Precedent UA — 2015 - Колектив авторів

працівників цієї колонії. 20 січня до колонії були направлені спецназ та підрозділ швидкого реагування для надання адміністрації допомоги «зі стабілізації оперативної обстановки та проведення обшуків». Обшуки були заплановані на 27 січня з 10.00 до 18.00. Зі слів заявників, їх вивели з камер до спеціальних кімнат та били дубинками, руками та ногами протягом 15 хвилин більш як 50-тю чоловіками у формі та масках. Потім на засуджених одягнули наручники та вивели у двір, поставили вздовж стіни з широко розставленими ногами. Після чого їх завантажили на фургон та привезли до санітарної зони, де вивели та змусили бігти через 50 метровий «живий коридор» під ударами дубинок та ніг представників влади. Засуджених роздягнули та продовжували бити, принижуючи їх образливими словами. Потім їх кинули до фургону та привезли назад, поставивши на коліна біля стіни колонії. Одразу засуджених було направлено до різних слідчих ізоляторі, без можливості одягнутися та зібрати свої особисті речі. В слідчих ізоляторах їх знову дуже сильно побили. Згодом 18 заявників перевели до різних пенітенціарних закладів. Представники влади не повідомили родичів засуджених про події 22 січня та їх переведення до слідчих ізоляторів. Інформація про побиття з’явилася у медійних виданнях 29 січня. А 5 лютого 2007 року прокурор міста Шепетівка порушив дисциплінарне провадження щодо деяких працівників колонії. Заявники подали скарги до прокуратури. Спершу їм було відмовлено в порушенні кримінальних справ. Неодноразово відмовні рішення скасовувалися вищестоящими прокурорами або судом. 20 грудня 2011 року касаційна інстанція задовольнила скарги заявників та направила справу на новий апеляційний розгляд. На момент винесення цього рішення Суду не були відомі відомості щодо результатів оскарження.

Суд встановив, що заявники були піддані катуванню та розслідування скарг заявників щодо цього не було ретельним і незалежним, а також не відповідало вимогам оперативності, йому бракувало громадського контролю; право заявників на власність було порушено, так як хаотичність та швидкість перевезення заявників з колонії до слідчих ізоляторів позбавили їх можливості зібрати свої особисті речі та підготуватися до переїзду.

Представник заявника в Суді: адвокат Аркадій Бущенко.

Суд визнав порушення статті 3 Конвенції, статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції.

Норми національного законодавства, що пов’язані із рішенням: статті 3, 28, 63 Конституції України, статті 18, 106 Кримінально-виконавчого кодексу 2003 року, статті 4, 25, 94,97, 99–1,236–1,236–2 Кримінально-процесуального Кодексу України, п. 58, розділу ІІ Правил внутрішнього розпорядку установ виконання покарань, затверджені Наказом № 275 Державного Департаменту з питань виконання покарань від 25 грудня 2003 року, п. п. 27.4, 35, 36, 37, 38, 40, 41, 43, 50, 50.2, 50.3 Інструкції з організації нагляду за засудженими, які відбувають покарання в установах виконання покарань, затвердженої Наказом № 205 Державного Департаменту з питань виконання покарань від 22 жовтня 2004 року (документ з обмеженим доступом, наданий Урядом за запитом Суду), п. п. 4.4, 4.6, 4.8 Положення «Про підрозділах спеціального призначення», затверджене Наказом № 167 Державного Департаменту з питань виконання покарань від 10 жовтня 2005 року.

Основні тези:

«Суд підкреслює, що кожного разу, коли засудженні отримують тілесні ушкодження в результаті операцій спецпідрозділів у в'язниці, органи державної влади зобов'язані виконати своє позитивне зобов'язання відповідно до статті 3 — оперативно провести ретельне медичне обстеження ув'язнених» (§ 264)

«…безпричинне насилля, що було застосовано владою, було покликане придушити акцію протесту, покарати засуджених за їх мирне голодування та в корені присікти будь-які спроби подачі скарг. На думку Суду, поводження, якому були піддані засуджені, повинно було спричинити їм сильну біль та страждання… яке може бути охарактеризоване лише як катування…» (§ 332)

Посилання:

Текст рішення ЄСПЛ (англ.) — http://hudoc.echr.coe.int/eng? i=001–115886

Переклад рішення ЄСПЛ (рос.) — http://precedent.in.ua/index.php? id=1398411738

Рішення національних судів із вдалим застосуванням рішення ЄСПЛ:

Немає застосування даного рішення судами.

Нечипорук і Йонкало проти України, № 42310/04, 21 квітня 2011 року

Фактичні обставини справи: першого заявника затримали 20 травня 2004 року та привезли до Південно-західного відділку міліції міста Хмельницький. Його обшукали та знайшли в кишені пакет із речовиною зеленого кольору. Зі слів першого заявника, цей пакетик йому підкинули працівники міліції. Того ж дня о 21.45 його затримали в адміністративному порядку за підозрою у незаконному збереженні наркотичних засобів. Родичів не повідомили про його місцезнаходження. В ніч з 20 на 21 травня працівники міліції застосовували до нього катування з метою отримання зізнання у вчиненні вбивства: йому закували руки, підвісили на металевій перекладині між столами, підключили електричний генератор до тіла, закриваючи час від часу рот диванною подушкою. Вранці перший заявник втратив свідомість, а коли прийшов до себе, то його продовжували бити до 20.00, надівши на нього бронежилет та закривши голову подушкою. В сусідньому кабінеті допитували його дружину. Міліціонери пригрозили, що вона може не витримати допиту і тоді він зробив своє перше зізнання. 21 травня о 22.00 першого заявника помістили до Ізолятору тимчасового тримання міста Хмельницька. Того ж дня його привезли на допит до прокуратури, де він заявив про неправомірні дії міліціонерів. 22 травня 2004 року судово-медична експертиза встановила, що вилучена у нього речовина не є наркотичною. 23 травня першого заявника звільнили, але одразу затримали в рамках кримінального розслідування. Наступного дня його оглянув судово-медичний експерт, встановивши у нього на тілі ряд ушкоджень. У заявника не було адвоката з 20 по 24 травня. А 26 травня першого заявника за рішення суду взяли під варту. Перший заявник та його родичі продовжували скаржитися до прокуратури. Однак 18 червня їм було відмовлено у порушенні кримінальної справи відносно міліціонерів. Заявник оскаржив це рішення. 22 червня першого заявника перевели до Хмельницького слідчого ізолятору. Заявника виправдали 5 травня 2005 року, зазначивши, що його зізнання було отримано із застосуванням сили. Суд скасував постанову прокуратури про відмову в порушенні кримінальної справи щодо міліціонерів. За скаргою потерпілих вирок було скасовано, а справу направлено на новий судовий розгляд. Першого заявника взяли під варту. Цього разу, 31 серпня