Науково-практичний коментар Земельного кодексу України - О. М. Мірошниченко
До пункту "д". Наведений у коментованій нормі перелік способів захисту прав на землю є відкритим. Відтак, можливим є застосування ст. 16 ЦК України, у якій передбачені такі способи захисту цивільних прав (до яких належать і права на землю), як відновлення становища, що існувало до порушення права, припинення дій, що порушують право, присудження до виконання обов'язку в натурі, компенсація моральної шкоди тощо.
Особливо слід відзначити, що у коментованій нормі не враховано право на самозахист, закріплене ст. 19 ЦК України як конкретизація ст. 55 Конституції України. "Самозахистом, є застосування особою засобів протидії, які не заборонені законом та не суперечать моральним засадам суспільства. Способи самозахисту мають відповідати змісту права, що порушене, характеру дій, якими воно порушене, а також наслідкам, що спричинені цим порушенням" (ст. 19 ЦК України).
Стаття 153. Гарантії права власності на земельну ділянку
1. Власник не може бути позбавлений права власності на земельну ділянку, крім випадків, передбачених цим Кодексом та іншими законами України.
2. У випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законами України, допускається викуп земельної ділянки. При цьому власникові земельної ділянки відшкодовується її вартість.
3. Колишній власник земельної ділянки, яка викуплена для суспільних потреб, має право звернутися до суду з позовом про визнання недійсним чи розірвання договору викупу земельної ділянки та відшкодування збитків, пов'язаних з викупом, якщо після викупу земельної ділянки буде встановлено, що земельна ділянка використовується не для суспільних потреб.
До частини першої. Ст. 41 Конституції України закріпила непорушність права приватної власності громадян. Примусове оплатне та безоплатне відчуження об'єктів права власності ( у нашому випадку земельних ділянок) допускається лише як виняток. Оскільки усі суб'єкти права власності рівні перед законом (ч. 4 ст. 13 Конституції України), то зазначені гарантії, закономірно, мають поширюватись і на інших суб'єктів земельних правовідносин. На захист права власності від свавільного його припинення спрямовані також положення ст. 1 Протоколу 1 до Європейської конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року.
Згідно із ч. 5 ст. 41 Конституції України, "примусове оплатне відчуження об'єктів права власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості. Примусове відчуження таких об'єктів з наступним повним відшкодуванням їх вартості допускається лише в умовах воєнного чи надзвичайного стану. Щодо випадків примусового оплатного відчуження земельних ділянок див. коментар до ст. 140, 143, 145-147, 150-151 ЗКУ.
Щодо примусового безоплатного вилучення (конфіскації) земельної ділянки, яка може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом, див. коментар до ст. 148 ЗКУ.
До частини другої. Як зазначалося вище, у коментарі до ч. 1 ст. 153 ЗКУ, засади викупу передбачені Конституцією України (ст. 41). детальніше щодо підстав та порядку припинення права власності на землю громадян та юридичних осіб внаслідок викупу див. ст. 146 ЗКУ та коментар до неї.
До частини третьої. Коментована норма опосередкована можливістю викупу земельної ділянки відповідно до ст. 146 ЗКУ і передбачає можливість захисту прав власника земельної ділянки від необгрунтованого її викупу шляхом розірвання чи визнання недійсним договору викупу у разі, якщо після викупу земельної ділянки буде встановлено, що земельна ділянка використовується не для суспільних потреб.
Договір може бути визнаний недійсним у судовому порядку, якщо буде доведено, що земельна ділянка завідомо викупалася не з метою використання її для суспільних потреб, тобто, за термінологією ЦК України (ст. 230 ЦК України) - внаслідок обману. В інших випадках мова має йти про розірвання договору (див. ст.ст. 651-654 ЦК України).
І визнання договору недійсним, і розірвання договору дозволяє вимагати відшкодування заподіяних збитків (див. детальніше коментар до ст.ст. 156, 157 ЗКУ).
Стаття 154. Відповідальність органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування за порушення права власності на землю
1. Органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування без рішення суду не мають права втручатись у здійснення власником повноважень щодо володіння, користування і розпорядження належною йому земельною ділянкою або встановлювати непередбачені законодавчими актами додаткові обов'язки чи обмеження.
2. Органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування несуть відповідальність за шкоду, заподіяну їх неправомірним втручанням у здійснення власником повноважень щодо володіння, користування і розпорядження земельною ділянкою.
До частини першої. "Органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України" (ст. 19 Конституції України). У разі порушення даного конституційного принципу особа, природно, має право на захист свого порушеного права (див. коментар до ст. 152 ЗКУ), у т.ч. шляхом стягнення завданої шкоди (див. ч. 2 коментованої статті).
Забезпечення дії наведеної норми Конституції України та ч. 1 коментованої статті (що розвиває конституційні положення) здійснюється за допомогою норм кримінального та адміністративного законодавства. Зокрема, ст. 166-3 КУпАП встановлює відповідальність за дискримінацію підприємців органами влади і управління, ст. 364 КК України - кримінальну відповідальність за зловживання владою або службовим становищем, ст. 206 - за протидію законній господарській діяльності тощо.
До частини другої. Відповідальність органів виконавчої влади та органи місцевого самоврядування за шкоду, заподіяну їх неправомірним втручанням у
