Теологічно-політичний трактат - Бенедикт Барух Спіноза

Розділ V. Про підстави, чому були встановлені релігійні обряди, і про віру в історичних оповідях, а саме: на яких підставах і кому вона необхідна

У попередньому розділі ми показали, що божественний закон, який робить людей істинно блаженними і навчає правдивого життя, є спільним для всіх людей. Ми навіть так його вивели з людської природи, що його слід вважати вродженим для людської душі і ніби записаним у ній. А оскільки релігійні обряди, принаймні ті, які згадуються у Старому Заповіті, були встановлені тільки для гебреїв і були так пристосовані до їхньої держави, що здебільшого могли виконуватися всім суспільством, а не окремою людиною, то немає сумніву, що вони не стосуються божественного закону, а отже, і нічого не дають для блаженства і доброчестя (virtutem). Вони стосуються лише обраності гебреїв, тобто (як це ми показали у третьому розділі) тільки тимчасового блаженства тіла і спокою держави. Внаслідок цього вони тільки за цілості їхньої держави й могли бути придатні. Отож, якщо вони у Старому Заповіті й стосуються закону божества, то це зроблено тільки тому, що вони були встановлені внаслідок одкровення чи на даних в одкровенні підставах. Та оскільки розумне обґрунтування, хай навіть і найвищою мірою поважне, не дуже цінується у звичайних теологів, то мені хочеться тут підкріпити тільки щойно сказане авторитетом Письма, а потім для більшої ясності показати, на якій підставі і яким чином релігійні обряди сприяли зміцненню і збереженню держави юдеїв. Ісая вчить щонайясніше, що божественний Закон, який прийнято як абсолютний, означає той універсальний закон, який полягає в істинному способі життя, а не в релігійних обрядах.

Справді, у главі 1:10 пророк закликає свій народ вислухати від нього божественний Закон. Із нього він спочатку виключає всі роди жертвоприношень і всі свята, а потім навчає самого Закону (дивись вірші 16, 17) і викладає його коротко, а саме: в чистоті духу, благочестя (virtutis) або в набутті доброчестя, і, нарешті, у вияві допомоги вбогому. Не менш чітке свідчення міститься і в Псалмі 40 (вірші 7, 9). Тут Псалмоспівець звертається до Бога: «Жертви й приношення ти не схотів, ти розкрив мені вуха, цілопалення й жертви покутної ти не жадав... Твою волю чинити, мій Боже, я хочу, і Закон твій — у мене в серці». Отож він називає Божим Законом тільки той закон, який написаний у серці або в душі. Він виключає з нього релігійні обряди, бо вони добрі не за своєю природою, а тільки внаслідок установлення, і, таким чином, вони не записані в душах. Крім того, є ще інші місця в Письмі, які засвідчують те саме. Але достатньо і цих двох, наведених мною. А що релігійні обряди анітрохи не сприяють блаженству, але стосуються тільки тимчасового добробуту держави, — це так само ясно із самого Письма. Воно за релігійні обряди обіцяє лише вигоди й тілесні задоволення, блаженство (beatitudo) ж — тільки за універсальний божественний Закон. Адже у п’яти книгах, званих зазвичай Мойсеєвими, нічого іншого, як ми вище сказали, не обіцяно, крім цього тимчасового щастя (felicitas), тобто почестей чи слави, перемог, багатств, задоволень і здоров’я, і хоч ті п’ять книг, крім релігійних обрядів, містять у собі багато моральних приписів, однак останні не викладаються у «П’ятикнижжі» як моральні правила, спільні для всіх людей, але як заповіді, вельми пристосовані до розуміння і характеру тільки гебрейського народу, тому вони передбачають користь лише одної держави. Наприклад, Мойсей не вчить юдеїв не вбивати і не красти, як учитель і пророк, але наказує це як законодавець і володар. Він-бо не підкріплює правил доказами розуму, але приєднує до наказів покару, котра, як досвід достатньо потвердив, може й повинна змінюватися, зважаючи на вроджені особливості (ingenium) кожного народу.

Так само й заповідь не вдаватися до перелюбу стосується користі тільки суспільства і держави, тому що, якби вона мала навчити морального правила, яке передбачало б не лише користь для суспільства, а й душевний спокій і справжнє блаженство кожного, тоді вона містила б осуд не лише зовнішньої дії, але й самої злагоди душі, як це зробив Христос, який навчав тільки універсальних правил («Євагнеліє від Матвія», 5:28). З цієї причини Христос обіцяє нагороду духовну, а не тілесну, як Мойсей. Бо Христос був посланий, як я сказав, не заради збереження держави і встановлення законів, але тільки для навчання універсального Закону. Звідси легко зрозуміти, що Христос аж ніяк не скасував Мойсеєвого Закону, тому що Христос жодних нових законів не хотів уводити до суспільного життя і не дбав ні про що інше, крім як навчити моральних правил і відокремити їх від державних законів. Він це робив головним чином внаслідок невігластва фарисеїв, які думали, що той провадить блаженне життя, хто захищає закони держави або Мойсеїв Закон. Тим часом останній, як ми вже сказали, мав стосунок тільки до держави і служив не так навчанню гебреїв, як їхньому примусу.

Але повернімося до нашого наміру і наведемо інші місця Письма, в яких за [виконання] релігійних обрядів не обіцяно нічого, крім тілесних вигод, а блаженство обіцяно тільки за універсальний божественний Закон. Із пророків ніхто ясніше за Ісаю не навчав цього. Він у главі 58, після того як засудив лицемірство, звістує свободу й любов до себе самого і ближнього, обіцяючи за це таке: «Засяє тоді, мов досвітня зоря, твоє світло, і хутко шкірою рана твоя заросте, і твоя справедливість ходитиме перед тобою, а слава Господня сторожею задньою!» Потім він також радить відзначати [свято] суботи, за ревне дотримання якого він обіцяє таке: «Тоді в Господі розкошувати ти будеш, і він посадовить тебе на висотах землі та зробить, що будеш ти споживати спадщину Якова, батька твого, — бо уста Господні сказали оце!» [вірш 14]. Отож ми бачимо, що пророк обіцяє за свободу і любов здоровий розум (mentem) у здоровому тілі, а також і славу Божу після смерті. За релігійні ж обряди обіцяє тільки безпеку держави, блаженство й тілесне щастя. У Псалмах 15 і 24 нема жодної згадки про релігійні обряди, але тільки про моральні правила, бо в них мовиться лише про блаженство і тільки воно пропонується, хоч і переносно. Оскільки це безумовно, що там під горою Бога і його наметами та його перебуванням у них розуміються блаженство і спокій духу, а не Єрусалимська гора і не намет Мойсея. Адже ці місця ніким не були заселені й перебували в управлінні тільки тих, хто був із коліна Левія.

Далі, всі ті вислови Соломона, які я навів у попередньому розділі, також обіцяють справжнє блаженство тільки за дбання про розум і мудрість, тому, власне, що завдяки їй нарешті стане зрозумілим страх Божий і знайдено буде пізнання Бога. А що гебреї після зруйнування їхньої держави не зобов’язані виконувати релігійні обряди, це ясно із Єремії, який у тому місці, де він бачить і провіщає наступне спустошення міста, говорить: «Бо хто буде хвалитись, хай хвалиться тільки оцим: що він розуміє та знає мене, що я — то