Новітнє вчення про тлумачення правових актів - Колектив авторів

За таких обставин слід визнати неприйнятними спроби виявити зміст принципу верховенства права шляхом семантичного аналізу змісту кожного із двох слів, що використовуються для позначення цього принципу. Такі спроби є проявом радянської традиції «гри в слова», яка виникла і утвердилась після того, як радянська наука зрозуміла, що дослідженням права в його зв’язку із суспільними відносинами вона наражається на ризик гніву партійних вождів, а глибокий аналіз слів з екскурсами в семантику та етимологію є зайняттям, яке принаймні не є небезпечним. Поняття верховенства права відірвалося від своїх етимологічних коренів і наповнюється змістом не зусиллями лінгвістики, а думками мислителів, що здійснюють пошук шляхів втілення в суспільний устрій даних людині від Бога розуму і моральних почуттів, та політичною практикою, спрямованою на пошук таких шляхів. Як писав російський письменник В. Астаф’єв, тварину Бог тримає на прив’язі. А людину Бог наділив розумом та моральними почуттями і відпустив її на свободу. Добавимо від себе, що уже на рівні індивіда помітно, що його поведінка не завжди є розумною і далеко не завжди є моральною. На рівні суспільства ірраціоналізм і аморальність стають пануючими. Тож втілення у суспільні відносин принципу верховенства права і є засобом надання суспільному устрою ознак розумності і моральності. Але це — найбільш загальна характеристика принципу верховенства права.

Світова юридична думка ще недавно відчувала значні труднощі при спробах розкрити зміст поняття верховенства права. За історичними масштабами зовсім недавно (у 1959 р. на Міжнародному конгресі юристів у Нью-Делі) визнавалось, що поняття верховенства права стало досить відомим правознавцям різних правових систем, але водночас воно сприймалось ними як фраза з «невизначеним змістом»[511]. Один із провідних канадських фахівців у галузі конституційного права Л. Трамбле писав, що до 1982 року верховенство права було «найнезрозумілішою і найрозпливчастішою канадською конституційною доктриною»[512]. За таких умов, писав той же автор, легко було «вдатися до радикалізму» і зробити висновок про те, що взагалі «верховенство права не існує», що «воно є всього-на-всього риторикою»[513].

Підводячи підсумки аналізу практики Європейського Суду з прав людини, що стосується змісту принципу верховенства права, С. П. Головатий пише: «Верховенство права саме собою є досить складним поняттям. Ця його складність не дала можливості багатьом поколінням юристів здобути успіх у численних спробах дати чітке визначення цього поняття. Практика Суду достеменно доводить, що спроба дати чітке і вичерпне визначення цього поняття у світлі положень Конвенції неодмінно зазнає невдачі, оскільки сама Конвенція, за визначенням Суду, — це «живий документ»... Отже, як свідчить практика Суду, для нього легшим виявилося вказати на ті важливі моменти (елементи), які становлять саму сутність верховенства права, аніж сформулювати конкретне і — що надзвичайно важливо — вичерпне його визначення»[514].

4. Із наведеної вище цитати із мотивувальної частини рішення Конституційного Суду[515] випливає, що право, верховенство якого має забезпечуватись в Україні, включає «норми моралі, традиції, звичаї тощо». Вище вже зазначалось на джерела, в яких слід шукати зміст принципу верховенства права. Пошук змісту принципу верховенства права у моралі не тільки позбавляє цей принцип перспективи набуття ознаки правової визначеності, а й не виправдано ставить норми моралі вище правових норм і нагадує марксистсько-ленінську ідею відмирання права та заміни його мораллю. Ще більш неприйнятним було б вести пошук традицій і звичаїв, які б могли претендувати на включення їх до змісту принципу верховенства права. Більш реальним є запозичення окремих традицій, звичаїв тощо позитивним правом або законодавче визнання їх в цілому регуляторами відповідних відносин без включення таких соціальних регуляторів до змісту принципу верховенства права. Така практика є. Ст. 7 ЦК передбачає можливість регулювання цивільних відносин звичаями, які не суперечать договору або актам цивільного законодавства. Можливість врахування місцевих звичаїв, звичаїв національних меншин при вирішенні судом сімейних спорів, якщо ці звичаї не суперечать закону та моральним засадам суспільства, передбачене ст. 11 СК. Як бачимо, тут місце звичаїв в системі регуляторів суспільних відносин чітко визначено: вище закону вони ніяк не можуть бути поставлені. Якщо ж звичаї включити до змісту принципу верховенства права, то вони набувають зовсім іншої юридичної сили. Це є неприйнятним теоретично і суперечить ст. 7 ЦК і ст. 11 СК.

Ще більше сумнівів викликає твердження про те, що право, верховенство якого має забезпечуватись відповідно до частини першої ст. 8 Конституції, включає інші соціальні регулятори, позначені в рішенні Конституційного Суду словом «тощо».

5. Та обставина, що принцип верховенства права як в цілому, так і в частині окремих засад, включає до себе не тільки правову норму, а й декларацію конституцієдавця, стає помітним уже при першому наближенні до змісту засад, що включаються до принципу верховенства права.

Первинність установчої влади народу і вторинність державної влади — це основа основ верховенства права. Проте помітні негативні приклади із вітчизняної практики, коли держава в Україні в особі усіх її трьох гілок влади докладає чималих зусиль, щоб вийти із підпорядкування установчій владі народу. Народ — єдине джерело влади в Україні усе це терпляче переносить, хоч підчас складається враження, що органи державної влади проводять наукові експерименти з метою вимірювання рівня здатності народу до терпіння, пошуку критичної точки. Але і без цих негативних проявів не можна не бачити, що процес утвердження в Україні установчої влади народу тільки почався. Немає ніяких підстав стверджувати, що в Україні у цій частині повністю забезпечена дія принципу верховенства права, як він конкретизується у частині другій ст. 5 Конституції («носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ»). Чітко не помітна тенденція до зміни межі між