Хроніка війни. 2014—2020. Том 1. Від Майдану до Іловайська - Олександр Віталійович Красовицький

ухвалювати рішення? Хто входив до складу командування? Хто кому підпорядкований? Як організовується взаємодія? Хто, куди та ким призначається? Крім того, що не було необхідної основи для формування штабу й угрупування військ, не багато було й охочих взяти на себе таку відповідальність. На першому етапі була і деяка нерішучість командирів на всіх ланках. Я був вимушений відряджати одного генерала в складі однієї роти, другого — в складі другої роти, і вся ця така невпевненість дуже ускладнювала наші дії. З часом, коли вже відпрацювали нормативну базу, коли сформувалося угруповання Збройних сил, вже почалася системна робота — чесно скажу, коли керівником прибув генерал Муженко. До цього були проблеми з ухваленням рішень в армії.

• Зведення новин

Бійців «Альфи» в Слов’янську розстріляла російська розвідувально-диверсійна група, — СБУ. Збройний напад на співробітників спецпідрозділу «Альфа» Служби безпеки України в місті Слов’янськ Донецької області здійснила російська розвідувально-диверсійна група під командуванням офіцера спецназу Головного розвідувального управління Генштабу збройних сил Російської Федерації Ігоря Стрєлкова, передає Цензор.НЕТ з посиланням на zn.ua.

• Чоловік у камуфляжі, який представився в Горлівці підполковником російської армії з Сімферополя, насправді є місцевим кримінальним авторитетом на прізвище Безлєр. Про це, як пише «ОстроВ», повідомив житель Горлівки, котрий впізнав «підполковника». За його словами, раніше лжепідполковник російської армії очолював у Горлівці комунальне підприємство ритуальних послуг, з якого його було звільнено в 2012 році. Фактично Горлівка була одним з небагатьох міст Донецької області, де міліція на чолі з полковником Андрієм Крищенко чинила опір сепаратистам .

Однак за дві доби ніхто до них не прийшов на допомогу і відділок міліції в понеділок не витримав. Після цього загарбники вишикували частину міліціонерів, які, за їхніми словами, перейшли на бік так званої «Донецької республіки».

• У Краматорськ ввели військову техніку, її блокують.

Кілька журналістів повідомляють у Твіттері, що у Краматорськ ввели військову техніку.

«Місцеві блокують військову техніку в Краматорська, спілкуються з солдатами. Поки все мирно виглядає, наскільки це можливо», — написав у соцмережі російський журналіст Ілля Азар, колишній кореспондент Lenta.ru.

• У будівлю Донецької міської ради увійшли невідомі озброєні люди.

Про це повідомляє «ОстроВ» з посиланням на співробітника міської ради.

«Увійшли озброєні люди в масках. Вони перебувають на першому поверсі, на сходових прольотах, однак заявляють, що не являють загрози для співробітників будівлі, і пропонують усім залишатися на робочих місцях», — сказав він.

• У Краматорську і Слов’янську бмп з російськими прапорами.

• У Маріуполі штурмували військову частину.

Люди, які зібралися біля воріт військової частини № 3057 в Маріуполі і вимагали від військових «поділитися зброєю», почали закидати частину коктейлями Молотова. Як повідомляють «Мариупольские новости», загорівся автозак. У відповідь лунають постріли.

Кілька куль потрапили в житловий будинок за адресою пр. Нахімова, 174. Постраждали дві квартири. В одній куля пробила двері, в іншій — на 5 поверсі — вікно і, ймовірно, газову колонку. Мешканці будинку стали вибігати на вулицю, побоюючись витоку газу.

За даними журналістів, як мінімум, одна людина загинула внаслідок штурму військової частини № 3057 у Маріуполі (повідомила «Українська правда»).

• Шістнадцять одиниць броньованої техніки та понад півсотні військових залишили населений пункт Пчолкіно, що поблизу Краматорська. Про це повідомляє кореспондент «Радіо Свобода».

