Козацькі війни К. Косинського та С. Наливайка. 1591-1596 - С. Леп'явко
На захист козаків знову виступив біскуп Верещинський. Він писав канцлерові Замойському про те, що на Київщині зібралося близько двадцяти тисяч козаків. Вони завдають шкоду, тож необхідно використати їх в інтересах держави. Верещинський пропонував вивести козаків на Задніпров'я, а звідти – відрядити в похід проти татар чи проти Московїї. На його думку, так козаки відробили б «той хліб», якого «заживали» протягом зими. Похід у Крим Верещинський пропонував перетворити на загальний хрестовий похід проти мусульман і був готовий його очолити. Цікаво, що Верещинський навіть склав лист-універсал, який міг би передати козакам представник Папи Римського. У проекті універсалу єпископ зокрема писав: «Вже маємо не найгірший початок війська козацького у князівстві Київському… людей таких, які розуміються на справах рицарських…» Верещинський хвалить козаків за їхні військові здібності й уміння боротися з ворогами християнства. І такі компліменти він говорив тоді, коли козаків визнали ворогами короля й урядові війська вели проти них бойові дії. Очевидно, Верещинський був настільки переконаний у своїй правоті, що навіть не зважав на можливе невдоволення ним з боку офіційної влади.
Однак відчайдушні спроби Верещинського зупинити подальше кровопролиття й захистити любе його серцю козацтво виявилися марними. Жолкевський зробив перерву для перепочинку та поповнення сил. До нього у Вінницю й Пиків прибували дедалі нові роти. Щоб тримати козаків у постійній напрузі, Жолкевський відрядив до них князя Кирика Ружинського з п'ятьма сотнями жовнірів. Замолоду Ружинський козакував, а з його роду походили відомі козацькі ватажки. Князь, однак, мав земельні володіння на Київщині, у яких «гостювали» козаки, що й розлютило його. Тепер він був лютим ворогом козацтва. Ружинський напав на козаків, котрі стояли в його маєтку, у Паволочі, і стратив п'ятдесят полонених вояків. Ця жорстока розправа викликала невдоволення навіть у Жолкевського. Гетьман шкодував про загиблих і писав, що «беріг свої руки від їхньої крові», крім тих, хто був убитий у бою. Жолкевський був професійним військовим і не мав схильності до невиправданих жорстоких дій.
Решта козаків, які зазнали поразки в Паволочі, вирушила до Києва. Там козацькі поводирі вирішили послати проти Ружинського полк Саська. Той дійшов майже до Паволочі, але довідався, що Ружинський має коронних жовнірів, і повернув до Фастова, а потім до Василькова. Ружинський кинувся навздогін. Відбувся бій жовнірів із ар'єргардом Саськового полку, після чого Ружинський відступив до Білої Церкви, до якої йшов Жолкевський.
Повільно пересуваючись поганими весняними дорогами, Жолкевський продовжував вести дипломатичну гру. Кожному з козацьких полковників він надсилав листи з компліментами й пропозиціями переговорів. Жолкевський писав, що серед козаків є «сила людей рицарських», здатних служити королю, однак через «злих людей», які долучилися до козацтва, зараз така служба неможлива. Знов і знов Жолкевський пропонував позбавитися «злих людей», а вже потім розв'язувати питання подальших стосунків з урядом. Він пропонував відрядити до Білої Церкви кількох старшин для переговорів.
Козацьке військо на чолі з Шаулою вийшло з Києва й 2 квітня було вже біля Білої Церкви. Козаки хотіли помститися Ружинському, але, можливо, готувались і до переговорів з Жолкевським. Із півдня до міста підійшов і Наливайко. Уперше після молдавських походів відокремлені козацькі загони знову об'єдналися. У місті стояв Ружинський із польськими й угорськими ротами, а Жолкевський зі своїм військом був від нього на відстані чотирьох миль. Невідомо, як би далі розгорталися події, якби Ружинський повівся мирно. Імовірно, як це неодноразово траплялося згодом, відбулися б переговори і вдалося б уникнути кровопролиття. Принаймні обидві сторони були готові до цього, а Жолкевський навіть просив пораду в короля щодо подальших дій у разі такого розвитку подій.
Однак уночі 3 квітня Ружинський напав на козацький табір. Козаки залишили табір і з боєм відступили, переслідувані Ружинським. Насправді, як виявилося згодом, для запального князя табір слугував приманкою. Поки він захоплював табір і переслідував козаків, наливайківці зайшли в місто через інші ворота. Там вони розправилися з угорськими найманцями, вийшли з міста й знову захопили власний табір, але вже в тилу Ружинського. Ситуація для Ружинського була майже безнадійною, однак досвідчений князь не розгубився, зміг потрапити до замку й урятуватися.
На шум бою прийшов Жолкевський, і козаки стали відступати. Жовнірські роти наздогнали їх за милю від Білої Церкви. Оточені в п'ять рядів возами, козаки відступали табором, маючи понад двадцять гармат.
Розташування захисних лав табором було серйозною перешкодою для нападників. Особливу роль у тактиці його оборони відігравали вози. Під час переміщення табору вони рухалися впритул один за одним, а в разі загрози атаки коней забирали всередину, вози зв'язували між собою, викладали на них зброю і відстрілювалися. Якщо вози стояли в кілька рядів, вони ставали хоч і тимчасовим, але серйозним укріпленням. Тактика бою табором була відома не лише серед козаків. Її широко використовувала європейська піхота. У Німеччині такі ж табори були відомі під назвою «вагенбурги». Однак козацтво прославилося вмілим застосуванням таборів у різноманітних умовах.
Маючи таку перепону, Жолкевський довго не наважувався напасти й цілий день ішов слідом за табором. Лише надвечір, в урочищі Гострий Камінь він віддав наказ про атаку. Польське військо наступало на козаків зусібіч, але не змогло зробити головного – розірвати ряди возів, які формували табір. Польський хроніст Рейнольд Гейденштейн писав: «Козаки добре боронились гарматою і ручною зброєю, полягавши під возами, густо стріляли, коні у возах падали, однак ланцюга табору не можна було розірвати». Зазнавши значних утрат, польське військо відступило. Хроніст Бєльський написав про наслідки цього бою: «Наших побито». За його даними, у польському війську загинуло кілька сотень чоловік. Великих утрат зазнали й козаки. У них загинув полковник Сасько, а гетьман Шаула був важко поранений.
Жолкевський відійшов до Білої Церкви, а козаки рушили до Дніпра, де переправилися поблизу Трипілля й зупинилися в Переяславі. Козацькі залоги стояли вздовж Дніпра, щоб перешкодити переправі польського війська. У збройному конфлікті знову настала перерва, що тривала понад місяць.
Урядова сторона конфлікту повністю скористалася з отриманого часу. У Варшаві вжили відповідних організаційних заходів.
