УПА у вирі боротьби - Юрій Борець
«Поки що все йде згідно із пляном, - подумав Чумак, - але бідна буде та сотня, яка спізниться…»
Може тому, що разом із чотою Залізняка наступали курінні й сотенні, вона добігла до міста першою, перескочивши якісь насипи й маленьку річку. Дивно зробилося, що ворог досі ще не стріляв.
Та ось із правого боку загриміли постріли: це сотня Крилача розпочала наступ із заходу. Немов її відлуння, сипнула вогнем сотня Громенка, але сотні Бурлаки й Ластівки чомусь іще не подавали свого голосу. Коли повстанці вже добігали до перших хат, за їхніми спинами пролунали довгі серії з важких кулеметів, що вкрили градом куль поле, через яке кілька секунд тому пробігала сотня Громенка. Це викликало загальне здивовання, але досвідчений командир Коник одразу зорієнтувався в ситуації і сказав до сотенного:
- Ми перескочили перші укріплення з поснулими ворогами!… Дійсно, вони спали, але спали в повній бойовій готовості й тепер, прокинувшись, почали ставити наступові запеклий опір. Рій Чумака заліг біля костьолу й розпочав такий інтенсивний вогонь, що цівка кулемета швидко почервоніла. Амуніційний Каня, який іще ніколи не підвів кулеметника Смика, ледве встигав подавати йому запасові диски.
Ось уже загорілися перші хати. З однієї хати позаду Чумакового роя вівся автоматний вогонь у сторону річки. Ця хата також горіла, й Чумак, зігнувшись, підкрався до вікна та пустив крізь нього довгу серію з автомата. Вона втишила ворогів навіки, а полум'я зробило їм похорон, мов би у справжньому крематорію…
Бій продовжувався. Бук шпурляв через заґратовані вікна гранати, Каня безперервно подавав диски і звертав увагу Смикові, щоб той пускав короткі серії та ощаджував амуніцію, а Когут, лежачи за малим горбком, обстрілював костьольну баню. Раптом крикнув до Смика:
- Бий по бані! Там є два кулемети!
Смикові не треба було нагадувати вдруге. Він пустив кілька черг, і баня замовкла. Вогонь у перших оборонних бункерах за містом також припинився, бо ворог відступив із них тунелями до міста й зайняв нові становища в його будинках. Почалися вуличні бої, і поставці, пристосувавшись до них, крок за кроком посувалися в напрямі ринку. Бук зліквідував гранатою ворожу залогу в якійсь комірці, здобув кулемет Максима й після короткої маніпуляції обернув його цівку у протилежний бік.
Курінний Коник і його зв'язковий стояли біля річки, за вербою. До них часто підбігали інші зв'язкові, одержували накази й несли їх до своїх частин. Направо від Чумака наступав рій Лози, зводячи завзятий бій, а далі на відтинку сотень Бурлаки й Ластівки чулися вибухи гранат і невпинно цокотіли кулемети.
Рій Чумака зайняв становище на площі поміж костьолом і досить великим поверховим будинком. Чумак замислився над тим, що має робити. Позаду лишилося кільканадцять здобутих і спалених хат, із лівого боку костьол, за яким знаходиться прикра гора, збігаюча до річки, а із правого - цей поверховий будинок, з якого ворог веде оборонний вогонь. Лишалося одне: здобути дім, бо із нього можна буде надати допомогу правому крилу.
Чумак наказав Смикові бити з кулемета по будинку, друзі почали обстрілювати вікна, а сам він, витягти з-за пояса гранату, хотів підбігти під вікно й кинути її всередину. Зробив лише два скоки, й у цю саму мить черга з ворожого автомата прошила йому обидві ноги вище колін. Початково біль не був надто великий, і Чумак пробував скочити ще кілька разів, щоб гранату таки кинути, але ноги відмовили послуху.
- Смик! Я поранений і буду пробувати дістатися вниз, а ти перебери рій!
Шалено запрацювали м'язи рук, які тягли тепер усе тіло та безвладні ноги, й по хвилині Чумакові вдалося видістатися з поля обстрілу. Санітар Зірка наступав з іншим роєм, тому до пораненого підскочив стрілець Ворон і хотів йому допомогти.
- Не треба! - зупинив його Чумак. - Я повзтиму сам. Ведіть бій далі, а як відступатимете, постарайтеся мене підібрати.
Сунувся далі, незважаючи на те, що по тілі спливали гарячі струмочки крови, напружував останні сили, аби досягти річки й там перев'язати ноги. Раптом під вербою він побачив якогось повстанця. Його голова лежала на лівій руці, а права, витягнена на цілу довжину, тримала автомат. Чумак глянув на обличчя забитого й пополотнів. Це був курінний Коник… «Друже командир! Друже командир!» - покликав голосно, але полковник не реагував. Тоді взяв його за праву руку. Вона випустила зброю і безсило впала. Командир був мертвий, так передчасно закінчивши свою довгу й віддану службу Україні.
Перехрестившись, Чумак промовив свою улюблену молитву «Богородице Діво», накрив лице полковника мазепинкою й посунувся далі на руках до річки. Кров із поранених ніг не переставала текти. Страшний бій, нестерпний біль у ногах, а до всього того ще й утрата такого доброго командира довели Чумака майже до непритомности. Й хоч сили його вже зовсім опускали, та розум диктував продовжувати боротися за життя. Піддатися цій непритомності - означало заснути вічним сном…
Думаючи про те, Чумак трохи відпочив і рештками сил рвонув своє тіло до річки. Коли скотився з берега, лід подався, проломився, й холодна вода скоро опритомнила Чумака цілковито. Оскільки вона була дуже плитка, а протилежний берег низький, Чумак, заціпивши зуби, переповз воду й по хвилині вже був на березі. Тут добув із торби бандажі й міцно перев'язав ноги по штанах вище ран, щоб стримати кров, а потім поповз по снігу далі, вслухаючись у звуки битви за Вірчу. Здалека вона була набагато страшнішою.
Мокра уніформа замерзла, а досить важкий автомат, перевішений через груди, ставав щохвилини ще тяжчий. Руки пробивалися крізь сніг і хапали замерзлі грудки землі, з пальців сочилася кров, а з решти тіла стікав піт. Але чим важче було тягти своє тіло, тим більше хотілося жити.
Ззаду почулися голоси, й Чумак, прислухавшись, зловив однією рукою автомат. Але зразу ж уловив звуки своєї рідної мови п побачив підходячих друзів із роя Кармалюка. Вони вели двох досить важко поранених повстанців, а тепер мусили заопікуватися ще й Чумаком. Показавши воякам куди відступати, Кармалюк метнувся до старенької хати, що маячила під лісом, привів маленьку, конячину, з великим трудом висадив на неї Чумака, подав йому запалену цигарку, і група повільно попростувала до села П'яткови.
- От вам і Різдво! - обірвав загальну мовчанку командир Кармалюк, а потім почав оповідати про перебіг бою на своєму відтинку. - Там загинув
