ЕФЕКТ ЛЮЦИФЕРА. Чому хороші люди чинять зло - Філіп Джордж Зімбардо
Моя колега, грецький психолог Міка Гарітос-Фатоурос провела ґрунтовне дослідження солдатів, які брали участь у катуванні під час правління військової хунти в Греції (1967-1974). Вона дійшла висновку, що мучителями не народжуються, а стають у процесі навчання. Хто може стати мучителем і безжально катувати інших людей? «Це може зробити син кожного з нас», — пише вона. Протягом декількох місяців звичайну молодь із сіл навчали методам тортур — їх вчили проявляти звірячу жорстокість, ображати найжахливішим чином, заподіювати нестерпний біль і страждання кожному, кого оголошували «ворогом», хоча це були громадяни власної країни[595]. Такі дані не обмежуються якоюсь однією країною, вони стосуються багатьох тоталітарних режимів. Ми вивчали «чорноробів насильства» у Бразилії — поліцейських, які катували і вбивали інших громадян Бразилії за наказом правлячої військової хунти. Як свідчать усі докази, які нам вдалося зібрати, це теж були «звичайні люди»[596].
ПРО БАНАЛЬНІСТЬ ГЕРОЇЗМУ[597]
Отже тепер ми можемо поміркувати про те, що більшість із тих, хто скоює злочини, мало чим відрізняються від тих, хто звершує героїчні вчинки, — це все прості, звичайні люди. Банальність зла має багато спільного з банальністю героїзму. Ні те, ні інше не є прямим наслідком якихось особливих диспозиційних тенденцій. У людській душі чи в людському геномі немає жодних особливих ознак, що вказують на схильність до патології або до героїзму. І те, й інше виникає в певних ситуаціях і в конкретний час під впливом потужних ситуаційних сил, що спонукають деяких із нас перетинати кордон між бездіяльністю і дією. Настає вирішальний момент, коли людина опиняється у владі сил, що виникли в поведінковому контексті. У поєднанні ці сили збільшують ймовірність дій на зло чи на благо іншим. При цьому рішення може бути свідомим або неусвідомленим. Найчастіше потужні ситуативні сили спонукають людину діяти імпульсивно. Серед ситуативних векторів, що спонукають до дії, можна назвати груповий тиск і групову ідентичність, перетворення особистої відповідальності в колективну, орієнтацію на «тут і зараз», брак осмислення майбутніх наслідків, наявність прикладу для наслідування і прихильність ідеології.
Розмірковуючи про європейських християн, які допомагали євреям під час Голокосту, я думаю про «банальність доброти». Мене знову і знову вражає, як багато було таких рятівників. Ці люди діяли за покликом сумління, з міркувань звичайної порядності, вони не вважали себе героями. Банальність їхніх чеснот особливо вражає в контексті неймовірних злочинів систематичного геноциду нацистів у масштабах, яких раніше ніколи не бачив світ[598].
Упродовж усієї нашої подорожі я хотів показати, що зловживання військових поліцейських по відношенню до в’язнів Абу-Ґрейб і жорстокість охоронців в нашому Стенфордському в’язничному експерименті ілюструють ситуацію, описану у «Володарі мух», — коли звичайні люди на час перетворюються на породження пекла. Ми повинні поставити їх поруч у тими, хто тривалий час чинить неймовірні злочини, з такими тиранами, як Іді Амін, Сталін, Гітлер і Саддам Хусейн. А герої моменту повинні стояти поруч із тими, хто робив героїчні вчинки все своє життя.
Героїчний вчинок Рози Паркс, коли вона відмовилася сидіти на місцях для «кольорових» в задній частині автобуса в Алабамі, вчинок Джо Дарбі, який доніс до широкого загалу тортури в Абу-Ґрейб, або дії рятувальників-добровольців, які приходять на допомогу кожному, хто потрапив у біду, — усе це акти мужності, що відбулися і відбуваються в певний час у певному місці. На противагу їм, героїзм Махатми Ганді або Матері Терези — це сміливі дії, що тривали все життя. Тривалий героїзм відноситься до миттєвого героїзму як стійкість до хоробрості.
Така точка зору передбачає, що кожен із нас може з легкістю стати героєм або лиходієм, залежно від того, які ситуативні чинники на нас впливають. Тому дуже важливо зрозуміти, як можна обмежувати, стримувати і запобігати ситуативним і системним силам, які спонукають декого з нас до соціальної патології. Але для будь-якого суспільства не менш важливим є створювати «героїчні образи». Для цього необхідно нагадувати людям, що кожен з нас — герой, який чекає своєї години, готовий почути заклик і вчинити по совісті, коли настане вирішальний момент. І вирішальне питання для кожного з нас полягає в тому, щоби діяти, допомагати іншим чи ні. Тож приготуймо лаврові вінки для всіх тих, хто відкриє в собі джерело прихованих сил і чеснот, які дадуть їм змогу йти вперед і кинути виклик несправедливості і жорстокості, у відповідності зі своїми принципами і цінностями.
Великий обсяг досліджень, присвячених ситуативним детермінантам антисоціальної поведінки, який ми тут розглянули, підтверджений дослідженнями Мілґрема про владу авторитету, а також Стенфордським в’язничним експериментом, які переконливо демонструють, що нормальних, звичайних людей можна спонукати робити неймовірно жорстокі дії проти невинних[599]. Однак у цих дослідженнях, як і в багатьох інших, завжди була не лише більшість, яка слухалася, підлаштовувалася, підпорядковувалася, піддавалася переконанням і спокусі. Була і меншість, яка чинила опір, заперечувала і не підкорялася. У певному сенсі героїзм — це і є здатність чинити опір потужним ситуативним силам, які так легко вловлюють у свої тенета більшість людей.
Чи відрізняються ті, хто чинить опір, від тих, хто сліпо підкоряється?[600] Чи вони схожі на Кларка Кента, чий пересічний вигляд приховує надзвичайні здібності Супермена? Анітрохи. Наша концепція банальності героїзму стверджує, що герої моменту не надто відрізняються від більшості, від тих, хто піддався спокусі. Поки що немає багато емпіричних досліджень, якими можна обґрунтувати подібні твердження. Героїзм — непросте явище, воно насилу піддається систематичному вивченню, опирається чітким визначенням і збору даних «по гарячих слідах». Героїчні вчинки непередбачувані, і оцінити їх можна тільки після того, як вони були здійснені. Оскільки героїв зазвичай розпитують через місяці або роки після того, як героїчний вчинок був здійснений, не існує ніяких досліджень-прогнозів того, що фотограф Анрі Картьє-Брессон називав «вирішальним моментом» героїчного вчинку[601]. Треба зізнатися, ми не знаємо, на чому ґрунтуються рішення героїв, коли вони вирішують зробити ризикований вчинок.
Очевидним
