Науково-практичний коментар Земельного кодексу України - О. М. Мірошниченко

До частини першої. Щодо змісту терміну "самовільне зайняття земельної ділянки" див. коментар до п. "а" ч. 1 ст. 211 ЗКУ. Наголосимо, що вважаємо визначення "самовільного зайняття", закріплене у ст. 1 ЗУ "Про державний контроль за використанням та охороною земель", "автономним", тобто таким, що не є суворо обов'язковим при тлумачення даного терміну, вжитого в інших актах законодавства.

На наш погляд, у ст. 212 ЗКУ самовільне зайняття земельної ділянки означає фактичне використання земельних ділянок без відповідних правових підстав. При цьому таке використання має за своїм характером виключати можливість нормального користування земельною ділянкою з боку інших осіб. Так, ст. 125 ЗКУ передбачає, що право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації, а право на оренду земельної ділянки виникає після укладення договору оренди і його державної реєстрації. Окрім цього, ЗКУ ставить правомірність використання земельної ділянки в залежність від встановлення її меж у натурі (на місцевості) та державної реєстрації правопосвідчуюючого документа.

Отже, користування земельною ділянкою без додержання викладених вимог є неправомірним. Оскільки відповідно до ст. 125 ЗКУ особа, що неправомірно (самовільно) користується земельною ділянкою, є у будь-якому разі недобросовісною, то вона не має права вимагати відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ділянкою.

Разом із тим можливі ситуації, коли чинне законодавства не дозволяє уникнути самовільного користування земельною ділянкою (наприклад, при користуванні земельною ділянкою, на якій знаходиться успадкований житловий будинок до оформлення документів, котрі посвідчують право на земельну ділянку під ним). Якщо таке користування зумовлене незалежними від користувача причинами, то варто говорити про відсутність вини і відтак відсутність складу коментованого адміністративного правопорушення або злочину.

До частини другої. Ст. 152 ЗКУ передбачає одним із способів захисту порушеного права відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю і відшкодування завданих збитків. Таким чином, особа, що використовувала земельну ділянку з порушенням прав іншої, повинна привести земельну ділянку у придат­ний для використання стан (а точніше у попередній стан), включаючи знесення будинків, будівель і споруд, за власний кошт. Окрема вказівка на це в законі видається зайвою.

До частини третьої. На наш погляд, вживання у коментованій нормі терміна "повернення" є умовністю. Самовільне зайняття земельної ділянки означає не заволодіння нею, а створення більших чи менших перешкод власникові чи іншому законному володільцю у користуванні нею. Відповідно, проти самовільного захоплення слід застосовувати негаторний позов - позов про усунення перешкод, а не віндикаційний позов - про витребування, "повернення" земельної ділянки (див. коментар до ч. 1 ст. 78 ЗКУ).

Так, вірним є формулювання позовних вимог як вимог про "звільнення земельної ділянки"[434], "усунення порушень меж земельної ділянки"[435] і, нарешті, найбільш коректне - про "усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою" із зазначенням конкретного способу - наприклад, прибирання металевого гаражу[436].

Помилки у юридичній кваліфікації спірних правовідносин можуть призвести до відмови задоволенні позову через пропуск строку позовної давності[437] (що, звичайно, є помилкою, оскільки самовільне зайняття - порушення триваюче), у разі задоволення позову - до складнощів щодо виконання рішення.

Загальна характеристика розділу. Прикінцеві положення ЗКУ відповідно до законотворчої практики, що склалася на сьогодні, містять норми, якими ЗКУ "вписується" в систему діючого законодавства. Це положення про межі його дії, про співвідношення ЗКУ із іншими нормативними актами, а також у разі необхідності про узгодження діючих нормативних актів з новоприйнятим ЗКУ, та розробку нормативних актів, направлених на реалізацію норм кодексу.

1. Цей Кодекс набирає чинності з 1 січня 2002 року.

Набрання чинності ЗКУ з 01.01.2002 означає, що до всіх правовідносин, що виникли після цієї дати і які підпадають під гіпотезу норм даного кодексу, повинен застосовуватись саме даний ЗКУ.

Поняття "чинності" ЗКУ охоплює характеристики дії цього нормативного акта. Іншими словами, ЗКУ як нормативний акт почав діяти з 01.01.2002. Момент набуття чинності нерозривно пов'язаний з п. 2 розділу IX "Прикінцеві положення" і вказує на те, що земельні відносини з цієї дати будуть врегульовуватись новим ЗКУ.

Напрям дії ЗКУ встановлюється на майбутнє, тобто по відношенню до тих юридичних фактів, що матимуть місце, починаючи з 01.01.2002 -діє норма ст. 58 Конституції України: "закони та інші