Аналітична історія України - Олександр Боргардт

Може оті традиції побирання «государева ясака» та побрання на це закладників із місцевого населення?

Або більш пізні традиції всезагального «приведення до тями» за сприяння «нагаєк і шомполов»?

Деінде, подекуди, кажуть, уже деруть когось нагайками за присудом «казачьєго круґа», а там, у людей, – уже кінець XX ст. Виглядає це все так, якби Захід США, де ще минулого століття було щось на кшталт своїх казаків, – повернувся би до «великого минулого». Відмінив би, скажімо, існуючу судову систему та відродив би «славную традіцію суда Лінча». Потворно? – нема сумніву. Але так тому, що це «там, у ніх». А тут – чому би й ні – «славная традіція». Та – що ж там іще відроджувати? – чи не «курную ізбу»? Так нема чого турбуватись: надійде час і сама відродиться…

Так Росія, замкнувши себе до клітки одвічного тоталітаризму демонструє світові все нові зразки дикунства, в жодному разі не забуваючи й про старі.

Чи є у російського казачєства майбутнє? – безумовно.

Нецивілізовані, невігласні, аґресивні й тоталітарні за своєю ментальністю люди, – завжди знайдуть своє майбутнє в будь-якому обозримому майбутньому цієї країни.

Знайдуть просто для того, що це майбутнє, як уже досить ясно для всіх, – може бути знову тільки минулим, тільки імперським, тільки тоталітарним. Тому, що всі марні намагання піти від тоталітаризму в Росії, по біжучий час, зводилися до зміни уряду, а треба змінити – нарід. Що, судячи по всьому, – навряд чи можливо. Пояснимо, в чому справа: тоталітаризм весь час змінює психіку, ментальність народу, тоталітаризуючи її. Коли це досягнуто, – кількість перейшла у якість: можна впроваджувати будь-яку демократію, але країна все одно полишиться тоталітарною.

З цієї простої причини можна з достатньою певністю сказати, що в Росії ніколи не буде: ні миролюбної, ні насправді демократичної держави: нарід не допустить. Яким саме він буде, цей черговий виток російського імперіалізму та тоталітаризму, – можна тільки гадати. Але, ясним є одне, – яким би він не був, скромна казача нагайка – знайде в ньому своє місце.

* * *

Тим часом, в очікуванні світлого імперського майбутнього, казачєство завойовує для себе нові терени експансії, та знову за межами батьківщини – пішов наступний виток історії. У нас в Україні відкрито формуються орґанізації російського казачєства, що присягають на вірність Росії (Донецьк, Львів, Одеса). Жодного відношення до російського казачєства ці міста ніколи не мали. Уже за це, за створення військових орґанізацій іноземної держави на чужому терені, всіх їх в цивілізованій країні вислали би за 24 години на батьківщину, але…

Що робити: живемо у невизначені часи. Московського уряду наче й немає, але український – хто ж його бачив?

Спромога відторгнути Придністров’я від Молдови (на користь Росії?) є повчальною й щодо надій, які покладала імперія на казачєство, яке там чомусь теж воювало. Такий собі отець Олєґ, що побував там від товариства «Память», у звіті по радіо 7.07.1992, сповістив нас, що казакі воюють там «за Россію в граніцах 1917 года». Втім, з цим був згодний і тодішній віце-президент Росії А. Руцкой, особа хоча й жидівського походження, але гарячий великоросійський патріот: «Россіі должно прінадлежать всє, что прінадлєжало єй до 1917 ґода». Цих його слів ніхто й ніколи офіційно не спростовував.

Московські «Аргументы и факты» в № 613 від 28.08.1992 сповістили, однак, що у Придністров’ї у казачих одностроях воюють і достроково випущені з тюрем російські злочинці-рецидивісти. Про те саме писали й інші.

Отець Олєґ сповістив нас також, що молдавські розбійники розпилюють казаків живцем на пилорамах, що – за його словами є «крайнє мучітєльно». Але, як то кажуть: ці повідомлення «не отримали підтвердження з незалежних джерел»…

Таким чином, поки можна сказати, що своє друге життя російське казачєство починає зовсім непогано. Не гірше, принаймні, ніж своє першє. «Русскоє казачєство» шириться, немов би ота короста. Кажуть, що з’явилися навіть якісь «мурманскіє казакі», готові хоч зараз обороняти «ісконно-русскіє Куріли, Ітуруп, Кунашіру, Хабомаї, Шікотан» від недобитих японських самураїв. Калінінґрадських казаків, втім, здається, ще немає. А, треба би… Кордон із «вражєскім окружєнієм», якби воно там не було…

Щоправда, часом виникає й промінь надії. Навесні 1999 до президента Росії Б. Єльціна звернулися офіційно так звані «Семірєчєнскіє казакі», предки яких іще в минулому сторіччі почали «осваівать Сємірєчьє» Джетису – околиці озера Балхаш. Сьогодні у них виникають неабиякі проблеми. Бо, їх чоловіки, члени їх як же тут сказати? – братства? – орґанізації? повинні ходити у своїх казачих військових одностроях, а у незалежному Казахстані, – можна ходити лише у державних одностроях, не чужої держави. Бо це вам не якась там Україна…

А, як без одностроїв вони ніби й не казакі, то й прохають свого президента дати їм можливість орґанізовано повернутись на «історічєскую родіну». Мудрий, мудрий крок; так би й усім, але…

Справа в тому, що Росії вони потрібні не вдома, там їй росіян вистачає, а потрібні, тільки єдино, саме там – «на боєвом посту»…

Доповнення 7

Витоки ідеї військових поселень

Левова частка описуваних нами забрехувальних ідей визріла, природно, у XVIII ст., – сторіччі розуму, енциклопедистів та ґільйотини. Дав свого внеску й Фур’є з його фаланстерами, котрі потім так уперто переслідували у снах Вєру Павловну, але була й інша людина, уже не порожній фантазер, але людина справи, відома куди більше від ницого Фур’є.

То був один з найбільших авантюристів свого сторіччя, до речі, не тільки й не стільки енциклопедистів, як шарлатанів на зразок Каліостро або авантюрників на зразок несамовитого Мора Беньовського, від Барської конфедерації. Який зумів збігти навіть із камчатського полону Єкатєріни II. Таким був і один із видатних учених свого часу – теплофізик Бенджамен Томпсон, американець, більше відомий, однак, під іменем британського графа Румфорда.

Як фізик та член Королівського Товариства з 1781, – він зробив незвично багацько: відкрив перенос тепла шляхом конвекції, винайшов перший фотометр, дав метод визначення теплового еквівалента (усього на 30 % менше від теперішнього) для механічної роботи. Джоуль лише використав його результати. Він же першим прийшов до думки, що тепло – то є рух, спростував теорію теплорода. Усі свої відкриття він схильний був негайно використовувати для практики, капітально поліпшив відомі тоді конструкції ламп та пічок.

Він народився 1753 в родині фермера в Уобурні, штат Масачусетс. Був талановитим самоуком та домовим учителем, потім майором міліції, англійським шпигуном при армії Джорджа Вашінґтона, а в кінці став політичним біженцем у Лондоні, близько зійшовся з