Науково-практичний коментар Земельного кодексу України - О. М. Мірошниченко

Порядок визначення меж областей та Автономної Республіки Крим. Питання про визначення меж областей та меж Автономної Республіки Крим на даний час спеціально законодавством не регулюється. На наш погляд, виходячи із деяких загальних формулювань законодавства, повноваження приймати рішення щодо визначення меж даних адміністративно-територіальних утворень має Верховна Рада (див. коментар до ст. 174 ЗКУ). Рішення повинно прийматися Верховною Радою відповідно до процедури її правотворчості (див. ст.ст. 89-94 Конституції України, Регламент Верховної Ради України від 19.09.2008).

   1. Межі адміністративно-територіальних утворень посвідчуються державним актом України.

   2. Форма та порядок видачі державного акта України на межі адміністративно-територіального утворення встановлюються Верховною Радою України.

До частини першої. Територія України поділяється на адміністративно-територіальні одиниці (за ЗКУ - "утворення"), які складають систему адміністративно-територіального устрою України. Згідно із ч. 1 ст. 133 Конституції України, ст. 1 ЗУ "Про місцеве самоврядування" такими одиницями є Автономна Республіка Крим, області, райони, міста, райони в містах, селища і села. Адміністративно-територіальна одиниця - це "компактна частина єдиної території України, що є просторовою основою для організації і діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування" (див. Рішення Конституційного Суду Конституційного суду України у справі про адміністративно-територіальний устрій від 13.07.2001 №11-рп/2001).

Об'єктом переважної більшості земельних правовідносин, і не лише відносин власності, є не земля як загальне поняття, а земельна ділянка - "частина земної поверхні з установ­леними межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами" (ст. 79 ЗКУ). Це стосується і відносин із здійснення функцій управління землями адміністративно-територіальних утворень. Крім того, без точного визначення меж земельних ділянок як просторової бази для здійснення діяльності органів державної влади та місцевого самовряду­вання неможливе належне здійснення такої діяльності у всіх сферах суспільного життя.

З іншого боку, реалії правового регулювання такі, що механізм посвідчення меж адміністративно-територіальних утворень на сьогодні є несформованим. Ст. 176 ЗКУ встановлює, що межі адміністративно-територіальних утворень посвідчуються державним актом України, форма та порядок видачі якого встановлюються ВР України. На сьогодні ВР України ні форми, ні порядку видачі таких державних актів не визначила.

До частини другої. Посвідчення меж адміністративно-територіальних утворень за допомогою державного акту є засобом визначення земельної ділянки як об'єкту управлінських відносин.

Відповідно до ч. 2 статті, що коментується, "форма та порядок видачі державного акту України на межі адміністративно-територіального утворення встановлюються Верховною радою України". На сьогодні Верховна Рада України не приймала жодних рішень щодо визначення форми та порядку видачі державного акта України на межі адміністративно-територіального утворення. Повністю приєднуємося до позиції П.Ф. Кулинича, який обґрунтовує недоцільність та навіть шкідливість посвідчення меж адміністративно-територіальних утворень державними актами та пропонує виключити ст. 176 із ЗКУ[345].

Для ілюстрації проблем, що можуть виникнути при посвідченні державним актом меж адміністративно-територіальних утворень, можна навести приклад столиці - міста Києва. Так, Головне управління земельних ресурсів Київської міської державної адміністрації оцінило розробку проекту розмежування земель комунальної і державної власності столиці в 2,1 млн. гривень. Крім того, виконання робіт з встановлення меж цих земель на місцевості коштува­тиме ще 450 тис. гривень, а виготовлення державного акту на право комунальної власності на землю територіальної громади Києва - 180 тис. гривень. Те ж Головне управління земельних ресурсів Київської міської державної адміністрації визнало комунальне підприємство "Київський інститут земельних відносин" переможцем тендеру на створення проекту роз­межування земель комунальної та державної власності. За відсутності навіть затвердженої форми та порядку видачі державного акта України на межі адміністративно-територіального утворення не зовсім зрозумілим лишається перспектива виконання такого і подібних рішень і те, виготовлення саме чого КМДА оцінює у 180 тис. гривень.

У чинному законодавстві України (наприклад, ст.ст. 177-180 ЗКУ) термін "планування використання земель" вживається, проте чітко не визначається. Під плануванням використання земель у правовій доктрині прийнято розуміти діяльність уповноважених органів державної влади та місцевого самоврядування, що полягає у створенні та втіленні пер­спективних програм (схем) використання та охорони земельних ресурсів з урахуванням екологічних, економічних, історичних, географічних, демографічних та інших особливостей конкретних територій, а також: в прийнятті та реалізації на їх основі відповідних рішень[346].

Формами планування використання земель є розробка та затвердження програм використання земель (державних, регіональних), планування територій, природно-сільськогосподарське районування земель.

На сучасному етапі у розвинених країнах світу територіальне планування є однією з головних функцій державного управління у галузі земельних відносин[347]. Запроваджене у містах на початку XX сторіччя, у його 20-30 pp. планування все частіше починає поширюватися на всю територію тієї чи іншої країни (прикладами є Англія, Італія, Франція, США, Данія та ін.)[348]. У різних країнах воно має різні назви: у Великобританії - "планування міської та сільської території", у ФРН - "планувальне