Новітнє вчення про тлумачення правових актів - Колектив авторів

Крім того, слід враховувати, що, як зазначала Міжнародна комісія юристів, принцип верховенства права перебуває у процесі розвитку і розширення, що диктує необхідність належної уваги до динамічних аспектів верховенства права[498]. Пошук змісту принципу верховенства права міжнародна спільнота шукає і на цей час[499].

Викладене означає, що пошук змісту верховенства права слід вести в творчості мислителів минулого, починаючи із Стародавньої Греції, в політичній і законодавчій практиці, починаючи з документа, який у нас прийнято позначати як Велику хартію вольностей, в міжнародно-правових актах, перш за все в Загальній декларації прав людини, Міжнародному пакті про економічні, соціальні і культурні права, Міжнародному пакті про громадянські та політичні права, Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, Статуті Ради Європи, діяльності європейських інституцій, в особливості Парламентської Асамблеї Ради Європи, Комітету Міністрів Ради Європи, Європейського Суду з прав людини, Європейського союзу, діяльності неурядових організацій, зокрема Міжнародної комісії юристів. Узагальнене викладення цього світового історичного досвіду міститься в фундаментальній роботі С. П. Головатого «Верховенство права»[500].

2. Оскільки чинні законодавчі акти лише фрагментарно розкривають зміст принципу верховенства права та не встановлюють його юридичне значення, слід звернутись до практики Конституційного Суду України. Конституційний Суд звертався до питання про зміст принципу верховенства права при вирішенні справи про призначення більш м’якого покарання[501]. При вирішенні іншої справи Конституційний Суд посилався на це своє тлумачення принципу верховенства права, підтвердивши цим самим значення наданого раніше тлумачення змісту принципу верховенства права[502].

Ось як визначається зміст принципу верховенства права Конституційним Судом у п. 4.1 рішення у справі про призначення судом більш м’якого покарання: «Верховенство права — це панування права в суспільстві. Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, зокрема у закони, які за своїм змістом мають бути проникнуті передусім ідеями соціальної справедливості, свободи, рівності тощо. Одним з проявів верховенства права є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема норми моралі, традиції, звичаї тощо, які легітимовані суспільством і зумовлені історично досягнутим культурним рівнем суспільства. Всі ці елементи права об’єднуються якістю, що відповідає ідеології справедливості, ідеї права, яка значною мірою дістала відображення в Конституції України.

Таке розуміння права не дає підстав для його ототожнення із законом, який іноді може бути й несправедливим, у тому числі обмежувати свободу та рівність особи. Справедливість — одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Зазвичай справедливість розглядають як властивість права, виражену, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню.

У сфері реалізації права справедливість проявляється, зокрема, у рівності всіх перед законом, відповідності злочину і покарання, цілях законодавця і засобах, що обираються для їх досягнення.

Окремим виявом справедливості є питання відповідності покарання вчиненому злочину; категорія справедливості передбачає, що покарання за злочин повинно бути домірним злочину. Справедливе застосування норм права — є передусім недискримінаційний підхід, неупередженість. Це означає не тільки те, що передбачений законом склад злочину та рамки покарання відповідатимуть один одному, а й те, що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного. Адекватність покарання ступеню тяжкості злочину випливає з принципу правової держави, із суті конституційних прав та свобод людини і громадянина, зокрема права на свободу, які не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України».

Сформульована Конституційним Судом правова позиція потребує ретельного аналізу, дискусії в професійному середовищі. Воно не повинне сприйматись як догма уже хоч би тому, що ідея верховенства права значною мірою є новою для вітчизняної правової думки, що цю ідею треба добре осмислити, а не просто вивчити.

Конституційний Суд у цитованому рішенні правильно підійшов до аналізу принципу верховенства права від прав людини. У цитованому пункті рішення перед наведеною вище цитатою зазначається на таке: «Україна є правовою державою (стаття 1 Конституції України). Відповідно до Основного Закону України людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю (частина перша статті 3); права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3); права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними (стаття 21); кожен має право на повагу до його гідності (частина перша статті 28); права і свободи людини і громадянина захищаються судом (частина перша статті 55); однією з основних засад судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом (пункт 2 частини третьої статті 129)»[503].

Але це положення в рішенні Конституційного Суду виведене за межі принципу верховенства права. У такий спосіб подальше розкриття змісту принципу верховенства права втрачає предмет. Йдеться про панування права, але не зазначено, що ж воно собою являє. Йдеться про втілення в правотворчу і правозастосовну практику права, але знову не зазначається на те, що ж конкретно треба втілювати в цю