Науково-практичний коментар Земельного кодексу України - О. М. Мірошниченко
Правове регулювання агрохімічної паспортизації як складової моніторингу здійснюється Указом Президента України "Про суцільну агрохімічну паспортизацію земель сільськогосподарського призначення" від 02.12.1995 №118/95, а також наказом Міністерства сільського господарства та продовольства України від 30.11.1993 №321, яким затверджено агрохімічний паспорт поля, земельної ділянки.
Забезпечення моніторингу зрошуваних та осушуваних земель здійснюють органи водного господарства (ст. 16 ЗУ "Про меліорацію земель").
Метрологічне забезпечення, методи проведення досліджень та відібрання проб для проведення моніторингу визначаються вимогами групи стандартів колишнього СРСР "Охрана природи. Почв та ДСТУ групи "Ґрунти" (див. коментар до ст. 165 ЗКУ).
До частини другої. Проведення моніторингу земель здійснюється у такому порядку (п. 3.1. Положення про моніторинг земель", затвердженого ПКМ від 20.08.1993 №661):
виконання спеціальних зйомок на місцевості і обстежень земель;
виявлення негативних факторів, вплив яких потребує здійснення контролю;
оцінка, прогноз, запобігання впливу негативних процесів.
Варто зауважити, що моніторинг передбачає продовжувану, періодичну діяльність. Таким чином, стан земельного фонду має оцінюватися шляхом аналізу ряду проведених спостережень і порівняння одержаних показників.
До частини третьої. Державна система моніторингу довкілля - це "система спостережень, збирання, оброблення, передавання, збереження та аналізу інформації про стан довкілля, прогнозування його змін і розроблення науково-обґрунтованих рекомендацій для прийняття рішень про запобігання негативним змінам стану довкілля та дотримання вимог екологічної безпеки" (п. 1 Положення про державну систему моніторингу довкілля, затвердженого ПКМ від 30.03.1998 №391).
На органи земельних ресурсів покладена функція моніторингу "грунтів і ландшафтів (вміст забруднюючих речовин, проявів ерозійних та інших екзогенних процесів, просторового забруднення земель об'єктами промислового і сільськогосподарського виробництва); рослинного покриву земель (видовий склад, показники розвитку та ураження рослин); зрошуваних і осушених земель (вторинне підтоплення і засолення тощо); берегових ліній річок, морів, озер, водосховищ, лиманів, заток, гідротехнічних споруд (динаміка змін, ушкодження земельних ресурсів)" (п. 8 Положення про державну систему моніторингу довкілля).
Оскільки функціонування системи моніторингу довкілля передбачає здійснення комплексу узгоджених дій державними органами, що відповідають за моніторинг певних елементів довкілля, то, зокрема, на органи земельних ресурсів покладено обов'язок надання усім заінтересованим суб'єктам системи моніторингу інформації про стан земельного фонду, структуру землекористування, трансформацію земель, заходи щодо запобігання негативним процесам і ліквідації їх наслідків.
До частини четвертої. Залежно від мети спостережень та ступеня охоплення територій п. 2 Положення про моніторинг земель, затвердженого ПКМ від 20.08.1993 №661 виділяє такі види моніторингу земель:
національний - на всіх землях у межах території України;
регіональний - на територіях, що характеризуються єдністю фізико-географічних, екологічних та економічних умов;
локальний - на окремих земельних ділянках та в окремих частинах (елементарних структурах) ландшафтно-екологічних комплексів.
Інформація, одержана під час локальних, регіональних та національних спостережень за станом земель, узагальнюється по районах, містах, областях, Автономній Республіці Крим, а також по окремих природних комплексах і відповідно до ПКМ "Про затвердження положення про моніторинг земель" від 20.08.1993 №661 має передаватись в пункти збору автоматизованої інформаційної системи обласних органів земельних ресурсів. За результатами оцінки стану земель мають складатись звіти, прогнози та рекомендації, що подаються до місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування та Держкомзему України для вжиття заходів до запобігання і ліквідації наслідків негативних процесів.
До частини п'ятої. Ведення моніторингу покладене на Держкомзем та Мінприроди як спеціально уповноважені органи з питань земельних ресурсів та з питань екології та природних ресурсів відповідно. Наявність таких функцій опосередкована повноваженнями, закріпленими постановами KM України "Про затвердження Положення про Державний комітет України із земельних ресурсів" від 19.03.2008 №224 та "Про затвердження Положення про Міністерство охорони навколишнього природного середовища України" від 02.11.2006 №1524.
До частини шостої. Положення коментованої норми продубльовано у ст. 13 ЗУ "Про охорону земель". Хоча порядок ведення моніторингу земель на сьогодні визначається постановами KM України "Про затвердження положення про моніторинг земель" від 20.08.1993 №661, "Про Положення про державну систему моніторингу довкілля" від 30.03.1998 №391, ці акти не є прийнятими у формальній відповідності та на виконання ст. 191 ЗКУ По-перше, вони були прийняті до набрання чинності ЗКУ 2001 p., а по-друге - не враховують зміни у системі органів виконавчої влади з питань земельних ресурсів. Вважаємо, що вони можуть застосовуватись у частині, що не суперечить ЗКУ відповідно до п. З Розділу IX "Прикінцеві положення" ЗКУ. При застосуванні норм даних постанов слід також враховувати факт реорганізацій Держкомзему України (див. коментар до ст. 15) та наказ Держкомзему України "Про затвердження Положень про територіальні органи земельних ресурсів" від 17.06.2008 №123.
Стаття 192. Завдання моніторингу земель
Основними завданнями моніторингу земель є прогноз еколого-економічних наслідків деградації земельних ділянок з метою запобігання або усунення дії негативних процесів.
Ведучи мову про "завдання" (в множині), законодавець чомусь навів лише одне завдання - прогноз наслідків деградації земельних ділянок.
Деградацією є погіршення властивостей, якостей земель внаслідок негативних явищ природного чи техногенного характеру.
На наш погляд, завдання моніторингу полягають також у прогнозуванні самих негативних явищ, що можуть спричинити деградацію земель внаслідок водної чи вітрової ерозії, підтоплення, висушення, зсувів, вторинного засолення, закислення, заболочення, ущільнення ґрунтів, забруднення земель промисловими відходами та хімічними речовинами тощо.
Необхідність здійснення відповідного прогнозування підкреслювалася у ряді загальнодержавних (національних) та регіональних програм, зокрема, в Загальнодержавній програмі розвитку водного господарства, затвердженій ЗУ від 17.01.2002, Комплексній програмі захисту від шкідливої дії вод сільських населених пунктів та сільськогосподарських угідь в Україні у 2001-2005 роках та прогнозом до