Теологічно-політичний трактат - Бенедикт Барух Спіноза
У цій справі, я гадаю, і знак обрізання настільки сильний, що, на моє переконання, він один збереже цей народ навіки. Більше того, якби основи їхньої релігії не послабили їхній дух, я цілком був би певен, що вони колись за зручних обставин (людські справи вельми мінливі) знову відновлять свою державу і що Бог знову їх обере. Чудовий приклад цьому — китайці, які також свято зберігають якусь там косу на голові, чим виразно відрізняються від усіх інших. Вирізнившись таким чином, китайці зберегли себе впродовж стількох тисяч років, і за давністю вони далеко переважають всю решту народів. І вони не завжди мали державу, однак не раз відновлювали її після втрати і, без сумніву, знову відновлять, як тільки мужність татар20 почне слабнути внаслідок матеріальних розкошів і безтурботності. Нарешті, якби хтось захотів захищати положення, що юдеї внаслідок тієї і другої причини були обрані Богом навіки, то я не буду йому суперечити, якщо тільки він стверджує, що це обрання — тимчасове чи вічне, — оскільки воно належить тільки юдеям, стосується лише держави й тілесних вигод (бо тільки це може відрізняти один народ від іншого). Але стосовно розуму і справжнього благочестя жоден народ не відрізняється серед інших, і, певно, стосовно цих речей жодному народові Бог не надає переваги над іншим.
Розділ IV. Про божественний закон
Слово (nomen) «закон», взяте в абсолютному значенні, означає те, що змушує кожного індивіда (всіх чи кількох, належних до одного й того ж виду) діяти одним і тим же відомим і певним чином. А це залежить або від природної необхідності, або від людського припису. Закон, залежний від природної необхідності, є той, який необхідно випливає з самої природи або визначення речі. Закон же, залежний від людського припису і званий точніше правом, є той, який люди встановлюють для себе й інших, щоб безпечніше і зручніше жити, або з інших причин. Наприклад, те, що всі тіла, зіштовхуючись з іншими, меншими, втрачають у своєму русі стільки, скільки передають його іншим, є універсальним законом усіх тіл, що випливає з необхідності природи. Так само й те, що людина, коли згадує про якусь річ, відразу згадує й іншу, схожу на неї, чи від якої сама одержала сприйняття [разом з першою], є законом, який з необхідністю випливає з людської природи. А що люди поступаються своїм правом, яке вони мають від природи, або їх змушують поступатися ним, і що вони зобов’язуються жити відомим способом, то це залежить від людського бажання.
І хоч я безумовно припускаю, що все визначається для існування і дії згідно з універсальними законами природи відомим і певним чином, однак я кажу, що ці закони залежать від припису людей. 1) Тому що людина, оскільки вона є частиною природи, остільки й складає частину могутності (potentia) природи. Виходить, те, що випливає з необхідності людської природи, тобто із самої природи (оскільки ми розуміємо її визначеною за допомогою люської природи), те випливає, хоч і з необхідністю, також і з людської могутності. Тому можна вочевидь сказати, що санкція цих законів залежить від припису людей, тому що вона залежить від могутності людської душі, з тим обмеженням, що остання (оскільки вона пізнає речі з точки зору правдивого і неправдивого) може бути вельми виразно зрозумілою і без цих законів, але не без необхідного закону, як ми його щойно визначили. 2) Я сказав, що ці закони залежать від припису людей ще й тому, що ми повинні визначати і пояснювати речі через найближчі їхні причини, а горезвісне загальне міркування про долю і зв’язки причин менше за все може послужити нам для виникнення і впорядкування наших думок про окремі речі. Додайте ще, що ми зовсім не знаємо самого розподілу і зв’язку речей, тобто не знаємо, яким чином речі розподілені і пов’язані насправді. Тому для життєвої практики (ad usum vitae) краще, навіть необхідно, розглядати речі як можливі. [Оце й усе] про закон, розглядуваний абсолютно.
Проте слово «закон» додається, певно, в переносному сенсі, до природних речей, і під законом зазвичай розуміється не що інше, як розпорядження, яке люди можуть і виконати, і зневажити саме на тій підставі, що він стримує людську могутність у відомих межах, за які вона прагне вийти, і не наказує чогось понад сили. Тому закон, напевне, треба визначити більш вузько, а саме: що він є способом життя, що приписуваний людиною собі або іншим заради якоїсь мети. А оскільки правдива мета законів зазвичай ясна тільки для небагатьох і більшість людей майже не здатна зрозуміти її і живе, менш за все узгоджуючись із розумом, то саме тому законодавці, щоб однаково стримувати всіх, мудро поставили іншу мету, вельми відмінну від тієї, яка з необхідністю випливає з природи законів, а саме: вони пообіцяли поборникам законів те, що простолюд (vulgus) найбільше любить, і, навпаки, пригрозили порушникам їх тим, чого він більш за все боїться. Цим вони прагнули, наскільки це можливо, стримати простолюд, ніби коня вуздечкою. Звідси й сталося так, що законом понад усе стали вважати спосіб життя, приписуваний [одним] людям велінням інших. А тому про тих, які дослухаються законів, кажуть, що вони живуть згідно з законом і служать йому. А насправді, хто віддає всякому належне лише тому, що боїться шибениці, той діє з примусу, внаслідок наказу іншої особи, боячись кари, і не може називатися справедливим. Навпаки, хто віддає всякому належне внаслідок того, що знає справжню основу законів і їх необхідність, той діє з твердістю духу, за власним, а не чужим рішенням, і тому заслужено називається справедливим.
Саме це, гадаю, і Павло мав на увазі, коли сказав, що ті, які жили згідно з Законом, не могли виправдатися через Закон. Справедливість-бо, як вона зазвичай визначається, є тверда і постійна воля визнавати за кожним його право. І тому Соломон21 у главі 21:15 «Приповістей» говорить, що справедливий радіє, коли вершиться справедливість, а несправедливі бояться. Отож, оскільки закон є не що інше, як спосіб життя, який люди приписують собі або іншим заради якоїсь мети, то саме тому закон треба, я гадаю, розділити на людський і божественний. Під людським законом я розумію спосіб життя, який служить тільки для охорони життя держави, під божественним же — той, який має за мету тільки найвище благо, тобто справжнє пізнання Бога і любов до нього. Підстава, чому я називаю цей Закон божественним, ховається в природі найвищого блага, що її я тут коротко і наскільки зможу виразно зараз покажу.
Оскільки найкращою частиною в нас є розум (intellectus), то безумовно, що коли ми справді хочемо шукати користь для себе, ми повинні понад
