Чорнобиль. Історія ядерної катастрофи - Сергій Миколайович Поганий
Пояснень причини аварії Віталій Борець ніколи не отримував. Більше того, він узагалі не мав доступу до інформації щодо цього грандіозного недоліку в конструкції реактора. Усі дані засекретили, але жодних суттєвих змін у проектуванні РБМК конструктори не внесли. Натомість експерти видали інструкції про те, що саме потрібно поліпшити у структурі керуючих стержнів, ніяк не пояснивши, навіщо це має бути зроблено. Їхні інструкції не могли не знайти свого відображення в рекомендаціях комісії, яка інспектувала 4-й енергоблок Чорнобильської АЕС, хоча мало хто розумів — питання стержнів було абсолютно критичним. Уроків ленінградської аварії не засвоїли. Безперечно, існувало безліч варіантів поліпшення роботи реактора, але, як наголошувалося, основним завдання персоналу станції є виробництво енергії, а не розробка нових реакторів чи модифікація вже винайдених. Ремонт зачекає.
У КДБ не зводили очей з ЧАЕС і, загалом, були задоволені станом двох нових енергоблоків. Агенти комітету, відслідковуючи прогрес у будівництві, вважали: 3-й і 4 блоки були безпечнішими, ніж 1-й і 2-й. А станом на 1984 рік комітет зробив висновок: незважаючи на серйозні проблеми з безпекою на атомній електростанції, ситуація виправилася. Так, 1982 року на трьох енергоблоках було зафіксовано 16 поломок обладнання і три аварії, але вже за перші дев’ять місяців 1984-го сталося лише 10 поломок без серйозних аварій.
Судячи з усього, ні Віталій Борець, ні будь-хто інший, готуючись до випробування на 4-му реакторі, не мали підстав згадувати про ленінградський інцидент. Борець виконав усе, що йому доручили: інженер зібрав інформацію відносно всіх пропонованих експериментів і склав відповідний графік, який передав групі спеціалістів, відповідальній за підготовку до зупинки 4-го реактора. Повну зупинку Борець пропонував розпочати в четвер, 24 квітня, о 22 годині; після цього повний експеримент, включаючи моделювання відмови реактора, мали завершити в п’ятницю, 25 квітня, о 13 годині.
Відповідальна група, втім, заявила, що випробування має завершитись о 10-й ранку, адже в іншому разі рівень радіоактивності в реакторі знизиться до недопустимих рівнів. Заперечень не було. Микола Фомін, головний інженер, підписав усі потрібні документи. Згодом він згадував: спочатку відключення планували на 23 квітня, але все ж вирішили провести у вихідні. Свою програму на затвердження представниками Міністерства енергетики та електрифікації та виробниками реакторів адміністрація станції так і не подала, — це хоч і передбачалося інструкцією, та на практиці виконувалося рідко. Останній квітневий вікенд Чорнобильська АЕС мала зустріти успішним відключенням 4-го енергоблока.
*
Підготовку до зупинки 4-го реактора розпочали не увечері 24 квітня, як це пропонував Борець, а рано-вранці 25 квітня, коли заступила нова зміна операторів. До 4:48 ранку рівень потужності було зменшено удвічі і стабілізовано на позначці 1600 МВт.
Процедуру зупинки продовжив Ігор Казачков, начальник ранкової зміни 4-го енергоблока, який заступив на роботу о 8:00 ранку. Казачков, якому було вже трохи за 30 років, вважався одним із найдосвідченіших начальників зміни на ЧАЕС. Приїхавши на роботу в Прип’ять 1974 року (незабаром після закінчення Одеського політехнічного інституту), він швидко дослужився до своєї нинішньої посади. У грудні 1985 року регіональне видання навіть опублікувало матеріал про Казачкова, додавши його фотографію. Одягнений у білу шапочку і халат, у модних окулярах і з бородою-еспаньйолкою, Казачков стояв біля екрана в пультовому приміщенні станції. Він здавався вдумливими молодим чоловіком, а в газетній замітці високо оцінювали його «виняткову скрупульозність і трудову дисципліну».
Від нічної зміни Казачков отримав реактор, у якому майже всі керуючі Стержні були вставлені в активну зону задля зниження інтенсивності ядерної реакції. Невикористаними залишалися менше ніж п’ятнадцять стержнів, — вони й перебували в розпорядженні Казачкова для регулювання роботи реактора. Інструкції виробника наголошували на необхідності зупинки саме за такої кількості, однак ані персонал нічної зміни, ані сам Казачков процедуру відключення не починали. Таке рішення елементарно стало б порушенням програми, наданої їм керівництвом: випробування турбіни реактора, як і інші численні тести і замірювання, ще не провели. Утім, що більш важливо: за винятком надзвичайної ситуації, реактор можна було зупинити і відключити від енергомережі тільки з дозволу керівництва атомної електростанції, яке, зі свого боку, потребували офіційного підтвердження від інспектора енергомережі в Києві.
Пізніше Казачков зауважував: «Чому ні я, ні мої колеги не зупинили реактор, коли кількість керуючих стержнів [маються на увазі стержні, ще не опущені в активну зону] скоротилася? Тому що ніхто з нас навіть уявити не міг, що це може спричинити ядерну аварію. Ми знали, що це [відтягування] було заборонено [виробником], однак не задумувались [про це]. Водночас якби я зупинив реактор, я б точно отримав прочухана. Зрештою, ми виконували план». На питання, якими б могли бути наслідки зупинки реактора, Казачков відповідав: «Думаю, мене б звільнили. Так, вони б точно мене звільнили. Не за це, звісно. Але вони б знайшли причину. Ніхто з нас не вважав цей конкретний параметр — число стержнів — вагомим».
Таким чином, не особливо стурбований недостатньою кількістю незадіяних стержнів, Казачков продовжував виконувати ухвалену програму і готувався до випробування, відключивши систему аварійного водопостачання реактора. Процедура зупинки реактора повинна була тривати лише кілька годин, а тому Казачков вважав, що ймовірність відмови системи аварійного водопостачання еквівалентна ймовірності падіння з неба літака комусь на голову. Відключення аварійної системи водопостачання — тривалий і складний процес, під час якого оператори мали закручувати клапани величезних труб вручну. На все про все пішло 40–45 хвилин, а над кожним клапаном працювали команди з двох-трьох чоловік. Систему відключили близько 14 години. Зміна мала ще 15–20 хвилин до старту фактичної зупинки реактора, проте невдовзі надійшов дзвінок від адміністрації станції — там хотіли, щоб реактор продовжував залишатися на зафіксованому рівні потужності в 1600 МВт. Зупинка і випробування, яке планували провести на рівні потужності в 700 МВт, довелося відкласти.
Плани ж адміністрації змінилися після дзвінка, отриманого з офісу управління, відповідального за розподіл і споживання електроенергії, що вироблялася на ЧАЕС, у Київській області. Фактично вони були єдиним замовником послуг Чорнобильської атомної електростанції. Якщо тільки на
