Новітнє вчення про тлумачення правових актів - Колектив авторів

у цьому випадку є обов’язковим, неминучим. Інша справа, що невиправдане нагромадження заходів впливу на боржника, який припустився порушення грошового зобов’язання (плата за користування чужими грошовими коштами, пеня, відповідальність у вигляді індексації заборгованості, відповідальність у вигляді трьох процентів річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, відповідальність у вигляді відшкодування збитків) спонукає шукати шляхи незастосування ст. 536 ЦК. Правовою підставою для цього є принцип верховенства права.

2. У ч. 2 ст. 625 ЦК повністю сформульована диспозиція правової норми, що встановлює обов’язок боржника «сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення. Навпаки, ч. 1 ст. 1208 ЦК встановлює лише, що розмір відшкодування «підлягає індексації» «у разі підвищення вартості життя». Тут немає навіть бланкетної відсилки на зразок «підлягає відповідній індексації».

Отже, диспозиція правової норми, що встановлена ч. 1 ст. 1208 ЦК, є неповною. Тому до відносин, що регулюються ч. 1 ст. 1208 ЦК, за аналогією слід застосовувати ч. 2 ст. 625 ЦК, яка приписує враховувати встановлений індекс інфляції, тобто встановлений органами статистики.

3. З іншого боку, неповними є і гіпотези правових норм, що встановлені ч. 1 ст. 1177 ЦК («майнова шкода, завдана майну фізичної особи внаслідок злочину, відшкодовується державою, якщо не встановлено особу, яка вчинила злочин, або якщо вона є неплатоспроможною») і ч. 1 ст. 1207 ЦК («шкода, завдана каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я або смертю внаслідок злочину, відшкодовується потерпілому або особам, визначеним статтею 1200 цього Кодексу, державою, якщо не встановлено особу, яка вчинила злочин, або якщо вона є неплатоспроможною»). Узагалі-то ці правові норми є повними і могли б застосовуватись як норми прямої дії, але ч. 2 ст. 1177 ЦК («умови та порядок відшкодування майнової шкоди, завданої майну фізичної особи, яка потерпіла від злочину, встановлюються законом») і ч. 2 ст. 1207 ЦК («умови та порядок відшкодування державою шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я або смертю, встановлюються законом») роблять гіпотези цих двох правових норм неповними: необхідно, щоб законом (спеціальним стосовно норм, що встановлені цими законодавчими положеннями) були встановлені умови відшкодування шкоди, тобто відповідні частини гіпотез правових норм. Із контексту ст. 1177, 1207 ЦК чітко видно, що зазначені умови мають бути встановлені спеціально. Тому неправильним було б вести пошук тих правових норм, які могли б бути застосовані за аналогією до відносин, що регулюються ст. 1177, 1207 ЦК, і могли б поповнити відсутні частини гіпотез правових норм, що встановлені цими законодавчими положеннями.

§ 125. Застосування за аналогією норм процесуального права

Відповідно до ч. 1 ст. 8 ЦК і ч. 8 ст. 8 ЦПК суд застосовує аналогію закону до спірних правовідносин, якими завжди є матеріальні правовідносини. Отже, ці законодавчі положення не передбачають застосування в порядку аналогії закону норм процесуального права. У той же час ч. 7 ст. 9 КАС допускає застосування в порядку аналогії закону норм як матеріального, так і процесуального права. У зв’язку з цим слід враховувати, що аналогія закону є засобом подолання правової невизначеності. Вимога правової визначеності входить до змісту принципу верховенства права, а тому цей принцип є підставою застосування за аналогією норм процесуального права, у тому числі у сфері дії Цивільного процесуального кодексу. З тих же міркувань допускається застосування аналогії закону, в тому числі процесуального, у господарському процесі.

1. Теоретично розмірковуючи, питання про можливість застосування за аналогією процесуального закону могли б бути вирішені Цивільним процесуальним, Господарським процесуальним кодексами та Кодексом адміністративного судочинства, оскільки нормативними актами матеріального права таке питання не може бути вирішене. Ч. 7 ст. 8 ЦПК передбачає застосування судом закону за аналогією за умови, що законом не врегульовані «спірні правовідносини». До спірних ніяк не можна віднести процесуальні відносини, що регулюються процесуальним правом. Отже, відповідно до букви Цивільного процесуального кодексу застосуванню процесуального закону за аналогією є неможливим.

Навпаки, ч. 7 ст. 9 КАС («у разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону суд виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права)») не перешкоджає застосуванню процесуального закону за аналогією. Більше того, зазначення на конституційні принципи і загальні засади права в ч. 7 ст. 9 КАС може бути витлумачене в такий спосіб, що і питання про процесуальні права та обов’язки може бути вирішене в порядку аналогії права, яка до того ж має тлумачитись відповідно до ч. 7 ст. 9 КАС як аналогія не тільки процесуального права, а і права взагалі (застосування до певних правовідносин за аналогією норм будь-якої галузі права).

Але і відсутність офіційного визнання аналогії процесуального закону і права в Цивільному процесуальному кодексі ще не означає її заборони. Так, із ч. 7 ст. 8 ЦПК непрямо випливає і висновком а contrario виявляється правовий припис, відповідно до якого застосування закону за аналогією до процесуальних відносин не допускається. Але ж цей правовий припис не усуває прогалин у цивільно-процесуальному законодавстві, залишає ситуацію не визначеною в правовому відношенні. В умовах реально існуючої недостатньої опрацьованості Цивільного процесуального кодексу заперечення аналогії процесуального закону суперечило б принципу верховенства права. На підтвердження викладеного наведемо наступний приклад.

Стаття 66 ГПК має заголовок «Підстави забезпечення позову». Такими підставами називаються: 1) заява сторони, прокурора чи його заступника, який подав позов, або ініціативи суду. Це — формальна підстава; 2) невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду. Це — фактична підстава. При цьому не встановлюються межі, в яких можуть вживатись заходи забезпечення позову. У Кодексі адміністративного судочинства (ст. 117) також встановлюються подібні правила і також не встановлюються зазначені межі. У зв’язку з цим, як зазначається в узагальненні практики розгляду судами корпоративних спорів, підготовленому у Вищому господарському суді України[577], деякі господарські суди вживали такі заходи забезпечення позову як заборона правлінню акціонерного товариства вчиняти будь-які дії, передбачені статутом товариства, в тому числі користуватися банківськими рахунками, здійснювати підприємницьку діяльність. В узагальненні зазначається, що