявий, принесли дров і розпали піч!

По якомусь часі Півень і Юзьо принесли досить грубо змелене борошно. Зеня наказувала далі:

- Півне і Юзьо! Помити руки, бо будемо ліпити «пироги»! Це викликало кілька одноразових вигуків:

- Що?

- Вони ліпитимуть?

- Я не їм?

- І я?

- Невелика шкода! - жартувала Зеня. - З'їм сама!

Після дбайливої перевірки чистоти рук Півня і Юзя почалася продукція вареників. Одначе після першого ж вареника Зеня мусила звільнити Юзя із праці, а Півень «по-стаханівському» ліпив їх далі, хоч вони мали розмір доброго п'ястука.

Нарешті велика миска з копою вареників уже на столі. Господар приніс пляшку доброго самогону, як висловився сам, «на стравне», й почалася вечеря, пересилувана жартами. Зеня твердила, що Півневі вареники є кращі й сильніші, бо мають грубу шкіру. Коли чарки обкружляли присутніх двічі, та ж сама Зеня, не звертаючи найменшої уваги на протести, забрала пляшку зі столу, щоб завтра також мати «на стравне». Змінений стійковий з'їв останні вареники, й вечеря скінчилася. Дівчата з господинею мили посуд, пізніше направляли і прасували повстанцям білизну, Міша грав із господарем у шахи, а решта хлопців затягла пісню. Після першої пісні Зеня зажартувала знову:

- Тепер співаймо двома голосами, а не шістьма. Співали, жартували, сміялися, аж раптом Зеня сплеснула руками.

- Ей, співаки! Вже пізня година. Нафта тепер дорога й тяжко її дістати. Ану, пішли спати!

Сказавши добраніч, повстанці пішли спати до стодоли, й на варті лишився тільки один стійковий, який змінявся щодві години.

На початку цього розділу згадувалося про те, що до кожної формації польського війська були прикріплені большевицькі спеціялісти, які за останні роки вже добре вивчили тактику УПА і знали, як до неї