У середу впродовж дня їх блокували місцеві жителі. На момент закінчення конфлікту біля бронемашин залишалося кількасот людей. У процесі переговорів брало участь керівництво 25-ї окремої Дніпропетровської повітряно-десантної бригади сухопутних військ України, з іншого боку — так звані «зелені чоловічки». На уніформі у них були закріплені георгіївські стрічки. Ці люди були в масках та зі зброєю.

В результаті переговорів військових випустили з оточення, але вони віддали затвори і бойки від автоматів, без яких зброя не зможе вистрелити. За словами самих солдатів, вони повертаються до Дніпропетровська.

17 квітня 2014 року

• Артем Шевченко «Слов’янськ. Початок війни»

Перша страта. Володимир Рибак

Тим часом 90-тисячний Слов’янськ поступово поринав у бандитський морок. Для українських і міжнародних журналістів, які в ті дні середини квітня масово приїхали в захоп­лений Слов’янськ, але не бачили анексії Росією Криму, це було дивне й страшне видовище.

Справжніми господарями міста стали десятки озброєних автоматами й пістолетами «зелених чоловічків» у камуфльованих російського зразка одностроях і розвантажувальних жилетах. Деякі з них не ховали обличчя під масками-балаклавами й хазяйнували у центрі міста: в міському виконкомі, що на центральній площі, будівлях СБУ та міліції, що неподалік. На блокпостах, які почали виставляти і в центрі, і на в’їздах у Слов’янськ, розміщувалися головно місцеві сепаратисти, озброєні викраденими з міського відділу міліції спецзасобами та зброєю: бронежилетами, шоломами, щитами, кийками, пістолетами ПМ, автоматами АКСу, власними мисливськими рушницями тощо. Дуже швидко в камуфльованих професійних російських диверсантів загону «Крим» Гіркіна-«Стрєлкова» за спинами найбільш підготовлених бойовиків можна було помітити й важче стрілецьке піхотне озброєння: ручні кулемети РПК і ПКМ, снайперські гвинтівки СВД та одноразові ручні гранатомети РПГ-18, РПГ-22. Сотні їхніх посіпак переважно в масках, одягнені у цивільне й озброєні розграбованим арсеналом із міськвідділу міліції, справляли враження масового й швидкого розростання «народного повстання».

Вакуум влади та відчуття тотальної вседозволеності спонукали найкримінальніших елементів на свавілля: вони грабували й чинили розбій і не гребували вбивствами тих, хто чинив спротив. Ще 13 квітня 2014 року кілька журналістів, що мешкали в готелі «Україна», стали свідками суто бандитського нальоту на автомобіль «Рено». Його переслідували, по ньому стріляли, згодом, він зупинився на перехресті через прострілені й зламані колеса, а застреленого в ній чоловіка понесли випадкові перехожі до сусідньої міської лікарні. Бандити щось швидко забрали з машини та зникли.

Сотні екзальтованих й одурманених російською пропагандою мирних мешканців, переважно жінок і чоловіків середнього та похилого віку, гуртувалися в кожному місці концентрації бойовиків, утворюючи живий щит на випадок штурму. В багатьох місцях майоріла сепаратистська символіка: георгіївські стрічки, російські триколори, чорно-синьо-червоні полотнища ще навіть не проголошеної ДНР, інші символи незаконних формувань. Загарбники швидко знімали українські прапори й трощили герби на кожній державній установі. У всіх місцях масового скупчення людей була присутня агресивно-нетерпима до будь-якого інакомислення бунтівна риторика: «хочемо референдум», «Донбас годує країну», «київська хунта», «Росія допоможе», «ми за своє, почуйте Донбас».

Міський голова Слов’янська Неля Штепа, активний член Партії Регіонів, відома своєю екзальтованою риторикою, непримиренною до опонентів її політичної сили, з радістю зустріла озброєних загарбників. У яскравій рожевій куртці вона відразу з’явилася на барикаді ще в день захоплення міста бойовиками  — 12 квітня. Спілкуючись із місцевими мешканцями під захопленим міськвідділом міліції,