Конституція України. Науково-практичний коментар - Колектив авторів
Коментуючи ч. 1 ст. 76 Конституції України необхідно звернути увагу і на принципи обрання народних депутатів України, які в ній викладені. Вони деталізовані в Законі України від 25 березня 2004 р. «Про вибори народних депутатів України».
Передбачається, що вибори депутатів є загальними, а право голосу на виборах депутатів мають громадяни України, яким на день виборів виповнилося вісімнадцять років. Підставою реалізації виборцем свого права голосу на виборах є його включення до списків виборців на виборчій дільниці. До того ж зазначаються документи, які підтверджують особу та громадянство України. Передбачається, що не має права голосу громадянин, визнаний судом недієздатним.
Вибори депутатів є рівними, тобто громадяни України беруть участь у виборах депутатів на рівних засадах. Кожний виборець на виборах депутатів має один голос. Виборець може використати свій голос тільки на одній виборчій дільниці, де він включений до списку виборців. Досить детально перераховуються гарантії забезпечення рівності.
Передбачається принцип прямого виборчого права, який у даному випадку означає, що громадяни України обирають депутатів безпосередньо шляхом голосування за кандидатів у депутати, включених до виборчого списку партії (блоку).
Вказується на принцип таємного голосування, згідно з яким голосування на виборах депутатів є таємним, а отже контроль за волевиявленням виборців забороняється. До того ж членам виборчих комісій, іншим особам забороняється вчиняти будь-які дії чи розголошувати відомості, які дають можливість встановити зміст волевиявлення конкретного виборця.
Слід зауважити, що Законом України від 1 лютого 2011 р. «Про внесення змін до Конституції України щодо проведення чергових виборів народних депутатів України, Президента України, депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів» термін повноважень Верховної Ради України був збільшений до 5 років.
У частині 2 ст. 76 Конституції України передбачаються умови обрання народним депутатом України, а саме йдеться про те, що:
— по-перше, народним депутатом України може бути громадянин України;
— по-друге, народним депутатом України може бути громадянин України, який на день виборів досяг двадцяти одного року.
Досягнення двадцяти одного року зумовлюється необхідністю набуття відповідного життєвого досвіду, усвідомленням важливості обрання на цю посаду;
— по-третє, народним депутатом України може бути громадянин України, який на день виборів досяг двадцяти одного року, має право голосу. Наявність права голосу свідчить, що це є дієздатна особа, яка володіє активним виборчим правом;
— по-четверте, народним депутатом України може бути громадянин України, який на день виборів досяг двадцяти одного року, має право голосу і проживає в Україні протягом останніх п’яти років. Проживання в Україні протягом останніх п’яти років є необхідним для глибокого усвідомлення сутності політичного, економічного, соціального, духовного та іншого життя в Україні, тих суспільних та державних процесів, які в ній відбуваються, чіткого визначення власного ставлення до них, можливих перспектив їх удосконалення.
Доречно зазначити, що ця остання вимога конкретизується в ч. 2 ст. 9 Закону України від 25 березня 2004 р. «Про вибори народних депутатів України» в редакції від 7 липня 2005 р. Зокрема, зазначається, що «проживання в Україні за цим Законом означає:
1) проживання на території в межах державного кордону України;
2) перебування на судні, що перебуває у плаванні під Державним Прапором України;
3) перебування громадян України у встановленому законодавством порядку у відрядженні за межами України в дипломатичних та інших офіційних представництвах і консульських установах України, міжнародних організаціях та їх органах;
4) перебування на полярній станції України; 5) перебування у складі формування Збройних Сил України, дислокованого за межами України».
При цьому важливо відмітити, що для обрання народним депутатом України мають бути наявні усі із вищеперерахованих умов.
У частині 3 ст. 76 Конституції України стверджується, що «не може бути обраним до Верховної Ради України громадянин, який має судимість за вчинення умисного злочину, якщо ця судимість не погашена і не знята у встановленому законом порядку». А тому для з’ясування та роз’яснення цієї частини статті є сенс звернути увагу на такі її складові.
По-перше, не може бути обраним до Верховної Ради України громадянин, який має судимість. Статтею 88 КК України передбачається, що «особа визнається такою, що має судимість, з дня набрання законної сили обвинувальним вироком ідо погашення або зняття судимості. Судимість має правове значення у разі вчинення нового злочину, а також в інших випадках, передбачених законами України».
По-друге, у цій частині ст. 76 Конституції України йдеться про судимість за вчинення саме умисного злочину. Кримінальне законодавство передбачає два види умислу: прямий і непрямий. Передбачається, що прямим є умисел, якщо особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і бажала їх настання, а непрямим — якщо особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і хоча не бажала, але свідомо припускала їх настання.
По-третє, положення, що не може бути обраним до Верховної Ради України громадянин, який має судимість за вчинення умисного злочину, не стосується тих громадян України, судимість яких погашена і знята у встановленому законом порядку. З приводу цього хотілося б звернути увагу на ч. 3 ст. 88 КК України, у якій регламентується, що особи, засуджені за вироком суду без призначення покарання або звільнені від покарання чи такі, що відбули покарання за діяння, злочинність і караність якого усунута законом, визнаються такими, що не мають судимості. Особи, які були реабілітовані, визнаються такими, що не мають судимості.
Для повноцінного розуміння ч. 3 ст. 76 Конституції України слід звернути увагу на статті 89 та 90 КК України, в яких відповідно встановлюється, що в тому разі коли особа після відбуття покарання у виді обмеження волі або позбавлення волі зразковою поведінкою і сумлінним ставленням до праці довела своє виправлення, то суд може зняти з неї судимість до закінчення строків, зазначених у ст. 89 цього Кодексу. Зняття судимості допускається лише після закінчення не менш як половини строку погашення судимості, зазначеного у ст. 89 цього Кодексу. Порядок зняття судимості встановлюється КПК України.
У частині 4 ст. 76 Конституції України встановлюється, що повноваження народних депутатів України визначаються Конституцією та законами України, а тому для з’ясування конституційно- правового статусу народних депутатів України, складовим елементом якого є їх повноваження, необхідно насамперед звернути увагу на статті 77, 78, 79, 80, 81, 86, 87, 88, 93 Конституції України.
До того ж повноваження народних депутатів України визначаються Законом України від 17 листопада 1992 р. «Про статус народного депутата