Науково-практичний коментар Земельного кодексу України - О. М. Мірошниченко
Перелік правоустановлюючих документів, що підтверджують право власності на будівлю або споруду, у загальному вигляді наведений у Додатку 1 до пункту 2.1 Тимчасового положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 07.02.2002 №7/5. При цьому на документі має бути відмітка (штамп) про реєстрацію відповідних прав, а "невід'ємною частиною" такого документа - витяг про реєстрацію права власності на нерухоме майно (п. 3.8 згаданого Тимчасового положення).
Враховуючи те, що продаж земельних ділянок в порядку коментованої норми є винятком із загального правила про конкурентний продаж земельних ділянок (див. ст. 134 ЗКУ та коментар до неї), а також те, що однією з підстав для відмови у продажу є "неподання документів, необхідних для прийняття рішення", може виникнути потреба у поданні документів, хоча і не передбачених коментованою частиною, але "необхідних для прийняття рішення", тобто для доведення того, що у конкретному випадку продаж може відбуватися не на конкурентних засадах.
До частини третьої. Після подачі заяви (клопотання) та пакету документів, передбачених ч. 2 коментованої статті, і до прийняття рішення, передбаченого коментованою частиною вочевидь необхідно укласти "договір про оплату авансового внеску в рахунок оплати ціни земельної ділянки", оскільки відмова від укладання такого договору є підставою для відмови у продажу земельної ділянки (див. ч. 5 коментованої статті). Такий договір є досить екзотичним явищем, оскільки передбачає виконання обов'язку за договором купівлі-продажу (внесення ціни) до того, як сам договір буде укладений. Із положень коментованої статті випливає, що такий договір має встановлювати самі лише обов'язки для майбутнього покупця, про жодні обов'язки для продавця не згадано. На наш погляд, потенційному покупцю слід принаймні спробувати добитися включення до договору положень про обов'язок орендодавця протягом певного строку замовити грошову експертну оцінку земельної ділянки та про обов'язок протягом певного строку після проведення оцінки укласти договір купівлі-продажу. Разом з тим, можна прогнозувати, що включення відповідних положень до договору досягти буде дуже важко.
Положення щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у випадку, "якщо такий проект відсутній", слід розуміти звужено. Необхідність у розробці проекту відведення, поза всяким сумнівом, існує лише тоді, коли змінюється цільове призначення земельної ділянки або її межі не визначені в натурі (див. також коментар до ч. 1 ст. 123 ЗКУ).
ЗКУ не визначені вимоги щодо погодження проекту відведення земельної ділянки саме у разі його розробки у випадку придбання земельної ділянки за коментованою статтею. Між тим, такі вимоги встановлені п. 9 Порядку розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок постановою Кабінету Міністрів України від 26.05.2004 №677, за яким "[п]роект відведення земельної ділянки виконавець погоджує із землевласником або землекористувачем, органом земельних ресурсів, природоохоронним органом, санітарно-епідеміологічною службою, органом містобудування і архітектури та охорони культурної спадщини".
Щодо правового регулювання проведення експертної грошової оцінки див. ст. 201 ЗКУ та коментар до неї.
Можливі "причини" (або "підстави") відмови наведені у ч. 5 коментованої статті.
До частини п'ятої. Коментована норма встановлює вичерпний перелік підстав для відмови у продажу земельної ділянки. До них віднесено:
"неподання документів, необхідних для прийняття рішення щодо продажу такої земельної ділянки". Враховуючи, що продаж земельних ділянок в порядку коментованої норми є винятком із загального правила про конкурентний продаж земельних ділянок (див. ст. 134 ЗКУ та коментар до неї), "необхідними для прийняття рішення", тобто для встановлення того, що у конкретному випадку продаж може відбуватися не на конкурентних засадах, можуть бути і документи, не згадані у ч. 2 коментованої статті;
"виявлення недостовірних відомостей у поданих документах". Враховуючи те, що ч. З ст. 2 КАС України, яка фактично встановлює принципи діяльності суб'єктів владних повноважень, передбачено здійснення таких повноважень "пропорційно " (тобто "з дотриманням необхідного балансу між: будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення"), видається, що під такими "відомостями" маються на увазі лише ті відомості, що є істотними для прийняття рішення;
порушення справи про банкрутство або припинення діяльності покупця - суб'єкта підприємницької діяльності з різних причин (в т.ч. не пов'язаних з порушеннями). Підстави для порушення справи про банкрутство визначені ст. 6 ЗУ "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" - це наявність безспірних вимог кредитора (кредиторів) до боржника, що "сукупно складають не менше трьохсот мінімальних розмірів заробітної плати, які не були задоволені боржником протягом трьох місяців після встановленого для їх погашення строку". Водночас, справа "про припинення діяльності" може бути порушена незалежно від того, чи справді існують підстави для такого припинення (такими підставами можуть бути допущені при створенні юридичної особи порушення, які не можна усунути - див. ст. 110 ЦК України). Тому пов'язування негативних наслідків із самим порушенням справи про припинення діяльності видається невірним;
"заборона на передачу земельної ділянки у приватну власність " певних земельних ділянок встановлена ч. 3 ст. 83, ч. 4 ст. 84 ЗКУ. Крім того, неможливість передачі у приватну власність окремих суб'єктів (наприклад, спільних підприємств чи іноземних юридичних осіб) певних ділянок певним може випливати із положень ст.ст. 81, 82 ЗКУ;
"відмова від укладення договору про оплату авансового внеску в рахунок оплати ціни земельної ділянки". Щодо даного договору див. коментар до ч. 3 ст. 128 ЗКУ.
Слід вважати, що відмова з перерахованих підстав може мати місце як при розгляді питання про надання дозволу на розробку проекту відведення і проведення експертної грошової оцінки (ч. 3 коментованої статті), так і при прийнятті рішення власне про продаж земельної ділянки (ч. 6 коментованої статті).
До частини шостої. Зі змісту статті випливає, що для продажу земельної ділянки в порядку, передбаченому нею, необхідно два рішення органу, уповноваженого розпоряджатися відповідною земельною
