Precedent UA — 2015 - Колектив авторів

у вчиненні злочину, пов’язаному з катуванням або жорстоким поводженням, кримінальне провадження та винесення вироку не повинні здійснюватися поза межами строку давності, та амністія чи помилування при цьому не допускаються» (§ 58)

Посилання:

Текст рішення ЄСПЛ (англ.) — http://hudoc.echr.coe.int/eng? i=001–112277

Переклад рішення ЄСПЛ (рос.) — http://precedent.in.ua/index.php? id=1388765842

Рішення національних судів із застосуванням вищеназваного рішення ЄСПЛ:

1) рішення Апеляційного суду міста Києва від 01 грудня 2014 року, справа № 11-сс/796/2362/2014, судді: Приндюк М. В., Глиняний В. П. та Рибак І.О.

Посилання: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/41680097

Теза із рішення: «…рішення національного суду, яке стосується працівників міліції не повинно сприяти виникненню у працівника міліції «відчуття безкарності», а повинно продемонструвати йому, що таким діям держава у жодному випадку не потуратиме…».

Бєлоусов проти України, № 4494/07, 07 листопада 2013 року

Фактичні обставини справи: 18 липня 2005 року близько 11.00 декілька працівників міліції прийшли до гуртожитку, де жив заявник, та відвезли його до Комінтернівського районного відділку міліції міста Харкова. Заявника допитали. Того ж дня о 17.00 він зізнався у вчиненні сексуального насильства. За годину було оглянуто його житло, вилучені деякі речі. Протокол затримання не був складений. Слідчий склав протокол затримання заявника як підозрюваного у вчиненні умисного вбивства о 20.40. Незабаром, о 22.30, невідома особа подзвонила на гарячу лінію міліції та попросила розслідувати затримання заявника. Троє свідків в гуртожитку, розповіли, що бачили як міліціонери виводили заявника з гуртожитку в нормальному вигляді, а пізніше привезли в наручниках уже з синяками та набряками на обличчі. Заявнику провели медичний огляд 19 липня близько 10.00, встановивши у нього ряд тілесних ушкоджень. Він зустрівся з адвокатом, найнятим родичами, того дня лише о 19.00. Наступного дня заявник подав скаргу на неправомірні дії міліціонерів до прокуратури. 22 липня заявника привезли до судді, який встановив йому міру запобіжного заходу у вигляді взяття під варту, а 29 липня його звільнили під підписку про невиїзд. Прокуратура порушила кримінальну справу відносно міліціонерів 1 серпня 2005 року. Згодом, 11 листопада, він був визнаний потерпілим. Провадження декілька разів призупинялося та відновлювалося. 19 грудня 2009 року кримінальна справа була закрита. Заявник оскаржив рішення і суд його скасував, направивши справу на нове розслідування. Справа потім ще раз закривалася та відновлювалася судом. 18 травня 2011 року провадження було призупинено у зв’язку з неможливістю встановити особу винуватого. На момент винесення Судом цього рішення сторони не повідомили про подальший хід розслідування.

Суд встановив, що національна влада не провела ефективного кримінального розслідування скарг заявника на жорстоке поводження з боку працівників правоохоронних органів і немає підстав вважати, що подальший виток зможе усунути попередні недоліки та зробити розслідування ефективним; жорстоке поводження працівників міліції щодо заявника, взяте в цілому та з урахуванням його мети, тривалості та жорстокості, є катуванням; тримання під вартою в період з 18 по 19 липня було незаконним, оскільки після спливу 72 годин заявника повинні були звільнити за відсутності рішення суду; було порушено право заявника «негайно постати перед суддею», утримуючи його 4 доби у відділку міліції, саме в той час його катували, і судовий контроль в цей період зміг би попередити це порушення.

Представник заявника в Суді: адвокат Аркадій Бущенко.

Суд визнав порушення статті 3, статті 5 §§ 1, 3 та статті 8 Конвенції.

Норми національного законодавства, що пов’язані із рішенням: стаття 29 Конституції України 1996 року, статті 106, 115, 190 Кримінально-процесуального кодексу 1960 року.

Основні тези:

«…аналогічні моделі розслідування періодично спостерігаються в Україні… вони випливають із системних проблем на національному рівні, що дозволяє представникам держави, які жорстоко поводяться із підозрюваними у вчиненні злочину, залишатися безкарними… В силу обставин цієї справи і на підставі свого прецедентного права, Суд приходить до висновку, що в цій справі також не було докладено серйозних зусиль для розслідування тверджень заявника про жорстоке поводження» (§ 57)

«…на думку Суду, версія заявника є досить послідовною та детальною. Той факт, що він зізнався у вчиненні злочину під час неоформленого тримання під вартою за відсутності процесуальних гарантій, таких як доступ до адвоката, та незабаром відмовився від свого зізнання, створює враження, що його зізнання можливо не було добровільним. Будучи підтвердженим медичними та іншими доказами щодо тілесних ушкоджень, цей факт дозволяє зробити обґрунтоване припущення, що працівники міліції застосували фізичне жорстоке відношення для подолання психологічного супротиву заявника, та використали його вразливе становище, щоб отримати зізнання…» (§ 63)

«…незареєстроване тримання особи під вартою є повним запереченням фундаментально важливих гарантій, що містяться в статті 5 Конвенції, та являє собою найбільш серйозне порушення зазначеного положення. Відсутність фіксації таких речей, як дата, час та місце затримання, ім’я затриманого, підстави для затримання та ім’я особи, яка здійснила затримання, повинні розглядатися як недотримання вимоги щодо законності та невідповідність самій меті статті 5 Конвенції…» (§ 80)

Посилання:

Текст рішення ЄСПЛ (англ.) — http://hudoc.echr.coe.int/eng? i=001–127813

Переклад рішення ЄСПЛ (рос.) — http://precedent.in.ua/index.php? id=1389199007

Рішення національних судів із вдалим застосуванням рішення ЄСПЛ:

Немає застосування даного рішення судами.

Карабет та інші проти України, № 38906/07, 52025/07, 17 січня 2013 року

Фактичні обставини справи: 14 січня 2007 року майже всі засуджені Ізяславської колонії, 1 121 засуджений, оголосили голодування в знак протесту проти умов утримання, поганої якості води та продуктів харчування, неналежної медичної допомоги, свавільних покарань та безкарності адміністрації колонії, відсутності винагороди за їх працю, а також вони вимагали звільнення деяких