Князі і гетьмани усієї Русі. «Через шаблю маєм право». Злети і падіння козацької держави 1648—1783 років - Віктор Миколайович Горобець
У ніч з 19 на 20-е до козацького табору врешті підоспіла піхота, яку до світанку Хмельницький встиг переправити через річку Стир і прилеглі до неї болота. Після цього Богдан уже міг кинути в бій понад сто тисяч вояцтва! Утім, у п'ятницю 20 червня битва розпочалася лише пополудні, оскільки зранку над полем стояв надзвичайно густий туман, який унеможливлював будь-яку координацію військового маневрування. Водночас, туман, який заважав розпочати битву від світання, надав час для продуманого вишиковування наявних сил. Отож у горнило протистояння було кинуто й кінноту, і піхоту, і вдало використано артилерію. Зайнявши своїми полками центр і правий фланг, український гетьман віддав лівий фланг татарам. Окремі татарські загони підсилювали й козацьку кінноту. У центрі своєї побудови, на узвишші, Хмельницький наказав спорудити укріплений табір із сполученими між собою ланцюгами возами.
Не менш ретельно підготувалися до майбутньої січі й коронні жовніри. Досвідчений артилерист, генерал Зиґмунд Пшиємський вишикував королівську армату таким чином, що під її обстріл потрапляли і центр, і лівий і правий фланги ворога. Там же, у центрі бойового шикування, були поставлені піхотні полки під командою князя Богуслава Радзивілла та генерал-майора Кшиштофа Хубальда, кінні хоругви списоносців і рейтар, хоругви шляхетського ополчення. Командування центральним угрупуванням військ взяв на себе особисто Ян II Казимир. На правому фланзі під командуванням коронного гетьмана Миколая Потоцького було зосереджено основну частину посполитого рушення, а також регулярні полки Лянцкоронського, Любомирського, Конєцпольського і Сапєги. Лівий фланг теоретично було віддано під командування польного гетьмана Мартина Калиновського, і він міг диспонувати полками Яреми Вишневецького й Станіслава Потоцького, а також частиною посполитого рушення. Фактично ж, як переконують результати досліджень польських істориків, лівим крилом королівської армії командував войовничий князь Ярема Вишневецький, і це значною мірою визначало активність цієї частини війська в ході битви, що розгорілася невдовзі.
Отож, коли близько десятої години ранку туман над Берестечком розвіявся, перед учасниками цієї кампанії постала справді грандіозна і смертельно велична панорама майбутньої битви, вціліти в якій могло пощастити небагатьом. І коли туман розвіявся остаточно, зіткнення справді було настільки потужним і безпощадним, що, за свідченням польського учасника, півгодини все було «у вогні, не можна було нічого чути, лише гук... з ручної стрільби і гармат, так що ми вже думали, що звідтіля ніхто живим не повернеться». Хоча спочатку битви сторони начебто якось знехотя в неї вступали, кожна сторона намагалася виманити супротивника на себе, аби порушити його бойове шикування й тим самим отримати тактичну перевагу. Козацькі і татарські гарцівники всіляко намагалися вибити зі стану спокою своїх опонентів, але король суворо заборонив реагувати на будь-які провокації. Так тривало майже до четвертої години дня, і в оточенні Яна II Казимира навіть велися розмови про те, аби перенести бій на наступний день. Але саме в цей час не витримали нерви князя Вишневецького, котрий через свого гінця висунув вимогу про дозвіл на атакування ворога. Король не став перечити, і битва почалася атакою лівим флангом, де воєвода руський з нелюдською відвагою кинувся на козаків. Слідом за полками, що були під командою Вишневецького, у бій втягнулися й інші частини.
Справді, ініціатива в ході бою декілька разів переходила від однієї сторони до іншої. На полі бою множились гори трупів. Утім 20 червня до перемоги були все ж трохи ближчими коронні жовніри, а не козаки. Кинуті королем в атаку по центру підрозділи німецької піхоти та рейтар, маючи за собою потужну вогневу підтримку королівської артилерії, почали продавлювати козацький центр оборони. Заклики Хмельницького про допомогу, адресовані кримському хану, результатів не давали. Окремі джерела вказують на те, що начебто Хмельницький в цей час примчав до ставки хана, докоряючи йому за ненадання козакам дієвої допомоги. Іслам Ґерай же якось непереконливо пояснив свою пасивну поведінку наближенням байраму — важливого релігійного свята мусульман.
Ось на такому тлі й сталася подія, що, як виявиться уже згодом, стане кульмінаційним моментом літньої кампанії 1651 р. Як оповідатиме вже згодом великий литовський канцлер Альбрихт Радзивілл, «один з наших, помітивши під лісом велику білу хоругву, сказав, що там перебуває хан, і порадив королеві випалити туди із зарядженої гармати. Так і вчинили, і якийсь знатний татарин, що стояв поблизу хана, від гарматного залпу впав з коня. Увесь той величезний натовп варварів повернувся і кинувся до втечі, так що наша кіннота, коли варвари в паніці втікали, ледве могла досягнути їх зброєю». За іншими відомостями, по ханському намету начебто було випущено декілька гарматних ядер. Одним з них було поранено в ногу самого Іслама III Ґерая, іншими — вбито нуреддина Крима Ґерая та поранено ще ряд татарських мурз. Усе це разом нібито й спровокувало віддачу ханом наказу про вихід Орди з бою.
Утім переконливіше виглядають твердження тих істориків, які доводять, що розповідь про поранення хана та значні людські жертви серед його оточення є не більше як гарним міфом, покликаним прикрити ганебну реальність. Насправді ж, у напрямку кримського правителя 20 червня було прицільно випущено лише одне ядро, яким було вбито ханського прапороносця та обкурено самого Іслама III Ґерая. І цього виявилося досить, аби хан панічно кинувся на пагорб, а звідти — у напрямку Вишнівця. Слідом за ханом розпочалася втеча всіх його підданих. До рук поляків потрапив обоз хана, у тому числі ханський намет, бунчуки більшості чамбулів, дорогі тканини та коштовності.
Оголення в результаті втечі Орди лівого флангу оборони поставило козацьку армію в катастрофічне становище. Аби переконати хана повернутися під Берестечко навздогін йому кинувся Хмельницький з кількома старшинами. Але хан не лише не прийшов на допомогу своїм союзникам, а й, захопивши із собою гетьмана, почав відходити на південь. Щоправда, за деякими відомостями, Хмельницькому таки вдалося вмовити Іслама III Ґерая повернути Орду на поле бою. Різняться лише деталі цієї справи. За однією версією, хан був готовий повернути все татарське військо під
