Проект «Україна». Австрійська Галичина - Микола Романович Литвин
Повстання 1–2 листопада. Кульмінаційним пунктом львівської «Весни народів» стало збройне повстання 1–2 листопада 1848 р., яке назрівало протягом тривалого часу. Починаючи з літа 1848 р. проурядові сили в Галичині, як і в усій Австрії, зміцнюючи свої позиції, почали переходити в контрнаступ. У відповідь на це присутні у Львові представники польського Демократичного товариства, відмовившись від співробітництва з лібералами з Центральної Ради Народової, яка намагалася стримувати порив народних мас, розгорнули активну пропаганду серед міської бідноти, піднімаючи її на боротьбу проти монархічного режиму. Великі надії покладали демократи на національну гвардію, що на той час поповнилася за рахунок демократичних елементів із числа робітників, ремісників і студентської молоді.
Наприкінці жовтня атмосфера в місті стала надзвичайно напружена. Не минало дня без сутичок між урядовими військами і національною гвардією. 1 листопада застосування військом зброї проти натовпу стало сигналом до повстання. Пролунали заклики: «До зброї! На барикади!» Робітники і ремісники, які зібралися на Ринку, почали будувати барикади на вулицях Руській, Сербській, Галицькій, Театральній, Домініканській, Краківській, Вірменській, Собєського. Весь центр міста опинився в руках повстанців, які розбивали склади зі зброєю та господарськими товарами, роздавали населенню рушниці, коси, шаблі, сокири, списи, залізні прути.
До повсталих приєднався Академічний легіон, який відмовився підкорятися начальникові національної гвардії. Приєдналась до міських низів і частина національної гвардії. Вранці 2 листопада між повстанцями і урядовим військом відбулися збройні сутички. На барикадах співали антиурядові пісні. На барикаді по вул. Вірменській з’явився червоний прапор. Помірковані та праві елементи Центральної Ради Народової, керівництво національної гвардії намагалися стримати порив повсталих, та їм це не вдалося.
О 10-й годині ранку 2 листопада за наказом генерала Гаммерштайна почався варварський артилерійський обстріл міста, який тривав дві з половиною години. Під час обстрілу, за офіційними даними, було вбито 55 і поранено 75 осіб, переважно представників трудового населення і студентської молоді.
Обстріл спричинив у місті численні пожежі. Згоріли будинок університету, університетська бібліотека, Старий театр, Технічна академія, ратуша. Втім повстанці не здавалися. Вони двічі зривали з ратуші вивішений керівниками національної гвардії білий прапор — знак капітуляції, замінюючи його червоним, і не покидали барикад. Але сили були нерівні. О 12 годині повстанці капітулювали. З листопада в місті було проголошено надзвичайний стан. Чимало учасників повстання піддано військовому суду, національна гвардія розпущена, заборонено будь-які збори, закрито всі періодичні видання, крім урядових. Розпорядженням міністерства внутрішніх справ від 6 грудня 1848 р. у Галичині було скасовано всі демократичні та робітничі товариства і клуби, від 4 грудня 1848 р. введено суворі обмеження на видачу паспортів робітникам для в’їзду в межі Австрійської імперії. Бургомістром міста уряд призначив губернського радника Карла Гепфлінґена. Міський виділ, обраний у вересні 1848 р. як вважалося, нелегально, був розпущений. Замість нього призначено 40 «мужів довір’я». Магістрат із згорілої ратуші перенесено спочатку до Англійського готелю, а пізніше до двох кам’яниць в Ринку та Домініканського монастиря. Міську службу охорони відтепер мало виконувати новостворене міське староство (капітанат). 10 січня 1849 р. надзвичайний стан було поширено на всю Галичину. На знак подяки за «відновлення порядку» львівська міська верхівка піднесла Гаммерштайну спеціальний адрес. Адрес лояльності львівської верхівки було передано також для вручення урядові. Придушення збройного повстання у Львові віщувало наближення кінця «Весни народів». Утім, воно вже не могло зупинити становлення громадянського суспільства у краю.
Феодосій Стеблій
© Ф. Стеблій, 2016
Галицька автономія (1861–1914): інституційно-організаційний розвиток та формування сфери повноважень«Свобода й автономія мусять нерозривно в’язатися з собою, а властиво автономія мусить опиратися вповні на основах горожаньської свободи».
(Франко І. Свобода і автономія. Зб. тв.: у 50 т. — К.: Наукова думка, 1986. — Т. 45. — С. 444.)Потреба реформування органів влади в Україні породжує значний науковий інтерес до вивчення історико-правових традицій формування взаємовідносин між державою та суспільством, які регіонально виникали на українських землях у ранньомодерний та модерний час. Особливу увагу привертає процес становлення системи органів влади у Галичині, який відбувався у контексті пошуку управлінських рішень для подолання міжнаціональних конфліктів у Австро-Угорщині шляхом її децентралізації. Галицький досвід автономного повітово-громадського самоврядування створив певні соціокультурні передумови для повернення втрачених управлінських традицій та відновлення західноєвропейських процедурних практик у сучасній Україні.
Серед вітчизняних дослідників вивченням функціонування системи органів влади в Галичині займаються, насамперед, львівські науковці. Аналізуючи правові засади діяльності окремих суб’єктів влади, правники свою увагу зосереджують на особливостях формування апарату управління Галичиною, на структурі та діяльності галицького намісництва
