Науково-практичний коментар Земельного кодексу України - О. М. Мірошниченко

Правило абз. 2 коментованого пункту внесено ЗУ від 16.09.2008 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо сприяння будівництву", який запровадив вибір місця знаходження земельних ділянок при т.зв. "повній" процедурі приватизації земельних ділянок (див. ч. 6 ст. 118 ЗКУ та коментар до неї). Водночас, доцільності у внесенні до кодексу коментованого абзацу немає абсолютно ніякої, оскільки із ч.ч. 1 та 2 ст. 118 ЗКУ навіть після внесених змін випливає абсолютно такий самий висновок: державний акт при "спрощеній" процедурі приватизації видається "за технічною документацією щодо складання документів, що посвідчують право на земельну ділянку".

Абз. 3 коментованого пункту виправив ситуацію, створену спочатку ЗУ "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від (відповідні положення були згодом визнані неконституційними), а згодом - ЗУ від 03.06.2008 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України". За буквального тлумачення цих актів погодження місця розташування об'єкта та надання дозволу на роз­роблення проекту відведення земельної ділянки, що відбулися до 1 січня 2008 року, після цієї дати фактично втратили правове значення, що є вочевидь несправедливим і суперечить принципу правової визначеності (складова принципу верховенства права, проголошеного ст. 8 Конституції України). Виправлення ситуації, хоч і з 10-місячним запізненням, ЗУ від слід вітати.

2. Клопотання і заяви щодо відведення земельних ділянок, не вирішені на момент введення в дію цього Кодексу, реалізуються органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування відповідно до їх компетенції у порядку та з додержанням вимог цього Кодексу.

Під процедурою "відведення земельних ділянок", згаданою у даній статті, вочевидь, маються на увазі процедури приватизації земельних ділянок громадянами України із земель запасу (див. ч.ч. 6-11 ст. 118 ЗКУ), надання земельних ділянок у постійне користування та в оренду в порядку відведення (ст.ст. 122-124 ЗКУ), продаж земельних ділянок шляхом викупу (ст. 128 ЗКУ). Саме до таких різновидів можна звести всі клопотання, що могли бути подані відповідно до законодавства, чинного на момент набрання ЗКУ чинності.

Положення наведених вище норм ЗКУ слід застосовувати з урахуванням п. 12 даного розділу, що діє до розмежування земель державної та комунальної власності (див. коментар).

3. У випадках, коли земельні ділянки надані в оренду до введення в дію цього Кодексу органами, повноваження яких з надання земельних ділянок з прийняттям цього Кодексу змінені, продовження строку оренди зазначених земельних ділянок здійснюється органами, що мають право надання вказаних земель за цим Кодексом.

Розподіл повноважень щодо надання земельних ділянок в оренду, передбачений чинним ЗКУ (див., зокрема, глави 2, 3, ст.ст. 83, 84, п. 12 Розділу X "Перехідні положення" та ін. норми ЗКУ та коментар до них), відрізняються від розподілу повноважень, передбачених ЗКУ в ред. 1992 року (див. ст. 19 останнього).

Із коментованого пункту опосередковано випливає, що зміни у розподілі повноважень, що відбулися внаслідок ухвалення ЗКУ, ніяк не впливають на чинність договорів, проте продовження їх строку здійснюється вже на нових (загальних) засадах, передбачених чинним ЗКУ.

4. Матеріали погодження питань, пов'язаних з вилученням (викупом) земель, щодо яких на момент введення в дію цього Кодексу не прийнято відповідних рішень, підлягають розгляду відповідно до цього Кодексу.

Порядок розгляду питань щодо вилучення (викупу) земельних ділянок визначені 149-151 ЗКУ, а щодо викупу - також ст.ст. 146, 147 ЗКУ (див. коментар до цих статей). Коментований пункт не несе самостійного правового навантаження і є практично прямим наслідком застосування положень п. 1 розділу IX "Прикінцеві положення" щодо конкретної ситуації.

5. Право на проведення розвідувальних робіт на земельних ділянках за дозволами, одержаними до введення в дію цього Кодексу, зберігається до закінчення строку, обумовленого дозволами.

Згідно із чинним ЗКУ (див. ст. 97 та коментар до неї), земельні ділянки можуть використовуватися для проведення т.з. розвідувальних робіт "на підставі угоди з власником землі або за погодженням із землекористувачем".

ЗКУ в ред. 1992 року у ст. 25 було передбачено, що земельні ділянки для проведення розвідувальних робіт можуть використовуватися "на підставі дозволу на проведення розвідувальних робіт і договору, що укладається із власником землі, землекористувачем" (ч. 1). Дозвіл видавався "органом державної адміністрації району або виконавчим комітетом міської, в адміністративному підпорядкуванні якої є район, Ради народних депутатів ..." (ч. 2). Саме про збереження чинності цих дозволів веде мову коментована норма.

(Положення пункту б розділу X втрачають чинність, як такі, що не відповідають Конституції України (є неконституційними) в частині зобов'язання переоформити право постійного користування земельною ділянкою на право власності або право оренди без відповідного законодавчого, організаційного та фінансового забезпечення на підставі Рішення Конституційного Суду №5-рп/2005 від 22.09.2005)

6. Громадяни та юридичні особи, які мають у постійному користуванні земельні ділянки, але за цим Кодексом не можуть мати їх на такому праві, повинні до 1 січня 2008 року переоформити у встановленому порядку право власності або право оренди на них.

(Абзац перший пункту 6 розділу X із змінами, внесеними згідно із Законом №2059-IV від 06.10.2004)

При переоформленні права постійного користування земельними ділянками, наданими для ведення селянських (фермерських) господарств, у довгострокову оренду строк оренди визначається селянським (фермерським) господарством відповідно до закону. При цьому розмір орендної плати за земельні ділянки не повинен перевищувати розміру земельного податку.

Коментований пункт визначає механізм та строк заміни права постійного користування земельними ділянками на інші правові титули по відношенню до суб'єктів, котрі відповідно до чинного ЗКУ вже не мають права набувати земельні ділянки на праві постійного користу­вання (див. ст. 92 ЗКУ), але мали таке право відповідно до законодавства, що діяло раніше (див. ст. 7 ЗКУ в ред. 1992 року).

Оскільки ЗКУ на момент прийняття не встановив чітких матеріально-правових і процесуальних гарантій зміни громадянами юридичного титулу права постійного користування земельною ділянкою на право власності або на право оренди, тому виникло питання щодо відповідності положення п. 6 розділу X "Перехідні положення" ЗКУ Конституції України. У зв'язку із цим питання було предметом розгляду Конституційним судом України.

Результатом розгляду такого питання стало Рішення Конституційного Суду України у справі