Новітнє вчення про тлумачення правових актів - Колектив авторів
Європейський Суд з прав людини не використовує терміни «висновки від попереднього правового явища до наступного або навпаки», але фактично дає зразки високопрофесійного використання цих методологічних інструментів при тлумаченні і застосуванні Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
1. «Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов’язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення...» (п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод). Як бачимо, тут прямо йдеться про право на справедливий і публічний розгляд справи. Але Європейський Суд з прав людини робить із п. 1 ст. 6 Конвенції висновки від наступного правового явища до попереднього і навпаки, хоч на використання таких техніко-юридичних прийомів Європейський Суд прямо і не зазначає. Так, у рішенні у справі «Голдер проти Сполученого Королівства» від 21 лютого 1975 Суд зазначив: «На думку Суду, було б немислимо, щоб п. 1 ст. 6 Конвенції містив детальний опис процесуальних гарантій, які надаються сторонам у цивільних справах і не захищав у першу чергу того, що надає можливість практично користуватись такими гарантіями, а саме — гарантією доступу до суду. Такі характеристики процесу як справедливість, публічність, динамізм позбавляються сенсу, якщо немає самого судового розгляду»[279]. З тих пір стало загальновизнаним, що п. 1 ст. 6 названої Конвенції встановлює право на доступ до суду. Сам Суд посилається на це рішення при вирішенні інших справ: «Суд повторює, що згідно з його практикою, на п. 1 ст. 6 також може посилатись кожен, хто, вважаючи незаконним втручання у здійсненні одного із його прав (цивільно-правового характеру), заявить про те, що він не мав можливості ініціювати відкриття справи в суді, який відповідає вимогам п. 1 статті 6. Суд уже зазначав у справі Голдера, що стаття 6 закріплює «право на суд», де право доступу, що розуміється як можливість ініціювати судове провадження у цивільній справі, складає лише один із його аспектів»[280]. Таке тлумачення наведеного вище положення Конвенції не слід інтерпретувати як створення Судом прецеденту, що виходить за межі змісту п. ст. 6 Конвенції. Воно відповідає змісту п. 1 ст. 6 Конвенції, який Суд витлумачив без будь-якого розширення цього змісту. У крайньому випадку слід мати на увазі, що у подібних випадках Європейський Суд з прав людини не тільки тлумачить п. 1 ст. 6 Конвенції, а й застосовує принцип верховенства права, що закріплений у преамбулі Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод та передбачає врахування засади розумності при тлумаченні і застосуванні Конвенції.
2. Із цього ж пункту Європейський Суд робить також висновок від попереднього правового явища до наступного, зазначаючи на таке: «П. 1 ст. 6 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод охороняє право кожного подавати будь-яку скаргу до суду чи трибуналу стосовно його цивільних прав і обов’язків. У цьому сенсі стаття містить поняття «право на суд», в якому право на доступ, тобто право ініціювати провадження в судах з розгляду цивільних справ, становить одну з її складових. Однак це право було б ілюзорним, якби правова система однієї з Договірних Сторін дозволяла, аби остаточне, зобов’язуюче судове рішення залишалося бездієвим на шкоду одній зі сторін. Було б незрозумілим, якби пункт 1 ст. 6 деталізував процедурні гарантії, надані сторонам судового процесу, — розгляд справ у суді, який є справедливим, прилюдним і швидким, — без захисту впровадження судових рішень. Розуміння значення ст. 6 як такої, що переймається виключно доступом до суду та проведенням процедур, ймовірно, призвело б до ситуацій, несумісних із принципами верховенства права, поважати які зобов’язувалися Договірні Сторони, ратифікувавши Конвенцію. Виконання рішення, винесеного будь-яким судом, має, таким чином, вважатися невід’ємною частиною «суду» для цілей ст. 6 Конвенції. Своєю неспроможністю упродовж 5 років 5 місяців та 15 днів вжити необхідних заходів для виконання рішення комісії з трудових спорів і нездатністю виплатити заявникові компенсацію, призначену рішенням від 23 січня 2002 р., українські владні органи позбавили гарантії, що надаються п. 1 ст. 6 Конвенції, будь-якої корисної дії».
Тут також немає будь-якого насильства над буквою Конвенції чи виходу за межі її змісту, бо зроблено лише висновок від попереднього правового явища до наступного. Європейський Суд з прав людини дав витончене тлумачення положення міжнародно-правового акта та виявив у такий спосіб глибоку логіку, що закладена у це положення. У цьому разі Європейський Суд з прав людини також спирався на принцип верховенства права.
Правильність висновків від наступного до попереднього і від попереднього до наступного, які зробив Європейський Суд з прав людини. підтверджується телеологічним тлумаченням п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини. Цей пункт має на меті забезпечити реальне здійснення права на справедливий і публічний судовий розгляд цивільних справ. Досягнення цієї мети унеможливлюється і відсутністю доступу до суду, і невиконанням судового рішення в розумний строк.
3. У такий же спосіб із ст. 2 Конвенції про захист
