Науково-практичний коментар Земельного кодексу України - О. М. Мірошниченко

   1. Природно-сільськогосподарське районування земель - це поділ території з урахуванням природних умов та агробіологічних вимог сільськогосподарських культур.

   2. Природно-сільськогосподарське районування земель є основою для оцінки земель і розроблення землевпорядної документації щодо використання та охорони земель.

   3. Використання та охорона сільськогосподарських угідь здійснюються відповідно до природно-сільськогосподарського районування.

   4. Порядок здійснення природно-сільськогосподарського районування визначається Кабінетом Міністрів України.

Загальна характеристика. Здійснення природно-сільськогосподарського районування земель регламентується ст. 26 ЗУ "Про охорону земель", ст. 39 ЗУ "Про землеустрій", ПКМ від 26.05.2004 №681 "Про затвердження Порядку здійснення природно-сільськогосподарського, еколого-економічного, протиерозійного та інших видів районування (зонування) земель", Наказом Держкомзему України від 10.11.2004 №366 "Про затвердження Методичних рекомендацій щодо здійснення природно-сільськогосподарського районування (зонування) земель".

До частини першої. Природно-сільськогосподарське районування земель "здійснюється з урахуванням природних умов, агробіологічних особливостей сільськогосподарських культур, напрямів розвитку господарської діяльності та вимог екологічної безпеки шляхом обсте­ження стану земель і ґрунтів, збирання, аналізу, систематизації та узагальнення даних, що характеризують стан та особливості охорони і використання земель за окремими регіонами (зонами, провінціями, округами) або адміністративно-територіальними одини­цями, проведення інших робіт" (п. 2 Порядку здійснення природно-сільськогосподарського, еколого-економічного, протиерозійного та інших видів районування (зонування) земель, затвердженого ПКМ від 26.05.2004 №681).

Районування є основою для розробки землевпорядної документації відносно земель сільськогосподарського призначення.

За часів СРСР при проведенні природно-сільськогосподарського районування території України було виділено п'ять природно-сільськогосподарських зон та дві горні області[354]. У межах зон (гірських областей) виділялися провінції за показниками гідротермічного режиму. Провінції поділялися на округи (переважно за характером рельєфу), в межах яких в свою чергу було виділено близько 200 природно-сільськогосподарських районів[355]. Представники землевпорядної науки відзначають, що застосовувана свого часу загальносоюзна методика підлягає вдосконаленню[356].

ДП "Головний науково-дослідний та проектний інститут землеустрою" на замовлення Держкомзему України розроблено схему (карту) природно-сільськогосподарського районування України із виокремленням відповідних таксономічних одиниць: зон, провінцій, округів[357].

До частини другої. Ст. 26 ЗУ "Про охорону земель" передбачає, що даний вид районування земель обумовлює подальший поділ земель за цільовим призначенням з урахуванням природних умов, агробіологічних вимог сільськогосподарських культур, розвитку господарської діяльності та пріоритету вимог екологічної безпеки (див. також коментар до ст. 19 ЗКУ), є основою для встановлення вимог щодо раціонального використання земель відповідного району, може стати підставою для визначення територій, що потребують осо­бливого захисту від антропогенного впливу, а також встановлення екологічних обмежень у використанні земель або ґрунтів з урахуванням їх геоморфологічних, природнокліматичних, ґрунтових, протиерозійних та інших особливостей відповідно до їх показників. Природно-сільськогосподарське районування є також інформаційною базою державного земельного кадастру й основою для розробки схем землеустрою і техніко-економічного обґрунтування використання та охорони земель адміністративно-територіальних утворень, систем ведення сільського господарства і проектів землеустрою.

Необхідність проведення природно-сільськогосподарського районування земель зумовлюється різним складом ґрунтів відповідно до природних умов певної території України. Це, у свою чергу, зумовлює необхідність науково обґрунтованої диференціації земель сільськогосподарського використання, їх охорони та впровадження заходів щодо підвищення їхньої продуктивності.

Усі критерії, покладені в основу районування та поділу земель на відповідні групи, безпосередньо впливають на оцінку одиниці площі земель, на що вказується і у методиках її проведення (див. ст. 201 ЗКУ та коментар до неї).

До частини третьої. Ієрархія поділу земель на підставі природно-сільськогосподарського районування передбачає виділення природно-сільськогосподарських зон, природно-сільськогосподарських провінцій, природно-сільськогосподарських округів, природно-сільськогосподарських районів, гірських природно-сільськогосподарських областей. Кожен елемент системи районування характеризує сукупність показників. Відповідно до наказу Державного комітету України по земельних ресурсах від 10.11.2004 №366 такі показ­ники об'єднані в розробленій для кожного елементу районування еколого-господарській характеристиці за такими показниками як клімат, геоморфологія, рельєф і гідрологія ґрунтів, стан ґрунтового покриву, якісна характеристика сільськогосподарських угідь, придатність ґрунтів для вирощування основних сільськогосподарських культур, їх бонітування та оцінка земель, а також співвідношення земельних угідь.

На підставі сукупності таких показників окремих груп земель України здійснюються заходи щодо охорони відповідних земель та їх ефективного використання.

На підставі матеріалів природно-сільськогосподарського районування території України складено перелік особливо цінних груп ґрунтів, затверджений Наказом Державного комітету України по земельних ресурсах від 06.10.2003 №245. Цей перелік має важливе значення для застосування положень ЗКУ, присвячених використанню та охороні особливо цінних земель (див. ст. 150 ЗКУ та коментар до неї).

До частини четвертої. Відповідно до вимог ч. 3. ст. 179 ЗКУ KM України затвер­джено постанову від 26.05.2004 №681 "Про затвердження Порядку здійснення природно-сільськогосподарського, еколого-економічного, протиерозійного та інших видів районування (зонування) земель" якою встановлено порядок проведення природно-сільськогосподарського, еколого-економічного, протиерозійного та екологічного районування. Згадана також можливість здійснення "інших" видів районування, зміст яких у постанові не розкритий.

   1. Зонування земель здійснюється у межах населених пунктів.

   2. При зонуванні земель встановлюються вимоги щодо допустимих видів забудови та іншого використання земельних ділянок у межах окремих зон відповідно до місцевих правил забудови.

   3. Зонування земель здійснюється відповідно до закону.

До частини першої. Зонування є різновидом територіального планування, здійснюється у межах населених пунктів, встановлює вимоги щодо допустимих видів забудови та іншого використання земельних ділянок у межах окремих зон. Планування територій у законодавстві визначається як "процес регулювання