Новітнє вчення про тлумачення правових актів - Колектив авторів
Частина перша ст. 115 КК встановлює кримінальну відповідальність за умисне вбивство. Це — загальна правова норма, переважно перед якою застосовується спеціальна правова норма, яка встановлена ч. 2 ст. 115 КК і яка передбачає кримінальну відповідальність за умисне вбивство за обставин, що обтяжують покарання, і спеціальна правова норма, яка встановлена ст. 116 КК і передбачає кримінальну відповідальність за умисне вбивство, вчинене в стані сильного душевного хвилювання, що раптово виникло (за умисне вбивство, вчинене за обставин, що пом’якшують покарання). Колізія між цими двома спеціальними правовими нормами за допомогою формально-логічних засобів не вирішується. А. Ф. Черданцев без будь-яких пояснень пише таке: якщо п. «з» ст. 102 КК РРФСР (їй відповідає п. 1 ч. 2 ст. 115 чинного Кримінального кодексу України) тлумачити ізольовано, то умисне вбивство двох або більше осіб завжди тягне відповідальність за ст. 102 КК РРФСР (ч. 2 ст. 115 КК України). Якщо ж п. «з» ст. 102 КК РРФСР тлумачити у сукупності із ст. 104 КК РРФСР (їй відповідає ст. 116 КК України), то слід зробити висновок про те, що не завжди умисне вбивство двох або більше осіб тягне відповідальність за п. «з» ст. 102 КК РРФСР (ст. 116 КК України). Отже, А. Ф. Черданцев вирішує колізію, про яку йдеться, не на користь п. «з» ст. 102 КК РРФСР (ч. 2 ст. 115 КК України), а на користь ст. 104 КК РРФСР (ст. 116 КК України). Такий спосіб вирішення колізії, про яку йдеться, відповідає судовій практиці, що склалась у Радянському Союзі, була підтверджена однією із постанов пленуму Верховного Суду СРСР. Ця ж практика збереглася і на цей час в Україні і в Росії. Будь-якого логічного підґрунтя вона не має. То в чому ж полягає підґрунтя цієї практики? Підґрунтя, що забезпечує стабільність цієї практики? Про це підґрунтя А. Ф. Чернадцев не пише нічого.
Сьогодні цим підґрунтям в Україні є принцип верховенства права, закріплений у частині першій ст. 8 Конституції Україні і в преамбулі Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У Росії на цей час таким підґрунтям є та ж Конвенція з огляду на те, що Росія є членом Ради Європи. У відносинах між людиною та державою, перед якою людина несе публічну (зокрема, кримінальну) відповідальність, перевагу при тлумаченні закону слід надавати людині, бо принцип верховенства права підпорядковує діяльність держави людині, а не навпаки. Крім того, держава згідно принципу верховенства права відповідає за правову невизначеність, створену наявністю в законодавстві колізій, що не піддаються вирішенню формально-логічними засобами. Тому колізії в кримінальному законодавстві, що не можуть бути вирішені за допомогою таких засобів, повинні вирішуватись на користь обвинуваченого чи підсудного. Це стосується не тільки колізії між п. 1 ч. 2 ст. 115 і ст. 116 КК, а й колізій між ч. 2 ст. 115 КК, з одного боку, і ст. 117 КК (умисне вбивство матір’ю своєї новонародженої дитини), ст. 118 КК (умисне вбивство при перевищенні меж необхідної оборони або у разі перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця), — з іншого, а також інших подібних колізій.
Спеціально слід оцінити радянську судову практику, що надавала перевагу ст. 104 КК РРФСР перед п. «з» ст. 102 КК РРФСР. Тут ми маємо такий феномен, як врахування ідей природного права. Природне право, тому і назване так що відповідає природі людини. Відтак і радянські суди там, де на них не здійснювався тиск з боку комітетів комуністичної партії, не вважали за можливе вирішувати колізії у кримінальному праві, які не можна вирішити за допомогою формально-логічних засобів, усупереч ідеям природного права.
Для ілюстрації положення про те, що принцип верховенства права має використовуватись у випадках, коли колізії між публічно-правовими нормами, що регулюють відносини між людиною та державою, не можуть бути вирішені за допомогою формально-логічних засобів, наведемо ще один приклад (на цей раз — умовний). Відповідно до ч. 2 ст. 59 КК «конфіскація майна встановлюється за тяжкі та особливо тяжкі корисливі злочини і може бути призначена лише у випадках, спеціально передбачених в Особливій частині цього Кодексу». Слово «лише» у цитованому законодавчому тексті стосується випадків, «спеціально передбачених...». Воно не стосується слів «за тяжкі та особливо тяжкі корисливі злочини». Тому із цитованого законодавчого положення можна зробити висновок від протилежного та виявити у такий спосіб логічно закріплену в цьому положенні правову норму, відповідно до якої конфіскація майна не може застосовуватись, якщо злочин не має ознаки корисливого. Але ця правова норма не може застосовуватись усупереч правовим нормам, які текстуально закріплені зокрема у ч. 2 ст. 305 КК (ця частина передбачає застосування конфіскації майна за деякі кваліфіковані види контрабанди наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів незалежно від ознаки корисливості) і ч. 2 ст. 307 КК (ця частина передбачає застосування конфіскації майна за деякі кваліфіковані види операцій з наркотичними засобами, психотропними речовинами або їх аналогами незалежно від ознаки корисливості. Практика Верховного Суду є протилежною, але вона підлягає зміні з огляду на її невідповідність закону. Якщо ж законодавець доповнить ч. 2 ст. 59 КК словом «тільки» (перед словами «за тяжкі та особливо тяжкі корисливі злочини»), правова норма, яка буде виявлятись при тлумаченні ч. 2 ст. 59 КК за допомогою висновку від протилежного, набуде здатності на рівних конкурувати з правовими нормами, які текстуально закріплені в ч. 2 ст. 305 і ч. 2 ст. 307 КК. Тоді можливість вирішення колізій між правовою нормою, яка логічно закріплена в ч. 2 ст. 59 КК і виявляється при тлумаченні за допомогою висновку від протилежного, з одного боку, і правовими нормами, які текстуально закріплені в ч. 2 ст. 305 і ч. 2 ст. 307 КК, — з іншого, за допомогою
