В пазурах у двоглавого: Українство під царським гнітом (1654-1917) - Іван Ільєнко

Головне управління у справах друку за наказом міністра внутрішніх справ Д. Толстого не дозволило в українських текстах для журналу «Киевская старина» застосовувати фонетичний принцип, встановлений Академією наук «для малоросійського словника».

Поліція арештувала на Київській друкарні Кончак-Новицько-го книжки, надруковані за українським правописом.

1886 рік. Журналу «Київська старина» заборонено друкувати оголошення про передплату на львівський журнал «Руська історична бібліотека».

1886–1898 роки. Цензурні поневіряння драми Михайла Старицького «Богдан Хмельницький». Автора заставляли безкінечно переробляти цей твір, давали зрозуміти, що в перекладі російською мовою він буде дозволений. Цензор заявив з цього приводу дочці письменника Людмилі Старицькій-Черняхівській: «По-тому-с, что русского язика народ малороссийский не понимает, а малорусский понимает, — вот-с и не желательно, чтоби народ видел такие пьеси на доступном язике».

Дозвіл на постановку п’єси було дано за умови, що автор завершить її апофеозом «Переяславська рада».

Петербурзька цензура заборонила передрук в Одесі альманаха П. Куліша «Хата», а також видання там же «Одіссеї» Гомера в перекладі Петра Ніщинського.

Володимир Науменко подав до Петербузького цензурного комітету рукопис «Опит грамматики малорусского язика». Того ж дня рукопис повернули авторові, пояснивши, що «нельзя же разрешать к печати грамматику того язика, которий обречен на небит ие».

Заборонені підготовлені до друку літературним гуртком «Плеяда» (Леся Українка, Михайло Обачний та ін.) три збірники «Весна» (Київ), «Десна» (Чернігів) та «Спілка»(Одеса). Петербузька цензура заборонила видавати в Одесі збірник українських пісень «Лірник». Заборонено випуск окремим відбитком статті М. Стороженка «Первие годи ссилки Шевченка», надрукованої в «Киевской старте».

1889 рік. Петербурзька цензура заборонила видати в Одесі альманах — «Розмова» та книжку В. Чайченка «Князь Ігор».

Цензурні заборони п’єс Марка Кропивницького (драма «Доки сонце зійде, роса очі виїсть», у переробленому варіанті — «Нерівня», драма «Глитай або павук»; драма «Дві сім’ї). На рукописі п’єси, в якій діють українські інтелігенти, цензор вчинив резолюцію: «Нет украинской интеллигенции, нет интеллигентов, говорящих по-украински, а есть только такой сепаратист, как Кропивницкий, которий все ето видумивает».

Київський цензурний комітет заборонив тексти Тараса Шевченка, покладені на музику Владиславом Зарембою («Минають дні, минають ночі») та Миколою Лисенком («По діброві вітер віє»).

1893 рік. Управління у справах друку розпорядилося «заборонити в майбутньому випуск у світ окремим виданням поеми Тараса Шевченка «Гайдамаки».

Недопущення на терени імперії збірки Лесі Українки «На крилах пісень» (Львів, 1893) за «предосудительное направление», роздумів авторки про недолю України, «изнывающим будто би под чужеземным ыгом», за «дыкую мысль о том, что лучше бы Южной России погибнуть в волнах морских, чем пропадать в неволе».

У публікації листів Г. Квітки-Основ’яненка до О. Крр. гвського («Киевская старина», XII) зроблено значні купюри тих місць, в яких ідеться про національні переконання українського класика.

1894 рік. Заборона друкувати оповідання Михайла Коцюбинського «На віру». Заборона ввозити в Росію збірку Павла Грабовського (Павла Граба) «Пролісок», видану того ж року у Львові.

Журналові «Киевская старина» заборонено друкувати український буквар з літературної спадщини Олександра Потебні. «Киевской старине» заборонено друкувати некролог на смерть О. Драгоманова.

1895–1897 роки. Заборонено видавати серію «Українська бібліотека», а також і під зміненими назвами — «Наша бібліотека» і просто «Бібліотека». Петербурзький цензурний комітет заборонив для ввозу в Росію поему Івана франка «Панські жарти», видану у Львові. Заборона двох томів «Писань» Трохима Зіньковського, виданих Борисом Грінченком у Львові. Синові Леоніда Глібова Олександру відмовлено в дозволі на видання народної газети для місцевого населення.

Редактор «Киевской старины» Володимир Науменко звернувся до Київського генерал-губернатора Ігнатьєва, міністра внутрішніх справ І. Горемикіна та начальника Головного управління в справах друку М. Соловйова з «Пам’ятною запискою» про надання права публікації на сторінках журналу українською мовою творів «нашого рідного слова, які змістом своїм не йдуть в розріз з основними поглядами уряду». Дозволу не отримано.

1898 рік. Московський цензурний комітет дозволив до друку збірки Пантелеймона Куліша «Досвіток» (Харків, 1899), в якій зняв десятки рядків, зокрема, з поеми «Великі проводи»: «Розкується, поскидає кайдани Вкраїна, аби в усіх була воля і душа єдина».

Заборонено для ввозу в Росію збірку Івана Франка «Зів’ялелистя» з огляду на те, що надруковано її «кулішівкою».

На вимогу Петербурзького цензурного комітету і Головного управління у справах друку з дешевого видання «Кобзаря» вилучено багато «незручних місць (поеми «Гайдамаки», «Сон»,"Невольник», послання " І мертвим, і живим…», поезія «Мені однаково…» та інші твори).

Заборонено друкувати оповідання Михайла Коцюбинського «Для загал ного добра», казку «Хо».

Головне управління у справах друку відхилило рукописну збірку прози Агатангела Кримського «Повістки і ескізи» («Історія однієї подорожі», «В народ» та інші твори). «Во всех рассказах фигурирует студент-украинофил, стремящийся в народ для поддержания народного духа, народного язика и для ограждения его от постороннего влияния», — йшлося у висновку цензора.

Заборонено до ввозу в Росію казки Івана Франка «Лис Микита» під претекстом, що в Україні твори дитячої літератури не виходять. Заборона брошури В Старосельского «Кирило-Мифодієвське братство». Заборона зробити напис українською мовою на пам’ятнику Івану Котляревському в Полтаві.

1903 рік, 30 серпня. На урочистому засіданні Полтавської міської думи в день відкриття пам’ятника Іванові Котляревському місцева адміністрація не дозволила представникам Наддніпрянської України промовляти по-українському й зачитувати вітальні адреси (виняток було зроблено для делегатів з Галичини). Тому свято було перетворено на похорон (мовчки клали на стіл адреси, дехто покинув зал засідань). Представник Харківщини Микола Міхновський на знак протесту проти цього незаконного акту, як назвав він ці дії адміністрації, віддав міському голові Трегубову порожню теку, а текст привітання забрав, щоб повернути харківській громаді. Петербурзький цензурний комітет заборонив друкувати поезію Лесі Українки «Дим» у збірнику «На вічну пам’ять Котляревському».

Заборона ввозити в Україну збірку Павла Грабовського «Пролісок», видану у Львові. Заборона друкувати оповідання Лесі Українки «Чужий», оповідання Івана Липи «До п’ятого коліна».

Не дано дозволу на видання журналу «Рілля» (Чернігів), тижневик «Вік» (Київ), гумористичного двотижневика «Характерник» та інш.

Міністр внутрішніх справ Плеве не дав дозволу на видання «Євангелії» українською мовою з покликанням на «крайнюю бедность малорусского язика, совершенно не