Новітнє вчення про тлумачення правових актів - Колектив авторів
3. Згідно із ст. 26 Конституції України «іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов’язки, як і громадяни України, — за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України». Акцентуємо увагу на застереженні, що формулюється в кінці наведеного конституційного положення. Як було показано в одній із попередніх глав цієї книги, правові приписи, які при тлумаченні виявляються за допомогою висновків a fortiori, від попереднього правового явища до наступного і навпаки, a contrario, також є встановленими. Отже, якщо громадяни мають право брати участь в управлінні державними справами та користуються правом рівного доступу до державної служби і до служби в органах місцевого самоврядування (ст. 38 Конституції), то слід визнати, що із цього конституційного положення непрямо випливає і висновком a contrario виявляється правовий припис, відповідно до якого іноземці і особи без громадянства не мають права брати участь в управлінні державними справами та права рівного доступу до державної служби і служби в органах місцевого самоврядування не мають. Цей висновок відповідає нормам міжнародного права і не повинен викликати будь-яких зауважень.
Подібно до цього, якщо «громадяни відбувають військову службу» (частина друга ст. 65 Конституції), то слід визнати, що ця стаття виключає відбування військової служби іноземцями та особами без громадянства. У наведених двох випадках чинність правових приписів, які непрямо випливають із ст. 38 та 65 Конституції та при тлумаченні виявляються висновком a contrario, не викликає будь-яких сумнівів ні з точки зору відповідності цих приписів букві Конституції, ні з точки зору їх відповідності нормам міжнародного права, ні з точки зору їх соціально-політичної доцільності.
Деякі сумніви викликає правовий припис, який непрямо випливає із частини другої ст. 47 Конституції (ця частина надає громадянам, які потребують соціального захисту, право на отримання житла від держави або органу місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону), який виявляється висновком a contrario та який не надає права, про яке йдеться, іноземцям та особам без громадянства. Але у цілому це правове і доцільне рішення.
Ще більше сумнівів викликає правовий припис, який непрямо випливає із частини шостої ст. 43 Конституції («громадянам гарантується захист від незаконного звільнення»), який виявляється висновком а contrario та який не гарантує іноземцям та особам без громадянства захисту від незаконного звільнення.
Що стосується частини першої («громадянам гарантується свобода літературної, художньої, наукової і технічної творчості, захист інтелектуальної власності, їхніх авторських прав, моральних і матеріальних інтересів, що виникають у зв’язку з різними видами інтелектуальної діяльності») і частини другої («кожний громадянин має право на результати своєї інтелектуальної, творчої діяльності; ніхто не може використовувати або поширювати їх без його згоди, за винятками, встановленими законом») ст. 54 Конституції, то вони потребують спеціального аналізу.
Із цих конституційних положень непрямо випливають і висновком a contrario виявляються правові приписи, згідно з якими гарантії і права, передбачені ст. 54 Конституції, іноземцям і особам без громадянства не надаються. Нагадаємо, що правові приписи, які випливають із положень Конституції непрямо і виявляються висновком a contrario, внаслідок специфіки їх встановлення та виявлення при тлумаченні, не втрачають своєї вищої юридичної сили порівняно з законами.
Але принцип верховенства права передбачає рівність прав та обов’язків, а виключення із цього правила також мають підкорятись такому прояву верховенства права, як розумність і справедливість. Позбавлення іноземців та осіб без громадянства гарантій, передбачених частиною першою ст. 54 Конституції, і прав, передбачених частиною другою цієї ж статті, ознаки розумності не має. Тому правові приписи, які непрямо випливають з частин першої та другої ст. 54 Конституції України, не повинні застосовуватись як такі, що суперечать частині першій ст. 8 Конституції (принципу верховенства права). Прогалина у праві, що виникла в зв’язку з цим, заповнюється застосуванням до іноземців та осіб без громадянства за аналогією правового припису, який прямо встановлений ст. 54 Конституції.
У такий же спосіб, із застосуванням частини першої ст. 8 Конституції слід тлумачити інші законодавчі положення, які надають певних прав громадянам України та із яких випливають і висновком a contrario виявляються правові приписи, згідно з якими іноземці та особи без громадянства відповідних прав не мають.
§ 124. Обов’язковість застосування аналогії закону, яка (обов’язковість) випливає із змісту відповідних положень нормативно-правових актівЗастосування закону за аналогією є обов’язковим, коли встановлюється певна правова норма, яка має неповну диспозицію і яка передбачає її поповнення актом законодавства або договором, але ні актом законодавства, ні договором таке поповнення не здійснене. Проте, неповна гіпотеза не дає підстав для застосування аналогії закону, якою передбачається встановлення спеціальних умов, що будуть входити до змісту цієї гіпотези.
1. Відповідно до ч. 1 ст. 536 ЦК «за користування чужими грошовими коштами боржник зобов’язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами». Диспозиція цієї правової норми є неповною, бо встановлений обов’язок боржника сплачувати проценти, але розмір процентів не встановлюється. Тому ч. 2 ст. 536 ЦК встановлює, що «розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства». Але і цим формування диспозиції не завершується, бо передбачається, що розмір процентів має бути встановлений законом або іншим актом цивільного законодавства. Проте жоден закон чи інший акт цивільного законодавства розмір процентів за користування чужими грошовими коштами не встановлює. Тому розмір процентів для цілей застосування ст. 536 ЦК має визначатись шляхом застосування за аналогією правової норми, що встановлена ч. 1 ст. 1048 ЦК («розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України») і прямо поширюється тільки на відносини позики.
Застосування аналогії закону
