Науково-практичний коментар Кримінально-виконавчого кодексу України - Колектив авторів
20. Сім’я — це група людей, що складається з чоловіка, жінки, дітей та інших близьких родичів, які живуть разом; родина. Сімейні відносини регулюються Сімейним кодексом України та іншими нормативно-правовими актами.
21. До родичів, про які йдеться у ч. 10 статті, що коментується, слід відносити не тільки близьких родичів, коло яких визначене у ст. 110 КВК України, а й інших осіб, які мають родинні стосунки із засудженими (див. коментар до ст. 110 КВК). Родич (буквально) — це той, хто перебуває у спорідненості з ким-небудь (зокрема, двоюрідні та троюрідні сестри і брати, куми, свати та ін.).
22. Згода на спільне проживання засудженого у сім’ї чи з родичами — це письмова заява одного з членів сім’ї чи родичів, що погоджена з усіма іншими членами сім’ї чи родичами, які проживатимуть із засудженим в одному помешканні (окремому будинку, квартирі тощо). При цьому заява може бути подана як на ім’я начальника УВП, так і в суд, в якому розглядатиметься питання про звільнення особи від відбування покарання, але це звернення має бути підтверджене в судовому засіданні (див. п. 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 26 квітня 2002 р. № 2 «Про умовно-дострокове звільнення від відбування покарання і заміну невідбутої частини покарання більш м’яким»).
23. Висновок про належні умови для виховання дитини мають дати компетентні державні органи (служби у справах неповнолітніх, органи опіки і піклування). Цей документ має бути долучений до подання про звільнення від відбування покарання.
24. Відповідно до ч. 3 ст. 179 КЗпПУ, за бажанням жінки їй надається відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку з виплатою за цей період допомоги відповідно до законодавства. Саме на вказаний термін може бути звільнена засуджена особа від відбування покарання при наявності її письмової заяви з цих питань, яка додається до матеріалів, які направляються в суд для застосування ст. 83 КК України (ст. 4071 КПК).
25. За наявності підстав, передбачених частинами 4, 5 ст. 83 КК України, суддя районного (міського) суду за поданням кримінально-виконавчої інспекції (див. коментар до ст. 13 КВК) за місцем проживання засудженої розглядає питання про скасування звільнення її від відбування покарання або заміну його більш м’яким покаранням чи направлення засудженої для відбування покарання, призначеного за вироком (ч. 1 ст. 4083 КПК). При цьому на постанову суду з цих питань протягом семи діб з дня її оголошення прокурор або засуджена вправі подати апеляцію до апеляційного суду. рішення суду в такому разі вступає в законну силу в терміни, зазначені в ст. 402 КПК України.
Стаття 155. Правовий статус осіб, які відбули покаранняОсоби, які відбули покарання, несуть обов’язки і користуються правами, встановленими для громадян України, з обмеженнями, що передбачені для осіб, які мають судимість. Такі обмеження можуть бути передбачені тільки законом.
1. Поняття «правовий статус особи» розкрите в коментарі до ст. 7 КПК України.
2. Громадянин України — особа, яка має українське громадянство.
Громадянство — правова належність особи до держави; постійний правовий зв’язок особи з державою, що виявляється у їх взаємних правах і обов’язках.
Правовий статус громадян України визначений у Конституції України (статті 4, 9, розділ ІІ) та інших нормативно-правових актах, включаючи міжнародні, згоду на які дала Верховна Рада України.
3. Обмеження — це встановлення певних меж чого-небудь; недопущення поширення чого-небудь (у даному разі — виключення поширення окремих прав і обов’язків громадян на раніше судимих осіб).
4. Судимість — правовий стан особи, який виникає у зв’язку із засудженням її судом до конкретної міри покарання за вчинений нею злочин і тягне, за умов, зазначених у законі, настання для неї певних негативних наслідків. Як зазначено у зв’язку з цим у ч. 1 ст. 88 КК, особа визнається такою, що має судимість, з дня набрання законної сили обвинувальним вироком і до погашення або зняття судимості.
Порядок набрання вироком законної сили визначений у ст. 401 КПК України (див. коментар до ст. 4 КВК).
Строки погашення та зняття судимості встановлені у статтях 89—91 КК України. При цьому, як зазначено у п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 26 грудня 2003 р. № 16 «Про практику застосування судами України законодавства про погашення і зняття судимості», положення закону про судимість поширюються на весь строк відбування як основного, так і додаткового покарання, а у випадках, передбачених пунктами 5—9 ст. 89, пунктами 2—4 ч. 2 ст. 108 КК України, — і на певний строк після відбуття покарання.
5. Правообмеження щодо осіб, які мають судимість, можуть бути передбачені тільки законом. При цьому при визначенні змісту терміна «закон» слід враховувати рішення Конституційного Суду України від 9 липня 1998 р. № 12-рп/98 (справа про тлумачення терміна «законодавство»), який тлумачить його у широкому значенні слова. До законодавства України, зокрема, належать: Конституція України, закони України, постанови Верховної Ради України, постанови і декрети Кабінету Міністрів України, Укази Президента України, міжнародно-правові акти, згоду на які дала Верховна Рада України.
У теорії і на практиці розрізняють: