Українська література » Наука, Освіта » Науково-практичний коментар Земельного кодексу України - О. М. Мірошниченко

Науково-практичний коментар Земельного кодексу України - О. М. Мірошниченко

Читаємо онлайн Науково-практичний коментар Земельного кодексу України - О. М. Мірошниченко
до неї). Якщо ж негативний висновок обумовлений лише певними суб'єктивними мотивами, це не може бути підставою для відмови у виборі земельної ділянки (затвердження матеріалів вибору).

До частини десятої. Орган, що приймає рішення про погодження, за наявності передбачених законом підстав зобов'язаний відмовити у наданні погодження (у разі, якщо ставиться питання про таке використання земель, що суперечитиме комплексному "розвитку території, який би забезпечував нормальне функціонування на цій ділянці і прилеглих територіях усіх об'єктів та умови проживання населення і охорону довкілля " - ч. 1 коментованої статті, або за наявності інших передбачених законом підстав). Такі рамки розсуду випливають із положень ч. 2 ст. 19 Конституції України. Що ж стосується власника або землекористувача, вони можуть відмовити у погодженні з будь-яких мотивів.

Щодо оцінки при прийнятті рішення висновків, наданих органами, визначеними ч.ч. 7-9 коментованої статті, див. коментар до ч. 9.

Вимоги на розроблення проекту відведення земельної ділянки можуть включати обов'язок дотримання режиму використання територій, що особливо охороняються, пам'яток історії та культури, режиму джерел централізованого водопостачання тощо. Очевидно, ці вимоги мають відповідати вимогам, наданим уповноваженими органами (див. ч. 7 та коментар до неї). Як видається, орган, що приймає остаточне рішення, не повинен механічно включати до вимог на розроблення проекту відведення вимоги уповноважених органів (ч. 7), які є незаконними.

До частини одинадцятої. На наш погляд, із положень коментованої частини випливає, що до спливу передбаченого нею річного терміну відповідна земельна ділянка не може бути "вибрана" для потреб іншого зацікавленого суб'єкта.

До частини дванадцятої. Коментована норма не має самостійного значення, оскільки лише підтверджує наявність можливостей, зафіксованих у ч. 2 ст. 124 Конституції України та конкретизованих ст. 158 ЗКУ. Позивач може вимагати визнання відмови протиправною, вимагати спонукання відповідача до вчинення певних дій (затвердити матеріали вибору земельної ділянки) тощо. Спірним є питання про можливість безпосередньо просити суд "визнати місце розташування погодженим", що дозволить замовити проект відведення безпосередньо на підставі рішення суду - на наш погляд, така можливість існує. Вона випливає із положень ч. 2 ст. 162 КАС України, які дозволяють адміністративному суду "прийняти іншу постанову, яка б гарантувала дотримання і захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень".


Розділ V ГАРАНТІЇ ПРАВ НА ЗЕМЛЮ
Глава 23 Захист прав на землю

Поняття "гарантії" (від французького "garantir" - поручатися, забезпечувати) у юридичній літературі розглядається як створення умов і надання таких юридичних засобів державою, за яких особа вільно і безперешкодно мала б можливість реалізувати закріплене за нею право[286].


Стаття 152. Способи захисту прав на земельні ділянки

   1. Держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захи­сту прав власності на землю.

   2. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

3. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом:

а) визнання прав;

б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав;

в) визнання угоди недійсною;

г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування;

ґ) відшкодування заподіяних збитків;

д) застосування інших, передбачених законом, способів.


До частини першої. Вказівка на рівні умови захисту прав власності на землю є дублювання ч. 4 ст. 13 Конституції України, відповідно до якої "усі суб'єкти права власності рівні перед законом". Коментована норма продубльована також у ч. 2 ст. 318 та ч. 1 ст. 386 ЦК України.

Рівність умов захисту прав окрім викладених норм випливає і з норм ст.ст. 21, 55 Конституції України.

До частини другої. Коментована стаття наголошує на тому, що власники та землекористувачі користуються захистом не лише від порушень, пов'язаних із позбавленням права володіння (у цих випадках способом захисту традиційно вважається т.з. віндикаційний позов -. вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння - див. ст. 212 ЗКУ, а також ст.ст. 387, 388 ЦК України), а й від порушень, не пов'язаних з позбавленням володіння (спосіб захисту - т.з. негаторний позов, вимога про усунення перешкод у здійсненні права власності - див., окрім коментованої норми, ст. 391 ЦК України).

Слід наголосити, що фізична неможливість переміщення земельної ділянки у просторі унеможливлює, на нашу думку, фактичне позбавлення власника правомочності володіння земельною ділянкою. Навіть самовільне зайняття земельної ділянки слід розглядати лише як створення певних перешкод, обмеження для здійснення права власності (а отже - триваюче порушення, щодо якого не застосовуються строки позовної давності). Розрізняють фактичні обмеження ( наприклад, здійснення на земельній ділянці робіт, що унеможливлюють користування нею) та юридичні (незаконне прийняття рішень, що обмежують право власності).

Натомість, теоретично можливим є юридичне позбавлення власника або користувача володіння - наприклад, шляхом знищення або підробки правоустановчих документів (дер­жавних актів, договорів оренди тощо -див. ст.ст. 125, 126 ЗКУ та коментар до них).

До частини третьої.

Відгуки про книгу Науково-практичний коментар Земельного кодексу України - О. М. Мірошниченко (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: