Українська література » Наука, Освіта » Орієнталізм - Едвард Ваді Саїд

Орієнталізм - Едвард Ваді Саїд

Читаємо онлайн Орієнталізм - Едвард Ваді Саїд
31 відсоток були актами кровної помсти»); що коли із західного погляду «найрозумнішим для арабів було б замиритися... то араби сприймають цю ситуацію зовсім інакше, такого роду оцінка для них неприйнятна, бо об’єктивність не є цінністю в системі арабського світогляду».

Ґлідден провадить — що далі, то з більшим ентузіазмом: «Ні для кого не таємниця, що в той час, як система арабського світогляду вимагає абсолютної солідарності всередині групи, вона разом з тим заохочує своїх членів до своєрідного суперництва, яке виявляє руйнівний ефект на цю ж таки солідарність»; у арабському суспільстві «важить тільки успіх» і «мета виправдовує засоби»; араби «природно» живуть у світі, який «позначений тривогою, вираженою в узагальнених формах підозри та недовіри, спричинених неясною ворожнечею, яка мовби витає над ними в повітрі»; «мистецтво викручуватися дуже розвинуте в житті арабів, як і в самому ісламі»; потреба арабів у помсті переважує все, в протилежному випадку араб почувався б покритим «ганьбою, що руйнує його «ego». Таким чином, якщо «люди західного світу поміщають мир дуже високо на шкалі цінностей» і якщо «ми маємо високо розвинуту свідомість цінності часу», то все не так у арабів. «Насправді, — повідомляють нам, — в арабському племінному суспільстві (звідки постали арабські цінності) боротьба, а не мир завжди була нормальним станом речей, бо ж воєнні наскоки були однією з двох опор, на яких стояла їхня економіка». Мета цього вченого дослідження уявляється цілком очевидною: показати, що на західній і на східній шкалах цінностей «відносне розташування елементів зовсім різне» 17. QED .

Quod erat demonstrandum (латин.). («Що й треба було довести»). {70}

Це вже апогей орієнталістської самовпевненості. Кожен загальник подається тут як самоочевидна істина; фактично всі ознаки зі списку орієнтальних характеристик витлумачуються в термінах поведінки орієнталів у реальному світі. З одного боку стоять люди західного світу, а з другого — араби-орієнтали; перші (без якогось визначеного порядку) — це люди раціонально-мислячі, мирні, волелюбні, логічні, спроможні плекати справжні цінності, позбавлені природженої підозріливості; другі не мають жодної з цих ознак. З якого колективного й водночас партикуляризованого погляду на Схід виникли всі ці твердження? Які спеціалізовані професії, які уявні тиски, які інституції та традиції, які культурні сили продукують таку подібність у описах Сходу, що її ми знаходимо в Кромера, Бальфура та в наших сучасних державних діячів?

II

УЯВНА ГЕОГРАФІЯ ТА ЯК ВОНА ПОДАЄТЬСЯ: ОРІЄНТАЛІЗАЦІЯ ОРІЄНТАЛА

Строго кажучи, орієнталізм — це галузь наукового знання. Вважається, що на християнському Заході орієнталізм розпочав своє формальне існування після того, як на Віденському церковному соборі в 1312 р. було вирішено заснувати цілу низку кафедр «арабської, грецької, гебрейської та сирійської мов у Парижі, Оксфорді, Болоньї, Авіньйоні та Саламанці» 18. Проте будь-яка розповідь про орієнталізм має брати до уваги не тільки професійного орієнталіста та його працю, а й саме поняття наукової галузі, що ґрунтується на географічному, культурному, лінґвістичному та етнічному утворенні, яке ми називаємо Сходом. Галузі, звичайно, створюються. Вони набувають зв’язності та цілісності в часі, тому що вчені, кожен по-своєму, зосереджують свої зусилля на розв’язанні проблем, які, на загальну думку, можна об’єднати в одну тему. Проте не випадає сумніватися в тому, що будь-яка наукова галузь рідко піддається точному визначенню, хай навіть люди, котрі її розробляють — це, як {71} правило, вчені, професори, експерти та ін., — і намагаються його дати. Крім того, галузь науки може так цілковито змінюватися, навіть у таких найтрадиційніших дисциплінах, як філологія, історія або теологія, що точне визначення предмета стає майже неможливим. Це, безперечно, стосується й орієнталізму — і то з кількох цікавих причин.

