Сотенний «Бурлака» - Володимир Михайлович В'ятрович
Інформація про арешт Щиґельського блискавично облетіла газети, про неї також сповіщали розвішені по всій країні плакати із зображенням сотенного. Ось що пише про це Іван Кривуцький, що також потрапив в полон тоді на теренах Чехословаччини: "Проїздимо Ружомберок. Глянув на будинки - і свої очам не повірив: за вітринами магазинів стояли різної величини портрети Бурлаки. На одному перехрещенні вулиць на розі будинку було фотоательє. Тут портрет на весь зріст, майже в натуральну величину. Конвоїри теж звернули увагу, але якихось ворожих реплік не пам'ятаю. Вони знали, хто на портреті". [156]
Одразу після арешту, Володимира Щиґельського в супроводі генералі Носка відвезли до Жиліни. Тут він зустрівся з міністром внутрішніх справ Чехословацької Республіки. Розмова торкалася тих українських повстанців, що ще пробували пробитися до Німеччини. Міністр запевняв, що вирватися з оточення у них немає шансів, а подальші спроби це зробити принесуть тільки не потрібні втрати як з боку упівців, так і з боку вояків чехословацької армії. Він запропонував Щиґельському написати звернення до вояків УПА із закликом віддатися до рук чехословацької влади. Сотенний висунув такі умови: полонені повстанці будуть трактовані як військовополонені з усіма, ґарантованими цій катеґорії міжнародними угодами правами, і, що було дуже важливо для упівців, їх не передадуть до Польщі. Міністр дав обіцянку дотриматися цих умов, [157] і 5-го вересня 1947 року сотенний «Бурлака», який і надалі вважав себе відповідальним за життя підпорядкованих йому вояків, написав звернення «До членів УПА на території Чехословаччини».
Першим місцем ув'язнення Щиґельського була тюрма у Брезно над Гроном. Саме тут 7-го і 14-го вересня відбулися перші допити. Під час їх проведення Володимир, розповідаючи про себе та український визвольний рух, намагався пояснити своїм, одурманеним комуністичною пропаґандою, тюремникам, чим насправді була Українська Повстанська Армія, за що і проти кого вона боролася. Після допитів його перевезли до Жиліни, а потім і до Кошиць, де розмістили в т. зв. Штефанкових казармах. Ставлення до в'язнів довгий час було досить приязним, вони навіть мали можливість зв'язуватися із цивільним словацьким населенням і отримувати від нього допомогу одягом та харчами. Навіть тут, в ув'язненні, «Бурлака» залишався справжнім командиром і намагався піклуватися про своїх солдат. Він, зокрема, організував масовий протест в'язнів проти поганого харчування. [158] Протест мав конкретний позитивний результат - повстанці отримали краще харчування.
Цікавий момент, який засвідчує повагу як полонених стрільців, так і їх тюремників до Володимира Щиґельського, наводить Микола Бойко у своїх спогадах «На грані двох світів»: "Одного холодного дня заготовляємо дрова, коло нас вартують конвоїри. Підходить підпоручник, словак, і каже, що сьогодні привезуть сюди Бурлаку, щоб ми постарались його привітати. Бачимо, що нині, як ніколи, на території казарми багато офіцерів, серед них два полковники. Десь через годину в браму в'їзджає чорний лімузин, а в ньому Бурлака в супроводі військових. «Сагайдак» (колишній чотовий сотні Щиґельського - В.В) кричить голосно: «В два ряди збірка!». Ми стрілою вибігаємо на вказане місце, вирівнялися. Всі офіцери здивовані дивляться, що ми робимо. Лунає команда: «Струнко! Вправо глянь!». Ряди рівні, як шнур. Виходить Бурлака з авта, знімають з нього наручники, до Бурлаки підходить полковник і вітається за руку. Сотенний в своїм односторої, з поясом, у фуражці, обличчя задумане […]. Бурлака рівним кроком простує до нас, підходить до «Сагайдака», стає три кроки перед ним, і той йому докладає: "Друже командире, чотовий Сагайдак зголошує: 75 стрільців полонених при праці, розрізують дрова". Бурлака спокійним тоном сказав чотовому, щоби дав «Спочинь», подає йому руку, усміхається, підходить до стрільців і вітається з кожним". [159]
Навіть полонений Щиґельський не втрачав почуття власної гідності, вимагаючи від тюремників ставитися до нього як до військовика і старшини. Коли польський офіцер, що приїхав у Жиліну, щоб опізнати Щиґельського, звернувся до нього зі словами: "Бачиш, бандите, таки ми тебе піймали" - той гнівно відповів: "Я не бандит, я такий же офіцер, як ви. Я командир сотні Української Повстанської Армії". [160] Ще один цікавий випадок розповідає Іван Кривуцький, що деякий час перебував з «Бурлакою» в чеському ув'язненні. "Одного дня після обіду, - читаємо тут, - зайнятий писанням, я почув якусь мішану польсько-російську мову та ще й з грубою нецензурщиною […]. Глянув - і побачив якогось польського офіцера і вояків в роґатівках. Офіцер високий, худорлявий, із сивими скронями, віком за 50 років, стояв перед вікном Бурлаки і на своєму жарґоні підвищеним тоном грубив йому, ображав нецензурними словами. Бурлака не мовчав, теж кидав свої репліки. Спокійно коротко нагадував, що пан у Карпатах не був такий хоробрий, як тепер, перед вікнами. Я приглянувся через вікно до непрошеного гостя збоку і не сумнівався, що він добре випив. Обличчя зморщене, пропите, чоботи брудні. Бурлака спокійно радив йому: «Пане полковнику, коли їдеш до чужої країни не треба напиватися, як свиня». Потім ще додав, що чоботи треба чистити спереду і ззаду". [161]
7.Приязне ставлення до українських повстанців з боку тюремників різко змінилося із приходом до влади в Чехословаччині у лютому 1948 року комуністів. Вже незабаром після цього «Бурлаку» переведено із казарм до тюрми військового суду в Кошицях, де він сидів у IV-му відділенні, в камері №4. [162]
