Новітнє вчення про тлумачення правових актів - Колектив авторів

Відповідно до ч. 1 ст. 274 ГК «за нездачу сільськогосподарської продукції у строки, передбачені договором контрактації, виробник сплачує контрактанту неустойку в розмірі, встановленому договором, якщо інший розмір не передбачений законом». Застереження «якщо інший розмір не передбачений законом», що включене до цього законодавчого положення, не відсилає до загального правила абзацу третього ч. 2 ст. 231 ГК («у разі якщо порушено господарське зобов’язання, в якому хоча б одна сторона є суб’єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов’язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов’язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах ... за порушення строків виконання зобов’язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості»). Правові норми, що встановлені цими законодавчими положеннями, співвідносяться як спеціальна (встановлена ч. 1 ст. 274 ГК) і загальна (встановлена абзацом третім ч. 2 ст. 231 ГК), бо ч. 2 ст. 231 ГК поширюється на всі зазначені у цій частині господарські зобов’язання, а ч. 1 ст. 274 ГК, оскільки контрактація сільськогосподарської продукції є її державною закупкою (ч. 1 ст. 272 ГК), — на один із видів господарських зобов’язань, про які йдеться у ч. 2 ст. 231 ГК. Отже, нездача виробником в установлений строк сільськогосподарської продукції тягне сплату неустойки в розмірі, встановленому договором. Застереження «якщо інший розмір не передбачений законом», включене до змісту ч. 1 ст. 274 ГК, надає правовій нормі, що логічно закріплене в ч. 1 ст. 274 ГК і виявляється при тлумаченні за допомогою висновку від протилежного, здатності конкурувати на рівних з іншими правовими нормами. Відтак ця правова норм виключає застосуванню до відносин, на які поширюється чинність ч. 1 ст. 274 ГК, правової норми, встановленої абзацом третім ч. 2 ст. 231 ГК.

Слід підкреслити, що неможливість поширення застереження «якщо інше не встановлено законом» чи інших подібних формулювань на правові норми, що є загальними у відношенні до правової норми, до якої додано таке застереження, оспорюється в науковій літературі. Так, С. М. Бервено дійшов висновку, що можливість встановлення законом випадків, коти застосовується штрафна неустойка (абзац третій ч. 3 ст. 232 ГК), на виняток із загального правила ч. 1 ст. 232 ГК про залікову неустойку поширюється і на ч. 1 ст. 624 ЦК, що передбачає, як правило, застосування штрафної неустойки[287]. Але ж такий висновок порушує логіку зв’язку між ч. 1 ст. 624 ЦК, що встановлює загальну норму, і ч. 1 ст. 232 ГК, що встановлює спеціальну (у відношенні до правової норми, встановленої ч. 1 ст. 624 ЦК) правову норму, бо виключає застосування ч. 1 ст. 232 ГК взагалі. Та і в ч. 2 ст. 232 ГК йдеться про можливість встановлення законом випадків, коли застосовується штрафна неустойка. Винятки (випадки) не можуть бути більш широкими, ніж правило, із якого ці винятки зроблено. В іншому випадку правило і виняток міняються місцями.

3. Застереження «якщо інше не встановлено законом», інші подібні застереження, а також правила, що мають таке ж юридичне значення, безумовно, відсилають до спеціальних правил. Зокрема, ч. 1 ст. 188 ГК забороняє одностороннє розірвання господарських договорів, якщо інше не встановлено, зокрема законом. Під це застереження підпадають правові норми, що встановлені ст. 304 ГК і допускають розірвання агентського договору в односторонньому порядку, правові норми, що встановлені ч. 3 ст. 374 ГК і допускають відмову (розірвання в односторонньому порядку) від договору комерційної концесій. Відповідно до ч. 1 ст. 651 ЦК «зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом». Під це застереження («якщо інше не встановлено... законом») підпадають численні спеціальні норми, що встановлені Цивільним кодексом і дають сторонам цивільно-правових договорів право на одностороннє (без згоди іншої сторони) розірвання договору шляхом відмови від нього (заяви про відмову, повідомлення про відмову тощо). Такі спеціальні правила встановлені, зокрема ч. 1 ст. 665, ч. 2 ст. 666, ч. 2 ст. 671 ЦК.

4. Особливо істотне практичне значення має та обставина, що застереження і правила, про які йдеться, відсилають не тільки до спеціальних норм, а й до правових норм, сфери дії яких частково співпадають із сферою дії правової норми, до якої додане таке застереження. Цього не враховує В. М. Коваль, коли він пише, що до господарських договорів найму (оренди) будівлі, іншої капітальної споруди (їх частини) не застосовується ч. 2 ст. 793 ЦК, яка вимагає нотаріального посвідчення договорів найму (оренди) таких об’єктів строком на три роки і більше[288]. Помилка автора полягає в тому, що він не помітив, що, передбачаючи в ч. 1 ст. 181 ГК правову норму, що вимагає викладення господарського договору у формі єдиного документа, це законодавче положення включає до себе слова «за загальним правилом». Отже, із цього правила винятки можуть встановлюватись не тільки спеціальними правовими нормами, а й правовими нормами, сфери дії яких частково співпадають із сферою дії правової норми, яка встановлена ч. 1 ст. 181 ГК і до формулювання якої включені слова «за загальним правилом». Правова норм, що встановлена ч. 1 ст. 181 ГК, поширюється не тільки на господарські договори найму (оренди), а й на всі інші господарські договори. Відтак, сфера дії цієї правової норми виходить за межі сфери дії правової норми, що встановлена ч. 1 ст. 793 ЦК. У свою чергу правова норма, яка встановлена ч. 2 ст. 793 ЦК, поширюється не тільки на господарські договори найму (оренди) будівлі, іншої капітальної споруди (їх частини), а й на будь-які цивільні договори найму (оренди) таких об’єктів. Відтак, сфера дії правової норми, що встановлена