Говорити про наукову спеціалізацію орієнталізму як про галузь «географії» навряд чи варто, оскільки ніхто неспроможний уявити собі симетричну галузь, що називалася б «оксиденталізмом». Уявляється досить-таки очевидним, що орієнталізм має специфічні, можна навіть сказати, ексцентричні характеристики. Бо хоча чимало наукових дисциплін і розглядають свій матеріал — скажімо, гуманітарний — з чітко визначеної позиції (так історик дивиться на людську минувшину з якоїсь вигідної точки, розташованої в сучасності), не існує реальної аналогії для того, щоб стати на фіксовану, більш або менш узагальнену, географічну позицію щодо широкого розмаїття суспільних, лінґвістичних, політичних та історичних реалій. Класицист, романіст чи навіть американіст зосереджують свою увагу на відносно невеличкій частині світу, а не на добрій його половині. Бо ж орієнталізм — це наукова галузь із великими географічними амбіціями. Й оскільки орієнталісти традиційно займаються чимось орієнтальним (люди, що називають себе орієнталістами, визнають за свого колеґу як фахівця з ісламського права, так і експерта з китайських діалектів або з індуїстських релігій), ми повинні погодитися з тим, що величезні, майже неосяжні розміри та майже невичерпні можливості ділити галузь на підгалузі є однією з визначальних характеристик орієнталізму — характеристикою, що становить дивовижну єдність імперської невизначеності та точно визначених деталей.

Все це дозволяє описати орієнталізм як академічну дисципліну. «Ізм» у орієнталізмі засвідчує те, що це таки справді дисципліна, яка відрізняється від усіх інших. У своєму історичному розвитку як академічної дисципліни вона, як правило, розширювала межі свого предмета, замість вибірково звужувати їх. Орієнталісти доби Відродження, такі, як Ерпеній та Ґійом Постель, були переважно фахівцями з мов біблійних провінцій, хоча Постель {72} нахвалявся, що він спроможний перетнути всю Азію до самого Китаю, не маючи потреби в перекладачі. Загалом кажучи, аж до середини вісімнадцятого сторіччя орієнталісти були або фахівцями з Біблії, або дослідниками семітських мов, або експертами з ісламу, або, після того як єзуїти стали проникати в Китай та досліджувати його проблеми, синологами. Весь середній обшир Азії залишався академічно непідкореним орієнталістами, аж поки, уже в другій половині вісімнадцятого сторіччя, Анкетіль-Дюперрон та сер Вільям Джонс зуміли відкрити й донести до свідомості європейських учених надзвичайні багатства Авести й санскриту. На середину дев’ятнадцятого сторіччя орієнталізм уже був настільки неозорою скарбницею знання, наскільки можна собі уявити. Можна назвати два надзвичайно переконливі свідчення цього нового тріумфального еклектизму. Одне — це енциклопедичний опис орієнталізму приблизно від 1765-го до 1850 p., поданий Реймондом Швабом у його книжці «Орієнтальний ренесанс» («La Renaissance Orientale») 19. Зовсім окремо від наукових відкриттів у галузі орієнталістики, зроблених ученими професорами протягом цього періоду в Європі, тоді ж таки виникла справжня пошесть орієнтальних захоплень, яка не проминула жодного великого поета, есеїста чи філософа. Шваб відзначає, що захоплення всім «орієнтальним» ототожнювалося з аматорським або професійним захопленням усім азіатським, що сприймалося як чудовий синонім екзотичного,

Відгуки про книгу Орієнталізм - Едвард Ваді Саїд (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: