Новітнє вчення про тлумачення правових актів - Колектив авторів

прав людини та основоположних свобод, що визнає та передбачає охорону законом права на життя, в поєднанні із ст. 1 цієї ж Конвенції, що покладає на держави обов’язок гарантувати права і свободи людини, Європейський Суд з прав людини виводить обов’язок держави щодо здійснення ефективного розслідування фактів насильницького позбавлення людини життя. «Органи влади мають вжити всіх розумних заходів для збору всіх доказів стосовно інциденту. Будь-які недоліки у розслідуванні, які підривають можливість встановити причину смерті або відповідальних осіб... становлять небезпеку недотримання цього стандарту» (рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Гонгадзе проти України»[281]). Якщо в цьому випадку не зробити висновок від попереднього правового явища до наступного, то зазначені право людини і обов’язок держави набувають декларативного характеру і позбавляються значення нормативного регулятора суспільних відносин.

Крім того, слід враховувати і зміст Конвенції, яка не є актом процесуального права, в якому детально викладаються положення про порядок розслідування кримінальних справ, звернення до суду, судового розгляду цивільних справ та виконання судових рішень. Конвенція закріплює права людини та основоположні свободи і не деталізує їх. Тому при її тлумаченні слід використовувати весь відомий у науці інструментарій.

4. Зв’язок попереднього і наступного правових явищ став логічною підставою для автономного і більш широкого, ніж в актах національного законодавства, тлумачення понять майна, володіння і власності Європейським Судом з прав людини. Право, що має економічну цінність, у процесі його реалізації дає можливість отримати у власність матеріальні об’єкти, які є традиційними об’єктами права власності. Якщо ж не забезпечувати охорону прав, що мають економічну сутність, то страждає право власності, що є наступним правовим явищем у відношенні до названих прав як попередніх правових явищ. Тому Європейський Суд з прав людини захищає на підставі ст. 1 Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод будь-які права, що встановлені національним законодавством і мають економічний зміст, зокрема право на отримання пенсій і соціальних допомог (рішення у справі «Тайгусуз проти Австрії»[282]), право на здійснення підприємницької діяльності з метою отримання прибутку (рішення у справі «Пудас проти Швеції»). Європейський Суд не виключає можливості захисту на підставі ст. 1 Протоколу права, що випливає із наданої державою ліцензії: «Що стосується питання про те, чи надає ліцензія на здійснення певних видів господарської діяльності її володільцю право, що захищається статтею 1 Додаткового Протоколу, Комісія вважає, що відповідь залежить, зокрема від того, чи може ця ліцензія розглядатись як така, що породжує у її володільцю законне і розумне очікування стосовно строку дії ліцензії і можливості продовжувати отримувати доходи від здійснення діяльності, зазначеної в ліцензії»[283].

Виникає питання про те, чому при тлумаченні національного законодавства право власності не тлумачиться з урахуванням висновку від попереднього правового явища до наступного. Це має місце тільки тому, що права у відносних цивільних правовідносинах захищаються спеціальними нормами національного законодавства. Якщо такий захист є недостатнім порівняно з Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод, то національні суди України повинні застосовувати Конвенцію і відповідну практику Європейського Суду з прав людини, захищати право власності відповідно до ст. 1 Протоколу до Конвенції.

5. Цікаво звернути увагу на те, як інтерпретується практика Європейського Суду в науковій літературі в умовах відсутності загальновизнаної методології тлумачення актів законодавства. Відомий ще за радянських часів російський науковець В. А. Туманов писав, що завдяки практиці Європейського Суду з прав людини деталізувався й поширився каталог прав, що знаходили захист у Суді; обмежені формулювання доповнювалися ширшим змістом, формулювалися норми, які лише explicite не виражені в змісті Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини, а в дійсності ж у завуальованому вигляді містяться в ній[284]. Ці думки вельмишановного професора і колишнього судді Європейського Суду з прав людини відображають рівень розуміння проблеми логічного закріплення правових норм в актах законодавства. Якщо правова норма explicite в Конвенції не виражена, а в дійсності у завуальованому вигляді міститься в ній, то її Суд не повинен «формулювати», бо це функція правотворців. Суд такі норми «виявляє» за допомогою методологічних засобів. Та і Європейський Суд не визнає того, що він «поширив» каталог прав: «Суд не може виводити (із Конвенції) через розширене тлумачення право, яке не було до неї первинно включено»[285].

Приблизно таку ж оцінку, як і В. А. Туманов, дає діяльності Європейського Суду з прав людини правознавець із Голандії Д. Гом’єн[286]. У цьому виданні, яке читач тримає в руках, замість понять правових норм, що формулюються в актах законодавства «implicite» і «у завуальованому вигляді», використовується поняття правових норм, що логічно закріплюються в положеннях актів законодавства. При цьому розкривається сутність логічних операцій, які дають змогу виявити в нормативному тексті ті правові приписи, що лише логічно закріплені в таких текстах, а не робиться невизначене посилання на необхідність розширеного тлумачення положень нормативно-правових актів.

Видається, що прецедентне право Європейського Суду з прав людини є не чим іншим, як глибоким проникненням у зміст правової матерії і грамотне тлумачення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. По суті, це — не прецедентне право, а уроки тлумачення нормативного тексту, в тому числі і принципу верховенства права, що закріплений у преамбулі Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Інша справа, що практика Європейського Суду потребує наукового осмислення та вираження в наукових поняттях. І тому відповідь на питання про те, чи можуть українські суди використовувати накопичений Європейським Судом досвід тлумачення нормативно-правових положень, має