Дмитро Байда-Вишневецький - Юрій Володимирович Сорока

хворого Дмитра Вишневецького і його супутника пана Пясецького. Про це маємо згадку французького посла у Стамбулі, який 15 жовтня 1563 року писав: «Сьогодні або завтра вранці привезуть сюди Дмитрашка з його товаришами». Посол не помилився — скоро князя Вишневецького й справді привезли для страти. Згідно з деякими даними, Вишневецького і Пясецького просто скинули з вежі на вмуровані знизу гаки, на яких вони й зависли. Друга версія описує більш складний механізм страти. На думку деяких дослідників, на місці покарання князя була побудована особлива двоярусна шибениця. За допомогою блока, прилаштованого до верхньої частини шибениці, нещасних спочатку підняли на мотузці на значну висоту, після чого, відпустивши мотузку, змусили упасти на спеціальні, схожі на вила гаки, закріплені на нижній частині шибениці. Першим через це пройшов Пясецький. Він, згідно записам хроніки Мартина Бєльського, «падаючи, зачепився ребром за гак, залився кров'ю і швидко помер, тому що повернувся головою вниз». Скоріш за все, Бєльський має на увазі те, що Пясецький отримав при падінні на гак травму голови, котра не дозволила йому довго страждати й він швидко помер. Не так поталанило князю Вишневецькому. Він, падаючи, теж зачепився за гак, але, очевидно, загострене залізо не завдало князю травм, несумісних з життям. Далі починалося справжнє пекло. …Висить Байда та не день, не два, Та й не одну нічку, та й не годиночку, Висить Байда, про себе гадає, Та й на свого цюру зорко поглядає, Та й на цюру, цюру молодого, І на свого коня вороного; «Ой ти ж цюро, цюро молоденький, Подай мені лучок, та лучок тугенький, Подай мені, цюро, тугий лучок, Подай мені стрілок, стрілок цілий пучок!»

Звичайно, це лише романтична пісня наділяє Байду такою незламною волею й фізичним здоров'ям, що він, висячи на гаку три дні, був здатен розстріляти з лука султанську сім'ю. Насправді все було значно страшніше й прозаїчніше. Турки, які спостерігали за муками Дмитра Вишневецького, не поспішали добити його, а сама смерть, справжня спасителька у такій ситуації, не приходила. Муки князя, мабуть, перевершили муки Ісуса Христа, котрого, як відомо, за вказівкою Понтія Пілата закололи списом через кілька годин висіння на хресті. І тоді князь, розуміючи, що іншого виходу у нього не залишилось, почав провокувати турецьких сановників, які у великій кількості зійшлись подивитись на страту «Дмитрашки». І треба зазначити, що Вишневецький винайшов найбільш ефективний метод для цього — він почав лаяти мусульманську віру й самого Магомета.

Навіть у наш час ми ставали свідками подій, коли мусульмани надзвичайно обурювались до образ деяких недалекоглядних художників і публіцистів, котрі дозволили собі некоректні висловлювання з приводу канонів ісламу або шаржовані зображення його святих. Таким людям радикальні ісламісти навіть виносили заочні смертні вироки й потім дуже довго переслідували їх. На цьому тлі можемо зрозуміти, чим обернулося глузування над ісламом Дмитра Вишневецького. Адже він знаходився у самому серці тогочасного ісламського світу, на очах сотень наймогутніших людей Османської імперії. Переповнені обуренням слуги султана дали наказ розстріляти Вишневецького з луків. Так закінчилось життя першого козацького гетьмана України й палкого борця проти Османської імперії й Кримського ханства.

Хоча нині деякі історики мають сумніви з приводу того, що страта Вишневецького відбувалась саме таким чином, джерела XVI–XVII століть стверджують: ця версія загибелі князя є найбільш правдивою. На користь таких обставин смерті Вишневецького свідчить, наприклад, повідомлення польського хроніста Мацея Стрийковського. Побувавши 1574 року в Константинополі, він записав у своїй хроніці, що «висаджувався під гаком Вишневецького», тобто під «шибеницею з шести гаків, встановленою над морською затокою, на яких Вишневецький з Пясецьким висіли». В іншому своєму творі Стрийковський також стверджує, що під час візиту до Туреччини бачив місце, на якому було страчено Дмитра Вишневецького. З Мацеєм Стрийковським погоджується й дослідник XVI століття Б. Папроцький. Таким чином, можемо стверджувати, що Дмитро Іванович Вишневецький, славетний козак Байда, помер саме так. як було щойно описано.

В очах сучасників звитяжницька смерть Дмитра Вишневецького обернулася на символ незламності християнського духу та його перемоги над ісламом. Аргументом на доказ цього є те, що вже через кілька тижнів після смерті князя була написана елегія латинською мовою, присвячена загибелі християнського лицаря князя Дмитра. Автором цієї елегії, що про неї уже двічі згадувалось вище, став німець Йоган Зоммер, який проживав на той час у Сучаві. Очевидно, Зоммер мав можливість зустрічатися з Вишневецьким після того, як князя було ув'язнено Стефаном Томшею, і саме ця зустріч надихнула поета на твір. Крім елегії Зоммера, наприкінці 60–х років XVI століття відомий збирач народних пісень, професор Краківської академії Матвій Пійонтек записав до свого збірника жалібну версію пісні про козака Байду. Саме записана польським професором пісня й стала першою з відомих нам згадок про Байду.

Епілог

Подїї далеких шістдесятих років XVI століття не так добре досліджені науковцями, як подальший розвиток українського козацтва, котре менш аніж через сорок років після загибелі Дмитра Вишневецького виступило на арену національно — визвольної боротьби в Україні й голосно заявило про свої права. Але саме у XVI столітті із напіввійськового промислу козацтво перетворилося на окремий стан тогочасного українського суспільства. Саме в епоху князя Дмитра Івановича Вишневецького вироблялися й усталювалися військова організація, адміністративний устрій, закони і звичаї козацького війська. Удосконалювалась військова тактика козаків, а самі вони примусили говорити про себе, як про вояків славних і умілих. Вже у 70–х роках XVI століття король Стефан Баторій офіційно визнав козаків, на яких колись опирався Дмитро Вишневецький, окремим підрозділом війська Речі Посполитої, надав реєстровим козакам привілеї й призначив платню, здійснивши нарешті те, про що просили сейм ще Дашкевич з Лянцкоронським. І навряд чи варто недооцінювати вплив на рішення Стефана Баторія походів, здійснених князем Вишневецьким, якими він не раз доводив короні, що мати справу з козацтвом є необхідною для держави справою.

Значно погіршила відносини козацтва з Річчю Посполитою Брестська унія 1596 року, котра спробувала вибити з — під